В історії української літератури ім’я Олени Пчілки тісно пов’язане з дитячою літературою, а саму письменницю можна вважати першим класиком української літератури для дітей Ольгу Петрівну турбували не лише проблеми тодішнього українського суспільства, а й доля майбутнього України – українських дітей.Письменниці боліло те, що українські діти не мають своїх шкіл, навчальних посібників, книжечок рідною мовою, яка була заборонена. В навчальних закладах скрізь панувала російська мова. Закономірно, що її першою книжкою були поетичні переклади під назвою “Українським дітям”. У ній авторка подала прекрасні зразки творів відомих класиків – О. Пушкіна, М. Лермонтова, В. Сирокомлі.Олена Пчілка хотіла, щоб такі чудові поезії стали доступні широкому загалу українських дітей. Олена Пчілка прагнула виховувати у дітей любов до рідного краю, свого народу, його історії, а тому “розмовляла” з дітьми українським словом. В “Молодій Україні” були опубліковані кращі дитячі твори Олени Пчілки – вірші, оповідання, казки, байки. Тут друкувалися й народні дитячі твори – колискові, забавлянки, загадки, лічилки, придибашки. “Книжка-Різдвянка для дітей”(1919), яку склали фольклорні й авторські поезії, казки, оповідання, прислів’я про зиму. Найповніше видання дитячих творів Олени Пчілки з’явилося лише 1991 р. під назвою „Годі, діточки, вам спать!”. Книжка складається з двох розділів. До першого увійшли оригінальні твори письменниці: вірші, байки, оповідання, казки, а другий містить її фольклорні записи: дитячі пісеньки та вірші, сміховинки, казки, ігри, загадки, прислів’я. Тому закономірно, що джерелом для її дитячих творів часто були уснословесні твори для дітей, які містили основні аспекти народної педагогіки. У дитячих поезіях Олени Пчілки зустрічаємо мотиви, образи, символи найбільш поширених народних колискових пісень, забавлянок, ігор. Так, образ котика, який є неодмінним персонажем колискових і забавлянок, присутній і в багатьох поезіях письменниці. Відомо, що народна уява персоніфікувала кота, наділила його людськими рисами. Як персонаж творів дитячого фольклору він уміє заколисувати дитину, співати, прибирати, купувати, читати і навіть купувати речі чи щось красти.У творах письменниці котик є й уособленням домашнього затишку й тепла в холодні зимові дні. Ця поезія є своєрідним образком щасливого дитинства, яке письменниця прагнула дати своїм дітям і таким уявляла сімейний затишок для усіх українських дітей. У вірші „Котик-мурчик” письменниця зобразила котика як товариша дитини, де хлопчик – там і кіт. Поезія має й повчальне значення. Олена Пчілка закликає діток любити й не ображати братів наших менших – домашніх тварин, котрі також потребують нашої ласки і хорошого ставлення.У поетичних творах Олени Пчілки, зокрема поезії “Змислений котик”, зустрічаємо образ “вченого” кота. Джерела цієї поезії також закорінені в фольклорі, що знає й такі колискові, увага яких зосереджується не на дитині, а на вчинках і діях кота.Письменниця закликає малих читачів добре вчитися, читати, набиратися розуму, бо лише знання допоможуть в подальшому житті. Олена Пчілка прекрасно розуміла, що освічене молоде покоління – це майбутнє України, яке змінить життя рідного краю на краще. У дитячих поезіях Олени Пчілки зустрічаємо й інший образ народних забавлянок та пісень – зайчика. Так, у вірші “Зайчатко і хлоп’ятко” добрий пастушок рятує від смерті маленького зайчика. В народних забавлянках бідний зайчик дуже часто потрапляє в біду.