Методи та форми державного регулювання господарських відносин.

Підставою державного регулювання підприємництва є ст. 42 ГК, у якій передбачена необхідність забезпечення реалізації та охорони публічних (державних та суспільних) інтересів.

Процес правового регулювання господарської діяльності складається кількох стадій:

1. Правова регламентація підприємницької діяльності. На цій стадії передбачається розробка правових норм як загальнообов'язкових правил поведінки при здійсненні підприємницької діяльності.
2. Виникнення  суб'єктивних прав і юридичних обов'язків — перехід від загальних приписів правових норм до конкретної моделі поведінки конкретних господарюючих суб'єктів.
3. Реалізація (фактичне застосування) суб'єктивних справ і юридичних обов'язків.

Існують дві групи методів державного регулювання: прямі (адміністративні) і непрямі (економічні). При всьому різно­манітті як тих, так і інших методів специфіка адміністративних методів полягає в тому, що вони є комплексом обов'язкових для виконання вимог і розпоряджень держави стосовно суб'єктів гос­подарської діяльності. Непрямі методи припускають вплив дер­жави на економічні інтереси товаровиробників, створення таких рамок їхньої діяльності, у яких вона може бути вигідною чи не­вигідною.

Адміністративні методи значно обмежують свободу економіч­ного вибору, а часом її виключають, у той час як економічні методи залишають повну свободу вибору для суб'єктів господарювання, не обмежуючи її. У цьому перевага непрямих методів над адміністра­тивними методами.

Існують і такі сфери діяльності, де адміністративні методи досить ефективні, а їхнє застосування не просте бажане, а й необхідне. Це контроль над монополістичними ринками; забез­печення екологічної безпеки суспільства і збереження не відтво­рених природних ресурсів; розробка низки важливих загально­національних стандартів, спрямованих на збереження здоров'я, безпечних умов життя і праці і контроль за їхнім дотриманням; визначення і підтримка мінімально необхідних параметрів життя людей (гарантований мінімум заробітної плати, соціальні випла­ти і допомоги); захист національних інтересів країни в системі міжнародних економічних зв'язків.

Слід визнати обґрунтованість адміністративних методів регу­лювання і для захисту стратегічно важливих галузей економіки, наприклад, сільського господарства, природних монополій і т.д.

Держава повинна саме адміністративними заходами забезпечу­вати затребуваність сільськогосподарської продукції на тих умовах, що дозволять зрівняти можливості промислового і сіль­ськогосподарського виробництва. Тільки адміністративними заходами можна забезпечити єдину тарифну політику у базових галузях, що власне кажучи є державними монополіями (енерго­постачання, залізничні перевезення і т.д.).

Таким чином, слід заперечувати адміністративні методи не самі по собі, а лише тоді, коли вони економічно не обґрунтовані і втручаються в ті сфери економіки і підприємництва, що можуть і повинні бути урегульовані економічними методами. У тих же сферах, де як було показано, застосування адміністративних ме­тодів необхідне, держава має активно здійснювати політику пуб­лічного регулювання.

Економічна свобода, у тому числі свобода підприємницької ді­яльності, не може бути безмежною, її межі і способи здійснення встановлює держава, яка діє в інтересах суспільства. При цьому важливо зберігати баланс між державними (публічними) і приват­ними інтересами, тобто повинні бути задоволені не тільки приват­ні, а й публічні інтереси, що може бути досягнуто лише за допо­могою державного регулювання економіки.

Держава покликана ефективно регулювати підприємницьку ді­яльність і контролювати законність її здійснення, причому держав­не регулювання підприємництва в кінцевому рахунку зводиться до проблеми забезпечення балансу приватних (підприємницьких) і публічних (суспільних і державних) інтересів.

Управління будь-якою господарською системою здійснюється в різних фор­мах. До них належать: нормативне регулювання (тобто встановлення правил здій­снення господарської діяльності конкретної системи); планування (визначення з фіксацією у відповідному правовому документі основних напрямів і конкретних результатів діяльності господарської системи певного рівня); управління поточ­ними справами (вирішення конкретних організаційних питань); контроль (вста­новлення ступеня відповідності фактичних напрямів і результатів діяльності учасників господарської системи певного рівня встановленим правилам, вияв­лення порушень, вжиття заходів щодо їх усунення).