Правове регулювання бджільництва

Україна - одна з провідних дер­жав світу в галузі бджіль­ництва, що за­без­пе­чує за­пи­лен­ня ен­то­мофільних (які за­пи­лю­ють­ся ко­ма­ха­ми) сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких куль­тур, ви­роб­ниц­тво до­стат­ньої кількості ме­ду, воску, квітко­во­го пилку, про­полісу, ма­точ­но­го мо­лоч­ка, бд­жо­ли­ної отру­ти для по­треб на­се­лен­ня, хар­чо­вої, ме­дич­ної, парфумерно-косме­тичної й інших га­лу­зей та для екс­порт­них по­треб. За да­ни­ми Міністер­ства ста­ти­сти­ки, в усіх ка­те­горіях гос­по­дарств налічується до 3 млн бд­жо­ли­них сімей. Вод­но­час для ефек­тив­но­го за­пи­лен­ня сільськогоспо­дарських куль­тур необхідно до­сяг­ти по­каз­ни­ка у 6 млн бд­жо­ли­них сі­мей. Щорічне ви­роб­ниц­тво меду на пасіках усіх ка­те­горій гос­по­дарств скла­дає від 40 до 60 тис. тонн (обсяг екс­пор­ту меду - близь­ко 3-5 тис. тонн). Ва­ло­ве ви­роб­ниц­тво воску ста­но­вить 1,2-1,4 тис. тонн. Важли­вим еко­номічним по­каз­ни­ком галузі є ви­роб­ниц­тво до­дат­ко­вих проду­ктів бджіль­ництва - про­полісу, квітко­во­го пилку, ма­точ­но­го мо­лоч­ка, трут­не­во­го го­мо­ге­на­ту, бд­жо­ли­ної отру­ти, які є ос­но­вою ви­го­тов­лен­ня низки цінних ліку­валь­них пре­па­ратів та про­дуктів хар­чу­ван­ня. Дедалі шир­шо­го за­сто­су­ван­ня зна­хо­дить апітерапія, тобто ліку­ван­ня та про­філак­ти­ка за­хво­рю­вань за до­по­мо­гою про­дуктів бджіль­ництва. Напри­клад, після ядер­них вибухів на­се­лен­ня Японії спо­жи­ва­ло декілька тонн ма­точ­но­го мо­лоч­ка на рік. Як наслідок, зараз ця країна є лідером за три­валістю життя на пла­неті.

Бджіль­ниц­тво України має за­пи­лю­валь­но-​ме­до­вий на­прям. Бджо­лозапилення сприяє підви­щен­ню вро­жай­ності сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких куль­тур на 30-60% і навіть вище, за­леж­но від виду рос­лин та умов за­пилення. Крім того, підвищується якість плодів, збільшується їх нату­ральна вага. Підви­щен­ня вро­жай­ності сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких куль­тур при за­пи­ленні квіток бд­жо­ла­ми в се­ред­ньо­му ста­но­вить: ріпаку 25-30%, со­няш­ни­ку - 40, греч­ки - 41, чер­во­ної ко­ню­ши­ни - 75, лю­цер­ни - 50, ба­шта­но­вих - 60, пло­до­вих - 65, гірчиці - 35-61%. Слід за­зна­чи­ти, що насіння лю­цер­ни прак­тич­но немож­ли­во одер­жа­ти без по­в­ноцінно­го за­пи­лен­ня. Окрім ме­до­во-​за­пи­лю­валь­но­го, в галузі бджіль­ництва розрізня­ють ще такі ви­роб­ничі на­пря­ми: ме­до­во-​то­вар­ний, за­пи­лю­валь­ний, бд­жо­ло­розплідни­ць­кий та ком­плекс­ний. Вод­но­час у струк­турі про­дук­тив­но­го ком­плекс­но­го бджіль­ництва немає яс­кра­во виявлено­го од­но­го чи двох ви­роб­ни­чих на­прямів: різні види про­дукції бджіль­ництва мають при­близ­но од­на­ко­ву пи­то­му вагу в за­галь­но­му обсязі її ви­роб­ництва.