Оскільки забавлянки мають ігровий характер та жартівливий тон, вони розраховані на активні дії дитини. Тому такі забавлянки, як “Зайчик”, “Упав, упав”, головним героєм яких є зайченя, відзначаються скоріше повчальним характером, ніж співчуттям. Народ-педагог застерігає діток не лізти на липку, бо можна боляче впасти, не брати нічого без дозволу, бо за це полають тощо. Поезії Олени Пчілки притаманні й мотиви гуманізму та співчуття. Хлопчик не лише врятував зайча з води, а й відпустив його на волю: У творах, в яких головними героями є улюблені образи дитячої народної творчості – котик та зайчик, Олена Пчілка вдало використала елементи фольклорної поетики. Тут знаходимо характерні для народних забавлянок та ігрових пісень постійні епітети, пестливі та здрібнілі форми слів, порівняння ,алітерації, численні повтори початкових слів тощо. Ці фольклорні поетичні засоби надають поезіям письменниці мелодійності, ритмічності, сприяють швидкому запам’ятовуванню Уже йшлося про те, що за основу своїх творів Олена Пчілка брала й народні дитячі поезії. Письменниця вводить у поезію фольклорний образ сороки-білобоки. За народними уявленнями, сорока – це танцівниця. Олена Пчілка використала цю властивість сороки у своєму творі: “Прилетіли три сороки, Сіли вони на тинок, Мене кличуть у танок”. Танець дівчинки і сорок додає авторській поезії жартівливого характеру. Постійні епітети (зелений віночок, жовтий пісочок), здрібнілі й пестливі форми (ненечка, веселенько, смачненьке, жовтенький, пісочок, віночок тощо) вносять у твір ліризм і мелодійність. Олена Пчілка творчо використовувала фольклорний жанр колискової. Так, її колискова називається “Люлі, люлі…”, тобто словами, якими починається більшість народних пісень того типу. Головна роль в авторській поезії належить образові матері, що закономірно, бо в українському дитячому фольклорі значну групу складають колискові, в яких “панівне місце займає образ матері, який проявляється і сюжетно, і емоційно. Її думки і турботи про дитину пов’язуються з обставинами власної долі, теперішнього і майбутнього”. Олена Пчілка переконана, що й більша дитина потребує любові, ласки, поради, свідченням чому є життя письменниці, яка завжди піклувалася про своїх дітей. Особливу увагу вона приділяла Лесі, була з нею в найважчі хвилини, доглядала і підтримувала її. Як і в фольклорних творах, у колисковій пісні Олени Пчілки звучить побажання дитині добра і щастя. Мелодійності та ліричності авторській поезії надають численні здрібнілі та пестливі форми слів, які найчастіше зустрічаються саме в народних колискових: доненько, зоренько, доленько, горенько. Олена Пчілка вдалася й до внутрішнього римування, яке притаманне фольклорним творам. Такий прийом підсилює емоційність і чуттєвість колискової письменниці. У дитячих творах Олена Пчілка вдало використовує елементи фольклорної поетики. Її дитячі прозові твори захопливі та повчальні, вони й досі цікаві читачам. У цих творах письменниця також використовувала елементи народної прози, зокрема сюжети, мотиви, образи та стилетворчі засоби українських народних казок та байок, часом надаючи їм дещо іншого спрямування, вкладаючи в їх сюжети свій світогляд і моральні поняття. Прикметною у цьому плані є казочка “Сосонка”. Вже зачин твору нагадує народні казки: “Недалеко від лісу стояла хатка. В тій хатці жив чоловік Максим з сім’єю; було в нього четверо дітей, – найстаршому хлопчикові Івасеві було десять літ”.На згадку одразу приходять зачини українських народних казок: “Були собі дід і баба, а в них три сини: два розумних, а третій дурень”, або: “Була собі в гаю хатка, а в тій хатці жила жінка з сином”.. Письменниця у руслі фольклорної поетики персоніфікувала образ сосонки. Деревце мислить і розмовляє з героєм, що характерно для українських чарівних казок, в яких тварини, рослини та неживі предмети стають суб’єктами дії, допомагаючи головному героєві. В чарівних казках такі персонажі відіграють роль помічників-добротворців.