40. Правове регулювання водокористування та надрокористування у сільському господарстві.

Ведення сільського господарства с неможливим без викорис­тання ґрунтів та інших природних ресурсів — у цьому полягає спе­цифіка галузі. Стаття 1 Закону України від 17 жовтня 1990 р. "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" (в редакції Закону від 15 травня 1992 р.) проголошує, що пріоритетність соціального розвит­ку села та АПК забезпечується створенням необхідної природно-ресурсної бази для всебічного задоволення виробничих потреб сільського господарства. Використовувати природні багатства кра­їни потрібно раціонально. Тому ці питання регулюються природноресурсовим правом.

Разом з тим, беручи до уваги комплексний характер аграрного права як галузі права, можна сказати, що окремі інститути природноресурсового права є водночас і інститутами аграрного права. Ад­же сільськогосподарська діяльність має своєю передумовою вико­ристання природних ресурсів. Суб'єкти аграрного права повинні знати, які вони мають права та обов'язки щодо природокористу­вання, як належним чином оформити права на використання при­родних ресурсів. Правове регулювання в сільському господарстві має певну специфіку, оскільки в українському природноресурсовому праві діє засада цільового характеру природокористування, тоб­то правові режими використання природних ресурсів різняться за­лежно від того, для яких цілей вони застосовуються. Відтак йти­меться про інститути сільськогосподарського використання при­родних ресурсів як Інститути аграрного права.

Оскільки правовий інститут використання земель сільськогос­подарського призначення розглянуто в попередньому розділі про­понованого підручника, в цьому розділі ми обмежимося лише пра­вовими інститутами сільськогосподарського водокористування, надрокористування, лісокористування, використання тваринного й рослинного світу. Хоча до ЗК ми звертатимемося неодноразово, поза як він має особливе значення для регулювання природноресурсових відносин. Згідно з ч. 2 ст. З ЗК, він має переважну юри­дичну силу перед іншими актами природноресурсового законо­давства. Інакше кажучи, є своєрідною природноресурсовою "конституцією" і посідає чільне місце в системі спеціального природно­ресурсового законодавства. Якщо якийсь акт природноресурсового законодавства суперечить ЗК — застосовуються положення остан­нього. Це важливо знати для правильного розуміння правових при­писів про використання окремих видів природних ресурсів, які часто суперечать ЗК. Оскільки, характеризуючи зазначені інститу­ти сільськогосподарського використання природних ресурсів, ми послуговуватимемося понятійним апаратом теорії природноресур­сового права, коротко нагадаємо його ключові категорії.

Усі форми залучення природних ресурсів до сільськогосподар­ського виробництва можна назвати сільськогосподарським вико­ристанням природи. Використання природних ресурсів, відповідно до ст. 38 Закону України від 25 червня 1991 р. "Про охорону нав­колишнього природного середовища", буває загальним і спеціаль­ним. Загальне використання природних ресурсів, згідно з ч. 2 ст. 38 Закону, полягає в безперешкодному використанні природних ре­сурсів громадянами для задоволення своїх життєвих потреб (есте­тичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних та ін.) і має певні правові ознаки. Воно здійснюється: а) безоплатно; б) без отриман­ня будь-яких дозволів; в) без закріплення окремих природних об'єктів за певними суб'єктами (без права володіння). Щоправда інколи право загального використання природних ресурсів може бути обмежене власниками природних ресурсів.

Спеціальне використання природних ресурсів, згідно з ч. З ст. 38 — це такий вид використання природних ресурсів, який відзначаєть­ся тим, що: а) природні об'єкти цілком або частково закріплюють­ся за певними суб'єктами на різних правових підставах (здійсню­ється право володіння ними); б) на його здійснення треба отрима­ти спеціальний дозвіл; в) воно є платним.

Фактичне розмежування загального і спеціального використан­ня природних ресурсів провадиться за ступенем екологічного ризи­ку використання природних ресурсів. Критерії такого розмежуван­ня містяться в окремих актах природноресурсового законодавства.