Особ­ли­вим ета­пом ре­гу­лю­ван­ня суспільних відно­син у галузі бджіль­ництва стало прий­нят­тя За­ко­ну України «Про бджіль­ниц­тво»  від 22 лю­то­го 2000 p., при­зна­чен­ням якого стало ре­гу­лю­ван­ня відно­син щодо роз­ве­ден­ня, ви­ко­ри­стан­ня та охо­ро­ни бджіл, ви­роб­ництва, заготівлі та пе­ре­роб­ки про­дуктів бджіль­ництва, ефек­тив­но­го вико­ристання бджіл для за­пи­лен­ня ен­то­мофільних рос­лин сільськогоспо­дарського при­зна­чен­ня, інших видів за­пи­лю­валь­ної флори, ство­рен­ня умов для підви­щен­ня про­дук­тив­ності бджіл і сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких куль­тур, за­без­пе­чен­ня га­рантій до­три­ман­ня прав та за­хи­сту інте­ресів фізич­них і юри­дич­них осіб, які зай­ма­ють­ся бджіль­ниц­твом. У ст. 1 за­зна­че­но­го За­ко­ну роз­кри­вається зміст бджіль­ництва як галузі сіль­ськогосподарського ви­роб­ництва, ос­но­вою функціону­ван­ня якої є роз­ведення, утри­ман­ня та ви­ко­ри­стан­ня бджіл для за­пи­лен­ня ентомо­фільних рос­лин сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня і підви­щен­ня їх уро­жай­ності, ви­роб­ниц­тво хар­чо­вих про­дуктів і си­ро­ви­ни для промис­ловості.

Про­гра­ма роз­вит­ку галузі бджіль­ництва в Україні, за­твер­дже­на спільним на­ка­зом Міна­г­ро­політики України та УААН від 13 липня 2006 р. № 374/62, ро­з­роб­ле­на на ви­ко­нан­ня За­ко­ну України «Про бджіль­ниц­тво» з метою ство­рен­ня кон­ку­рен­то­спро­мож­ної галузі. Тому в про­грамі вра­хо­вані й дістали роз­вит­ку по­ло­жен­ня відповідних ста­тей за­зна­че­но­го За­ко­ну щодо удос­ко­на­лен­ня дер­жав­но­го управління в га­лузі бджіль­ництва, здійс­нен­ня кон­тро­лю за ефек­тивністю за­пи­лен­ня ен­то­мофільних рос­лин, підго­тов­ки спеціалістів із бджіль­ництва у про­фесійно-​технічних і вищих сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких за­кла­дах освіти, ко­ординації підго­тов­ки та перепідго­тов­ки спеціалістів із бджіль­ництва, організації дер­жав­ної підт­рим­ки бджіль­ництва, охо­ро­ни бджіл у разі за­сто­су­ван­ня в сільсь­ко­му і лісо­во­му гос­по­дарстві засобів за­хи­сту рос­лин тощо.

У нашій країні дер­жав­на підт­рим­ка здійснюється на роз­ви­ток бджіль­ництва та се­лекцію. Так, у 2003 р. уряд виділив 3 млн грн, у 2004 році - 7 млн грн, у 2005 році - 8 млн грн, що дало мож­ливість част­ко­во відно­ви­ти кількість бд­жо­лосімей та збільши­ти їх до 3 млн, хоча для успішного за­пи­лен­ня ен­то­мофільних сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких куль­тур, як було за­зна­че­но, потрібно 6 млн бд­жо­лосімей.

За ви­роб­ни­чим на­пря­мом розрізня­ють пасіки: 1) ме­до­то­варні- при­зна­чені для одер­жан­ня про­дуктів бджіль­ництва (то­вар­но­го меду, воску бд­жо­ли­но­го, про­полісу, ма­точ­но­го мо­лоч­ка, бд­жо­ли­ної отру­ти, збору пилку); 2) за­пи­лю­валь­но-​ме­дові, де бд­жо­ли ви­ко­ри­сто­ву­ють­ся для за­пи­лен­ня садів, ягідників та ен­то­мофільних сільськогосподар­ських куль­тур і для ви­роб­ництва меду; 3) за­пи­лю­вальні - при­зна­чені для за­пи­лен­ня бд­жо­ла­ми куль­тур за­кри­то­го ґрунту (в теп­ли­цях, парни­ках тощо); 4) ре­про­дук­торні (розплідники) - для відтво­рен­ня бджіл (ви­ве­ден­ня бд­жо­ло­ма­ток, ви­роб­ництва пакетів бджіл і збору маточно­го мо­лоч­ка); 5) племінні - для роз­мно­жен­ня, поліпшен­ня і ви­ве­ден­ня бджіл певної по­ро­ди, зберігання ге­но­фон­ду бджіл, що існує, ви­ве­ден­ня племінних бд­жо­ло­ма­ток, ви­роб­ництва пакетів бджіл і збору ма­точ­но­го мо­лоч­ка; 6) ка­ран­тинні - для вит­ри­му­ван­ня бджіл у ка­ран­тині.

