Діяльність селянського господарства припиняється в разі: рішення членів селянського господарства про припинення його діяльності. При цьому враховується як намір голови господарства добровільно відмовитися від земельної ділянки, що перебуває у приватній власності, так і бажання всіх членів господарства припинити подальше його функціонування; припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою у випадках, передбачених ЗКУ (добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; відчуження земельної ділянки за рішенням власника; звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; конфіскація за рішенням суду, а також при добровільній відмові від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим кодексом; при використанні земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; при використанні земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематичної несплати земельного податку або орендної плати; визнанні селянського господарства банкрутом, тобто його неспроможності задовільнити претензії кредиторів і виконати свої зобов'язання перед бюджетом; коли не залишається жодного члена селянського господарства або спадкоємця, який хоче продовжувати діяльність господарства. Припинення діяльності селянського господарства здійснюється за рішенням районної або міської ради, а в разі його банкрутства — господарським судом. Спори про припинення діяльності селянського господарства вирішуються судом. Майно селянського господарства, що припинило свою діяльність, використовується в першу чергу для розрахунків по оплаті праці найманих працівників, а також для виконання зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими кредиторами. Решта майна залишається в колишніх членів господарства на праві спільної сумісної власності або ж розподіляється між ними, якщо є на це їх згода. Якщо така згода відсутня, то спір вирішується судом.