Правова форма використання природних ресурсів — певний правовий режим або закріплений у нормативних актах порядок викорис­тання природних ресурсів. Законодавство України розрізняє такі правові форми (титули) спеціального використання природних ре­сурсів: а) право власності; б) право природокористування (безоплат­не і орендне); в) сервітутне право; г) угода про розподіл продукції; г) право господарського відання; д) право оперативного управління. Разом з тим, оскільки відповідно до ч. І ст. 4 Закону України від 7 лютого 1991 р. "Про власність" і ст. 319 ЦК, власник природного об'єкта на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається на­лежним йому майном; він може надати його іншій особі на інших правових підставах, не передбачених законодавством. Таке право власника передбачене ст., 6 ЦК і ст. 134 ГК від 16 січня 2003 р.

Право природокористування як форму спеціального використан­ня природних ресурсів слід відрізняти від права користування як

елемента права власності, поза як право природокористування — це не повноваження, а окремий правовий режим, який може охоплю­вати і володіння, і користування, і розпорядження природними ре­сурсами в межах, визначених власником. Право природокористу­вання відрізняється і від права власності. Хоча це право може включати в себе і володіння, і користування, і розпорядження; во­но завжди є похідним від права власності — саме власник встанов­лює межі природокористування, і право розпорядження природо-користувача не може припиняти права власності власника. Природокористування слід відрізняти і від використання природних ре­сурсів, поза як воно є лише однією з правових форм спеціального використання природних ресурсів разом з правом власності, серві­тутним правом, угодою про розподіл продукції, правом господар­ського відання, оперативного управління та ін.

Правове регулювання водокористування в сільському господарстві

Водні об'єкти широко використовуються в сільському госпо­дарстві: для рибництва, водопою, меліорації, скидання стічних вод та інших сільськогосподарських потреб. Важливим законодавчим актом, який регулює порядок використання водних ресурсів, є Водний кодекс (ВК) України.

Стаття 1 ВК визначає водний об'єкт як природний або створе­ний штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води. По­няття "води" охоплює всі води (підземні, поверхневі, морські), що входять до складу природних ланок кругообігу води. Слід мати на увазі, що водний об'єкт як природний комплекс включає в себе не лише води, але й земельну ділянку, об'єкти рослинного й тварин­ного світу, інші природні ресурси у їх взаємодії, використання яких регулюється відповідними актами природноресурсового законо­давства. Водне законодавство регулює лише використання вод як природних ресурсів.

Всі водні об'єкти поділяються ст. 5 ВК на 2 види, кожен із яких має відповідний правовий режим: водні об'єкти загальнодержавно­го і місцевого значення. До водних об'єктів загальнодержавного зна­чення належать: внутрішні морські води та територіальне море; під­земні води, які є джерелом централізованого водопостачання; по­верхневі води, що розташовані на території більш як однієї облас­ті, а також їх різні притоки; водні об'єкти в межах територій при­родно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних. Інші водні об'єкти належать до водних об'єктів місцевого значення.

ВК у ст. ст. 47 і 48 визначає фактичні ознаки розмежування за­гального і спеціального використання водних ресурсів. Загальне використання водних ресурсів характеризується незначним наван­таженням на екосистему: забір води здійснюється без спеціальних

технічних пристроїв, а забруднюючі речовини у водні об'єкти не скидаються. Прикладами загального використання водних ресурсів є купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальс­тво, водопій сільськогосподарських тварин тощо. До спеціального використання водних ресурсів належать забір води із застосуван­ням спеціальних технічних пристроїв і скидання забруднюючих ре­човин у водні об'єкти. На такі види використання водних ресурсів потрібно оформити відповідний дозвіл. У сільському господарстві часто здійснюють полив полів та городів із водних об'єктів із зас­тосуванням спеціальних помп та насосів. При цьому селяни не зав­жди мають дозвіл на спеціальне використання водних ресурсів. Це є порушенням водного законодавства і може тягнути за собою юридичну відповідальність.