Пізнавальна діяльність – це відображення у мозку людини предметів та явищ оточуючого світу може здійснюватись у двох основних формах:
- у формі чуттєвого пізнання;
- у формі абстрактного пізнання.
Чуттєве пізнання здійснюється через відчуття і сприймання. Необхідною умовою такого пізнання є безпосередній вплив матеріальних подразників на органи чуття людини. За допомогою відчуттів і сприймань людина отримує відомості про зовнішні особливості та властивості предметів оточуючого світу, які можуть безпосередньо відчуватись та сприйматись.
Абстрактне пізнання здійснюється насамперед за феноменальне мислення, уяви. В своїх вищих розвинутих формах мислення та уява притаманні лише людині з її свідомістю та здатністю реалізовувати власну активність у діяльності. Функцією мислення та уяви є опосередковане відображення оточуючого світу, тобто узагальнення знань про цей світ на основі відомостей, які вже накопичені у минулому досвіді людини за допомогою пам'яті. Ці знання є результатом розмірковувань, висунення певних гіпотез, узагальнення, тобто є результатом логічної розумової обробки. Це означає, що при абстрактному пізнанні дійсності людина отримує знання про внутрішні особливості та закономірності оточуючої дійсності, які складають глибинну сутність відповідних явищ і не можуть безпосередньо виявлятись за допомогою органів чуття.
В абстрактному пізнанні дійсності важливу роль відіграє також пам'ять. Чуттєве і абстрактне пізнання дійсності тісно пов’язані між собою і тільки їх єдність забезпечує адекватне відображення психікою людини оточуючої дійсності та активну регуляцію на цій основі поведінки людини.
Відчуття – це пізнавальний психічний процес, відображення у мозку людини окремих властивостей предметів і явищ оточуючого світу, а також внутрішніх станів самого організму людини при безпосередньому впливі матеріальних показників на органи чуття людини. Відчуття є найпростішим пізнавальним процесом, вихідною формою пізнання оточуючої дійсності. Вчені довели, що органи чуття людини є єдиними каналами, через які зовнішній світ впливає на свідомість людини. Відчуття виступають суб’єктивним образом об’єктивного світу. Таке відображення світу обумовлюється:
- природою самих відчуттів як властивості мозку відображати цей світ;
- психічним складом особистості людини, яка відчуває.
Це означає, що кожна людина у своїх відчуттях відображає один і той же об’єктивний світ, але в кожної ладни це відображення пов’язане з її індивідуальними особливостями, тобто здійснюється своєрідно.
Рефлекторна природа відчуттів
Відчуття являє собою відповідь нервової системи на певний подразник, який діє на органи чуття людини. Відчуття як будь-яке інше психічне явище мають рефлекторну природу. В основі виникнення відчуттів лежать певні нервові процеси, які відбуваються в відповідних аналізаторах. Аналізатор складається з трьох основних частин:
- периферійної частини – рецептора, який являє собою своєрідний трансформатор зовнішньої енергії подразника у нервовий процес;
- провідникові нервові шляхи (доцентрові та відцентрові нерви), які переносять нервове збудження від рецептора до центральної частини аналізатора і від неї до робочого органу (ефектору);
- центральна частина аналізатора – це підкіркові та кіркові відділи головного мозку, у яких відбувається обробка нервових імпульсів, які йдуть від рецептора. Центральна частина аналізатора складається в своєю чергу з ядра та розсіяних клітин. Функцією ядра аналізатора є здійснення тонкого аналізу та синтезу, тобто розрізнення подразників за якістю, інтенсивністю. Наприклад, розрізнення звуків за висотою, за тембром за гучністю. Функцією розсіяних елементів є здійснення більш грубого аналізу. Наприклад, розрізнення музичних звуків і шумів. Відчуття є результатом функціонування всіх відділів аналізатора у їх нерозривній єдності. Аналізатор являє собою найважливішу частину рефлекторної дуги, яка складається з рецептора, провідних нервових шляхів, центрального (мозкового) відділу та ефектора.
