Відображаючи об’єктивну дійсність, людина не лише сприймає те, що на неї діє в певний момент, чи уявляє те, що на неї діяло раніше. Життя потребує від людини створення образів і таких об’єктів, яких вона ще не сприймала, уявлення подій, свідком яких вона не була, передбачення наслідків своїх дій та вчинків, програмування своєї діяльності тощо.
Уява – це специфічно людський психічний процес, що виник і сформувався у процесі праці. Будь-який акт праці неодмінно містить в собі уяву. Не уявивши готовий результат праці, не можна приступати до роботи. Саме в цьому полягає важлива функція уяви як специфічно людської форми випереджального відображення дійсності. Перш ніж щось робити, людина уявляє кінцевий результат своєї діяльності та шляхи, якими його буде досягнуто. Ще до того, як виготовити певну річ, людина подумки створює її образ.
Уява – це процес створення людиною на основі попереднього досвіду образів об’єктів, яких вона ніколи не сприймала.
До створення нових образів людину спонукають різноманітні потреби, що постійно породжуються діяльністю, розвитком знань, ускладненням суспільних умов життя, необхідністю прогнозувати майбутнє.
Уява належить до вищих пізнавальних процесів. Вона є необхідною стороною будь-якої людської діяльності. Уява породжується потребами, що виникають у житті людини, і насамперед потребою змінити ті чи інші предмети навколишнього світу. Людина не може розпочати роботу, не уявивши собі готовий результат своєї праці. Уява виникла і розвинулася в процесі праці людини. Отже, уява – це психічний процес створення людиною нових образів на основі її попереднього досвіду.
Функції уяви полягають:
- у моделюванні кінцевого результату діяльності людини і тих засобів, які необхідні для його досягнення;
- у створенні програми поведінки людини, коли проблемна ситуація невизначена;
- у створенні образів, які не програмують діяльність, а підміняють її;
- у створенні образів об’єктів з опорою на схеми та описи.
Характерні риси уяви.
- Уява властива лише людині і є необхідною умовою її трудової діяльності.
Уява завжди спрямована на практичну діяльність. Перш ніж щось зробити, людина уявляє, що потрібно зробити і як вона це робитиме. Людина також заздалегідь уявляє кінцевий результат своєї праці і цим відрізняється від найвміліших тварин. Уява значною мірою залежить від спрямованості особистості: її інтересів, прагнень, потреб, переконань.
- Уява тісно пов’язана з мисленням, пам’яттю, відчуттями та емоціями.
Виокремити процес уяви від процесів відчуття і пам’яті, а також від процесів мислення не так уже й легко.
Уява, як і мислення, виникає в проблемній ситуації, тобто тоді, коли потрібно віднайти нове рішення. Так само, як і мислення, уява мотивується потребами особистості. Реальний процес задоволення потреб може інколи підмінятися ілюзорним, уявним задоволенням їх. Розглядаючи спільне і відмінне між мисленням і уявою, треба відзначити, що все залежить від визначеності завдання або ситуації, тобто, одне й те саме завдання може розв’язуватись як за допомогою уяви, так і за допомогою мислення. Якщо вихідні дані завдання або наукової проблеми відомі, то хід їх розв’язання підпорядковується переважно законам мислення. Якщо ж проблемна ситуація вирізняється великою невизначеністю, вихідні дані не піддаються точному аналізу, то в цьому випадку в дію вступають механізми уяви.
Образи уяви відрізняються від образів пам’яті тим, що в уяві ми змінюємо згадуване або створюємо щось таке, чого не було в нашій пам’яті. Якщо ми в нашій свідомості можемо відтворити той чи інший предмет з більшим чи меншим ступенем ясності і якщо припустити, що ми нічого не при фантазували до того, що зберігалося в нашій пам’яті і що нині відтворюється нашою свідомістю, то без сумніву це є пригадування (процес пам’яті), дуже яскраве, але все-таки пригадування. Уява відрізняється від пам’яті новизною відтворених нею асоціацій щодо тих, які зберігаються в пам’яті. Пам'ять зберігає сліди й ідеї уявлень; видає їх знову свідомості у відчутній формі уявлень, а уяві належить тільки нова комбінація цих елементів, збережених пам’яттю.
- Уява завжди є відходом від дійсності, проте в будь-якому разі джерело уяви – об’єктивна дійсність.
- Уява – складова творчості. Уява постає як антипод само собою зрозумілого, тривіального. Уява – це почуття новизни, яке є неоціненною якістю людини.
- Уява нерозривно пов’язана з усіма ланками психіки людини.
Як і всі інші психічні процеси, уява – це функція кори великих півкуль головного мозку. Фізіологічним підґрунтям уяви є утворення нових сполучень тих нервових зв’язків, які виникали раніше у процесі відображення людиною об’єктивної реальності. Для виникнення нового образу потрібно, щоб раніше утворені системи зв’язків, структура яких була детермінована характером об’єктів, що сприймалися, розпалися (здисоціювали) й утворили нові сполучення відповідно до нових потреб, що актуалізувалися в діяльності людини. Багатство образів фантазії залежить від оригінальності того, як у новому її продукті поєднуються риси відомих об’єктів, наскільки новими, нестандартними є ці поєднання.
Діяльність уяви тісно пов’язана з емоціями, невіддільними від творення нового образу. Це дає підстави припустити, що механізми процесу уяви розташовані не лише в корі великих півкуль головного мозку, а й у підкоркових центрах, зокрема в гіпоталамо-лімбічній системі, пошкодження якої спричинює порушення регулятивної функції психіки, пов’язаної з програмуванням поведінки людини. Експериментально доведено, що імпульси, які надходять з підкоркових відділів мозку, активізують діяльність кори великих півкуль, сприяють виробленню плану та програми дій, що має важливе значення при створенні образів нових об’єктів.
Створюючи образи об’єктів, які виявляються безпосередньо пов’язаними з емоційною сферою особистості, її почуттями, людський мозок може справляти регулювальний вплив на периферійні частини організму, змінювати їх функціонування.
