Літературознавство як наука зародилася в античні часи. Судження про суть мистецтва та його природу, перші літературознавчі узагальнення можна віднайти у працях Арістотеля і Платона. Теоретична думка античної епохи була зосереджена на природі мистецтва. Його зв’язках з пізнавальною діяльність людини. У3 Середні віки на літературознавчі погляди суттєво вплинула релігійна ідеологія. Краса, за Августином, має значення не сасо по собі, а за смислом, що є в ній. Звідси і зневага до худ форми. Відродження зверталося до античної епохи. Зосереджуючись на пошуках краси, гармонії, витонченості. Основи класицизму заклав своїм трактатом «Поетичне мистецтво» Ніколя Буало. Головні його положення – художньому твору мають бути властиві ясність, чіткість, раціоналістична мова, композиція та строгих і статистичних правилах. 1 16-17 ст зародилося українське літературознавство. З’являються перші теоретики (Стефаник, Смотрицький). Роль теоретичних праць відігравали поетики і риторики, як5 навчали віршування і ораторського мистецтва. В епоху Проствітництва тон у літературознавстві задавали англійські, французькі і німецькі філософи і літературознавці. Переворот у арістотелівській естетиці зробили німецькі філософи Канти, Гегель. Кант розглядав естетичне судження як наслідок «чистого споглядання». Гегель у «Лекція з естетики» трактував прекрасне як «чуттєве явища». У 19-20 ст. у Європі сформувалися літературознавчі школи, які запропонували нові методи вивчення літератури. Міфологічна, культурно – історична, психологічна.
