Василь Андрійович Симоненко народився 8 сiчня 1935 року в глухому поселенні Біївці. У 1952 р. закiнчив iз золотою медаллю середню школу в Тарандинцях та вступив на факультет журналiстики Киïвського унiверситету iменi Т. Шевченка. Писати вірші почав ще в студентські роки, але в умовах прискіпливої радянської цензури друкувався неохоче: за його життя вийшли лише збірки поезій "Тиша і грім" (1962 р.) і казка "Цар Плаксій і Лоскотон" (1963 р.). Одержавши 1957 р. диплом "літописця сучасності", працював у редакціях газет "Черкаська правда" (1957 - 1960 рр.), "Молодь Черкащини" (1960 - 1963 pp.), власним кореспондентом "Робітнича газета". Проте змістом і сенсом його життя була поезія і тільки поезія. Напровесні 1960 року в Києві з волі пробудженого хрущовською "відлигою" юнацтва був заснований Клуб творчої молоді. Охоче роз'їжджав по Україні, як загальновизнаний поет брав участь у літературних вечорах. Він прилучився до комісії, котра мала перевірити чутки про масові розстріли в енкаведистських катівнях і відшукати місце потаємних поховань жертв сталінського терору. Саме за участю Симоненка на основі незаперечних речових доказів для людства були відкриті таємні братські могили жертв сталінізму. очищення перед нагло убієнними. Літо 1962 р.: на залізничному вокзалі в Черкасах Симоненка побили і він помер. 14 грудня 1963 р. поет помер у черкаськiй лiкарнi (за офiцiйною версiєю, вiд раку), похований у Черкасах. Протягом короткого життя Василь Симоненко написав поезiï, провiдною темою яких є любов до рiдноï землi, вiдповiдальнiсть за ïï долю, новели, пробував створити кiносценарiй зi студентського життя, став автором численних статей, театральних i лiтературних рецензiй, створив три казки для дiтей i дорослих: "Цар Плаксiй i Лоскотон", "Подорож в краïну Навпаки", "Казка про Дурила".
Цар Плаксій і Лоскотон
В казці розповідається що в одній країні Сльозолій жив собі цар Плаксій який живився слізьми діток і було у нього три дочки і три сини. І одного дня цар видав наказ щоб всі діти в країні плакали бо якщо не будуть плакати то чим же він буде живитись? І цілими днями в країні всі плакали. Але жив там і добрий дядько Лоскотон який ввечері ходив по хатах та дарував діткам сміх та радість. Розгнівавшись цар Плаксій наказав своїм вартовим схопити і кинути до в’язниці Лоскотона, а хто це зробить той одружиться з одною із його дочок. Був у царя такий придворний капітан Макака який дуже хотів стати зятем царя ось він прослідкував за Лоскотоном і кинув його до в’язниці. Ось уже і справляють весілля Макаки і дочки царя, а прості люди пішли рятувати Лоскотона. Коли його урятували Лоскотон пішов до царя і залоскотав його до смерті. Так країна була звільнена від вічних сліз.У поетичному творі «Цар Плаксій і Лоскотон» В. Симоненко змальовує двох протилежних персонажів. Цар Плаксій є втіленням постійного суму, скарги на життя — всього, що зазвичай називають песимізмом. Лоскотон протиставляється Плаксію, він несе дітям сміх і радість, звеселяє їх та розважає.
Подорож у країну навпаки.
В цій казці розповідається про чотирьох діточок Лесика Толю і про двох Володь, які скаржаться, що їх дома змушують робити хатню роботу (квіти поливати, прибирати). І ось з’явився перед ними бородатий дідок і питає, чи хочуть вони в одну чудну країну, де вони зможуть робити все що захочуть. З радістю діти викрикують ура, заплющують очі і їх переносять у країну Навпаки. Там можна купатися в чорнил, пригати, стрибати і ніхто тобі нічого не скаже, ось і бавляться там діти. Якось їх біля млина зустріла їх гвардія яка, повела їх до царя Невмиваки. Той, побачивши що діти пахнуть милом і зовсім «нормальні», наказав скупати їх у чорнилі повикручувати руки щоб вони змогли залишитися в країні навпаки, а тим часом кинули їх у льох. Від сліз діток льох розлізся і вони втекти. Гвардія побігла за ними. Діти добралися до лісу, де їх урятував Кущовик, але цар не хотів миритися з цим і наказав оточити ліс і втопити дітей. Тут з’явився дід з бородою і всіх переніс до дому.