Тому Сосонка з казки Олени Пчілки співзвучна казковій Яблуньці з народних казок “Гуси-лебеді” та “Дідова дочка і бабина дочка”, У творі Олени Пчілки Іванко радить батькові порубати сосонку на дрова, однак деревце все ж допомагає хлопцеві: – Спасибі тобі, сосонко! – каже Івась, – адже якби не ти, то я був би замерз! – А бач, – каже сосонка, – а ти казав, щоб мене на дрова порубали! А от якраз я тобі в пригоді стала!..”. Вдавшись до фольклорного принципу контрасності в оповіданні “Хлопчик та ведмідь”, Олена Пчілка протиставила ведмежій любові людську байдужість. Тут розповідається про те, як маленький сирота, ховаючись від холоду, забрів у повітку і там зігрівся біля ведмедя. У здоровенного злого звіра знайшлося в серці більше любові й співчуття до дитини, ніж у деяких людей. Саме ці почуття змусили пана, господаря ведмедя, по-іншому глянути на світ. Він узяв до себе хлопчика, виховав “та й до розуму довів”. Основою сюжету приповістки Олени Пчілки “Мар’їне багатіння” стала народна байка “Баба і гладущик молока”. У народному творі розповідається про те, як баба, ще не продавши глечик молока, не лише заздалегідь підрахувала виторг, а й намалювала собі уявну картину майбутнього благополуччя: за вторговані гроші вона купить курчат, продавши їх, – кабанця, тоді розживеться на корову, а згодом на коня. Стане баринею, найме прислугу і буде її наганяти до роботи. Замахнула ногою баба, а горщик і перекинувся. Пропало все те, про що думала і що рахувала.Байка застерігає: не кажи гоп, поки не перескочиш. Народна мораль особливо акцентувала на тому, що діло треба доводити до кінця, а тоді пожинати плоди. Трансформувавши сюжет народної байки, Олена Пчілка у своєму творі звернулася до питань соціального життя народу. Окрім головної героїні Мар’ї, письменниця ввела образ її сусідки Ганни. Мар’я в думках багатіє, бо хоче стати багатшою за сусідку, похизуватися перед нею своїми статками і тим самим принизити її. Уявивши, що вона штовхає Ганну, Мар’я зачепила кошика з глечиками молока і залишилася без виторгу і хліба, який мала купити. На той час повернулася з базару її сусідка Ганна. Вона допомогла Мар’ї підвестися, обтерла, дала її синові бублика, пообіцяла поділитися хлібом, що сама пекла. А Мар’ї “сором від того, що в неї ж така думка була проти Ганни, а сусідка ж така добра до неї!..” . Своїм твором письменниця засудила людську заздрість, водночас закликаючи і малих, і дорослих читачів жити в злагоді та дружбі, допомагати один одному в скрутну хвилину, уникати сусідських чвар, якими часто „славилися” українські села. Як бачимо, у творах для дітей виразно відчутний зв’язок літературної творчості Олени Пчілки з фольклором. Її дитячі поезії щедро пересипані образами та поетичними засобами дитячого фольклору.
Діяльність Лесі Українки на ниві української фольклористики доволі відома . Письменниця була добрим знавцем та носієм традиційної культури народу. Про це свідчать її власні фольклорні записи, тексти пісень та мелодій до них, записані з голосу Лесі Українки М. Лисенком і К. Квіткою, спільна робота подружжя Квіток і Ф. Колесси у справі збереження українських народних думи.Першим помітним результатом її етнографічних пошуків стала збірка „Купала на Волині”, що з’явилася друком в журналі „Житє і слово” ,вже в першій оприлюдненій фольклористичній праці Леся Українка чітко сформулювала власну концепцію фіксації та подачі уснопоетичних зразків.