Розташування в художньому тексті мовних одиниць різного рівня, особливості їх поєднання між собою, повторюваність чи зумисні пропуски виконують естетичну функцію. Давня риторика налічувала до п'ятдесяти фігур, вважаючи їх потужними засобами мовця впливати на почуття і волю слухачів, а з формального боку — надавати стилю краси та гнучкості. Ці фігури побз^довані на зміні звукового чи синтаксичного ладу під впливом почуттів з метою акцентування одного слова чи всієї думки. Відповідно до того, як фігура змінює зовнішню звукову форму висловлювання чи внутрішню логічно-синтаксичну його будову, > їх поділяють на дві групи — фоніку і поетичний синтаксис. Фоніка — звукова організація поетичного мовлення;
художнґзасоби, які надають твору милозвучності, посилюють його емоційність і виразність. У мові художніх творів звуковий аспект має важливе значення. Насамперед ідеться про дотримання вимог евфонії (милозвучності), характерних для мови. У поезії звукове оформлення творів відіграє ще й додаткову роль — художню. Звукам властива експресія, здатність збуджувати відповідні уявлення та почуття. До засобів фонічного оформлення художньої мови належать алітерація, асонанс, ономатопея.Основними засобами поетичної організації мови на рівні синтаксису є стилістичні фігури — особливі види словосполучень і речень, які відхиляються від синтаксичних норм і витворюють оригінальну форму для образного вираження думок і почувань людини. За характером відступу від узвичаєних синтаксичних норм виокремлюють еліпсис, асиндетон, анаколуф, інверсію, хіазм, парентезу.
Художньо-стилістичне оформлення речень часто здійснюється за допомогою різних видів повторів. Залежно від рівня мовних одиниць, які повторюються, розрізняють:
- звукові повтори (алітерація, асонанс, рима);
- словесні (полісиндетон, плеоназм, тавтологія, прямий повтор);
- фразові (синтаксичний паралелізм);
- композиційні (анафора, епіфора, симплока, анепі- фора, епанафора).
Залежно від відношень між повторюваними мовними одиницями виокремлюють фігури зіставлення (ампліфікація, градація, парономазія) і фігури протиставлення (антитеза, окси- морон).
Фігури, побудовані на порушенні норм комунікативно-ін- тонаційного оформлення речення, — це риторичні фігури: звертання, запитання, заперечення, оклик.