На роз­ви­ток нор­ма­тив­но-​пра­во­вої бази було прий­ня­то спільний наказ Міна­г­ро­політики України і УААН «Про за­твер­джен­ня нор­ма­тив­но-​пра­во­вих актів з пи­тань роз­вит­ку бджіль­ництва» від 20 верес­ня 2000 р. № 184/82, зареєстро­ва­ний в Міністерстві юстиції України 23 жо­втня 2000 р. за № 736/4957. Цим на­ка­зом було за­твер­дже­но цілу низку нор­ма­тив­них до­ку­ментів: План по­род­но­го рай­о­ну­ван­ня бджіл; По­ря­док видачі ве­те­ри­нар­но-​санітар­но­го пас­пор­та пасіки; По­ря­док реє­страції пасік; Пра­ви­ла вве­зен­ня в Україну та ви­ве­зен­ня за її межі бджіл і про­дуктів бджіль­ництва.

Згідно з Пла­ном по­род­но­го рай­о­ну­ван­ня в Україні роз­во­дять три по­ро­ди бджіл: українську сте­по­ву, кар­патсь­ку та поліську (по­пу­ляцію се­ред­ньо­російсь­ких бджіл), ареал розміщення яких адап­то­ва­но до їхніх по­род­них особ­ли­во­стей. По­родне рай­о­ну­ван­ня бджіл є ос­но­вою раціо­нального розміщення і ви­ко­ри­стан­ня племінних ре­сурсів дер­жа­ви, це на­у­ко­во обґрун­то­ва­ний відбір для роз­ве­ден­ня і гос­по­дарсь­ко­го вико­ристання в кон­крет­них регіонах таких порід бджіл, біологічні особли­вості яких най­к­ра­щим чином відповідають ти­по­вим умо­вам клімату і ме­до­з­бо­ру цих регіонів, доз­во­ля­ють їм ви­роб­ля­ти в цих умо­вах знач­но більше про­дукції в порівнянні з іншими по­ро­да­ми на фоні до­стат­ньої зи­мостійкості бджіл.

У ст. 13 За­ко­ну України «Про бджіль­ниц­тво» визна­че­но, що з ме­тою обліку пасік та здійс­нен­ня ліку­валь­но-​профілак­тич­них заходів на кожну пасіку видається ве­те­ри­нар­но-​санітар­ний пас­порт. Форма пас­порта і по­ря­док його видачі вста­нов­лю­ють­ся ви­ще­за­зна­че­ним Поряд­ком видачі ве­те­ри­нар­но-​санітар­но­го пас­пор­та пасіки. Ве­те­ри­нар­но-​санітар­ний пас­порт пасіки видається рай­он­ним (міським) управлін­ням дер­жав­ної ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни на пасіку неза­леж­но від форми її влас­ності і є до­ку­мен­том, який засвідчує ве­те­ри­нар­но-​санітар­ний стан пасіки. Пас­порт підписується го­лов­ним дер­жав­ним інспек­то­ром ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни рай­о­ну (міста), завіряється пе­чат­кою відповід­ного управління дер­жав­ної вет­ме­ди­ци­ни та реєструється в жур­налі об­ліку і має по­ряд­ко­вий номер. Пас­порт пред'являється при про­да­жу і обміні вос­ко­си­ро­ви­ни, купівлі во­щи­ни і є підста­вою для видачі ветери­нарних свідоцтв при вивозі (про­да­жу) бджіл і про­дуктів бджіль­ництва відповідно до Пра­вил видачі ве­те­ри­нар­них до­ку­ментів на ван­тажі, що підля­га­ють обов'яз­ко­во­му ве­те­ри­нар­но­му кон­тро­лю, за­твер­дже­них на­казом Го­лов­но­го дер­жав­но­го інспек­то­ра ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни від 7 серп­ня 1997 р. № 27 і зареєстро­ва­них у Міністерстві юстиції України 20 серп­ня 1997 р. за 326/2130.

Пасіка також підлягає обов'язковій реєстрації, яка здійснюється відповідно до По­ряд­ку реєстрації пасік. Про­во­дить­ся реєстрація за місцем про­жи­ван­ня фізичної особи або за місце­з­на­ход­жен­ням юри­дичної особи, яка займається бджіль­ниц­твом, у місце­вих дер­жав­них адміністраціях або сільсь­ких, се­лищ­них, міських радах один раз у рік за­сну­ван­ня пасіки. Реєстрація пасік про­во­дить­ся на підставі заяви фі­зичної чи юри­дич­ної особи неза­леж­но від форми влас­ності. У заяві про реєстрацію пасіки за­зна­ча­ють­ся назва та ад­ре­са за­яв­ни­ка, кіль­кість бд­жо­лосімей. Під час реєстрації пасік про­во­дить­ся їх об­сте­жен­ня рай­он­ни­ми (місь­ки­ми) управліннями дер­жав­ної ве­те­ри­нар­ної меди­цини. Дані об­сте­жень за­но­ся­ть­ся до жур­на­лу обліку пасік у районно­му (місь­ко­му) управлінні дер­жав­ної ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни. Рай­онне (міське) управління дер­жав­ної ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни по­винне вида­ти в 30-​ден­ний термін за­яв­ни­ку ве­те­ри­нар­но-​санітар­ний пас­порт пасі­ки, що засвідчує факт її реєстрації. По­ряд­ко­вий номер у жур­налі, під яким зареєстро­ва­на пасіка, при­своюється ве­те­ри­нар­но-​санітар­но­му пас­пор­ту пасіки.