Про подальші її пошуки і постійний інтерес до народної творчості свідчать: „Колодяжненські пісні з рукописного зошита в записах Лесі Українки та Ольги Косач”; матеріали 1901 року з карпатських сіл Довгополе та Буркут; видання, підготовлені Лесею Українкою і Климентом Квіткою Рукописний збірник, що зберігається у Волинському краєзнавчому музеї, містить 156 пісенних текстів, 112 з них – записи Лесі Українки Вдруге окреслена тема з’являється в листуванні Лесі Українки та Івана Франка.Влітку 1901 року вона не лише власноруч зробила записи в селах Довгополе та Буркут, а й познайомила друзів-галичан з піснями свого рідного волинського краю. В історії української фольклористики подорож Л. Косач і К. Квітки на Буковину пам’ятна ще одним фактом. Спільно зібраний ними фактаж склав основу збірника, що мав вийти шістьма випусками по 10 пісень. Наступним проектом Лесі Українки та К. Квітки стало видання „Дитячі гри, пісні й казки. З Ковельщини, Лущини та Звягельщини на Волині. Зібрала Л. Косач. Голос записав К. Квітка”, що з’явилося в 1903 р. у Києві. Окрім зазначеного Ларисою Косач, доцільно звернути увагу на інші факти, що свідчать про науковий характер справи. По-перше, вибір укладачів скерований на найменш вивчений та зібраний на той час пласт духовного життя народу – дитячий фольклор; по-друге, об’єднавши в одній збірці різні за жанровими особливостями тексти (ігри, забавлянки, мирилки, лічилки, казки, танцювальну пісню), дослідники проілюстрували специфіку дитячого фольклору – поєднання словесного матеріалу з елементами гри, руху і музики; по-третє, до поданого фактажу зроблено детальні примітки та дібрано варіанти з авторитетних збірників Чубинського, Лисенка, Милорадовича, Кольберга, Іванова, Грінченка, Драгоманова, Куліша, Манжури та ін. Розуміючи, що для науки реальну вагу має лише опублікований матеріал, Леся Українка сподівалася, що „може, так споруджена, збірка ся і не задовольнить всіх вимог сучасної етнографії, та коли вона заохотить інших зробити щось ліпше, то праця, покладена на неї, не буде пропаща” .Усе сказане вище переконує, що Л. Косач і К. Квітка стали упорядниками першої збірки дитячого фольклору з Волині.найповнішим документом музично-фольклористичної діяльності письменниці є „Народні мелодії. З голосу Лесі Українки списав і упорядив Климент Квітка” (К., 1917–1918). До видання увійшло 225 пісень, систематизованих за розділами: 1) „Веснянки, весняні гри і танки”; 2) „На Купала”; 3) „Пісні жниварські”; 4) „Колядки”; 5) „Щедрівки”; і т.д.увагу в цьому контексті заслуговує творчість письменниці. Уважне прочитання „Одинака” (1894), „Приязні(оповідання з життя Волинського Полісся)” (1905), „Боярині” (1910) дозволяє аж до окремих подробиць актуалізувати тексти і мелодії „танцюристих волинських пісень”. Їх використання засвідчує мистецькі форми спілкування автора з фольклором. Наприклад, в оповіданні „Одинак”, пісня поглиблює драматизм ситуації, в якій опинився головний герой – Корній Удовин. Рекрутські пісні та приспівки до танцю служать вступом до його роздумів про власне минуле й майбутнє. До того ж, письменниця відображає найрізноманітніші сфери народного життя, мораль і звичаї поліського села. Показовою є сцена „гуляння у корчмі на музиках”, адже тут звучить приспівка, проілюстрована описом парубочого танцю: «Відтанцювавши „крутяха” з дівками, хлопці почали сами без дівок „Коло гаю походжаю”: тихо, повагом проходжувались вони по двоє, похитуючись в лад пісні, і співали:Коло гаю походжаю, в гаю не буваю,А я свою дівчинойку по голосу знаю.