Відповідно до Пра­вил вве­зен­ня в Україну та ви­ве­зен­ня за її ме­жі бджіл і про­дуктів бджіль­ництва екс­порт бд­жо­ли­них сімей, бд­жо­ло­па­кетів і бд­жо­ло­ма­ток до­пус­кається тільки юри­дич­ни­ми осо­ба­ми: підприємства­ми, пасіками, бла­го­по­луч­ни­ми щодо за­раз­них хво­роб бджіл, при ви­ко­нанні ве­те­ри­нар­них вимог країни-імпор­те­ра та наяв­ності ве­те­ри­нар­но­го і племінного свідоцтва. Уве­зен­ня на те­ри­торію України бд­жо­ло­ма­ток, бд­жо­ло­па­кетів, бд­жо­лосімей здійс­ню­ють­ся згід­но з Пла­ном по­род­но­го рай­о­ну­ван­ня бджіл України зі згоди Держав­ного комітету ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни України та Де­пар­та­мен­ту рин­ків про­дукції тва­рин­ництва з Го­лов­ною дер­жав­ною племінною інспек­цією Міністер­ства аг­рар­ної політики України. Уве­зен­ня порід бджіл, що не відповідають Плану по­род­но­го рай­о­ну­ван­ня бджіл України, про­во­дить­ся лише в на­у­ко­вих цілях зі згоди Міністер­ства аг­рар­ної політики України за по­год­жен­ням з Українсь­кою ака­демією аг­рар­них наук.

Про­дукція бджіль­ництва, яка підлягає ви­ве­зен­ню з України, повин­на мати сер­тифікат відповідності, у якому по­вин­но бути відо­бра­же­но: штрих-​код країни, енер­ге­тич­на цінність (калорійність) оди­ниці про­дукції, ад­ре­са ви­роб­ни­ка про­дукції, термін зберігання, дата виготовлен­ня, діастазне число (для меду), гра­нич­но до­пу­сти­ма кон­цен­трація важ­ких металів (крім бд­жо­ли­ної отру­ти) та відповідність іншим ви­мо­гам ве­те­ри­нар­но­го за­ко­но­дав­ства. Уве­зен­ня до України бджіл про­во­дить­ся згідно з Ве­те­ри­нар­ни­ми ви­мо­га­ми щодо імпор­ту до України ван­тажів, підкон­троль­них службі дер­жав­ної ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни, затвердже­ними на­ка­зом Го­лов­но­го дер­жав­но­го інспек­то­ра ве­те­ри­нар­ної медици­ни України від 20 жо­втня 1999 р. № 39 і зареєстро­ва­ни­ми в Міністер­стві юстиції України 11 ли­сто­па­да 1999 р. за № 777/4070.

Важ­ли­ве зна­чен­ня для ре­гу­лю­ван­ня діяль­ності у галузі бджільниц­тва має Інструкція щодо по­пе­ре­джен­ня та ліквідації хво­роб і отруєнь бджіл, за­твер­дже­на на­ка­зом Го­лов­но­го дер­жав­но­го інспек­то­ра ветери­нарної ме­ди­ци­ни України від 30 січня 2001 р. № 9, зареєстро­ва­на в Мі­ністерстві юстиції України 12 лю­то­го 2001 р. за № 131/5322. У цій Ін­струкції ви­кла­де­но ос­новні ви­мо­ги щодо раціональ­но­го ве­ден­ня бд­жо­ляр­ства: 1) ви­мо­ги щодо розміщення і об­ла­шту­ван­ня пасік; 2) ви­мо­ги до утри­ман­ня, годівлі й роз­ве­ден­ня бджіл; 3) ви­мо­ги під час, перевезен­ня (кочівлі) бджіл на ме­до­збір і за­пи­лен­ня; 4) за­хо­ди щодо охо­ро­ни пасік від за­не­сен­ня збуд­ників за­раз­них хво­роб бджіл і отруєння бджіл пе­сти­ци­да­ми.