Тенденції світового соціально-економічного розвитку зумовлюють пріоритетність інтелектуальної діяльності у будь-якій країні, яка має на меті поліпшити добробут свого народу. Сьогодні акцент переноситься з виробництва, потреби якого раніше визначали напрями науково-технічної та іншої діяльності, саме на інтелектуальну, творчу діяльність.
Інтелектуальною діяльністю є розумова (духовна, творча) праця людини в галузі науки, техніки, літератури, мистецтва, художнього конструювання (дизайну). На відміну від фізичної праці, результатом якої зазвичай є речі, результатом інтелектуальної діяльності є втілений в об'єктивній формі продукт, що його залежно від характеру називають твором науки, літератури, мистецтва, винаходом або промисловим зразком. Результати інтелектуальної діяльності, на відміну від речей, не зазнають зношення й амортизації, а можуть застарівати лише морально.^
За умов ринкової економіки стратегію і тактику соціально-економічного розвитку будь-якої країни визначають найновіші здобутки науки, техніки і культури в найширшому розумінні цього поняття. Напрями виробництва зумовлюються найбільш ефективними досягненнями інтелектуальної діяльності. Виробництво стало лише засобом раціонального використання здобутків науки, техніки і культури на благо людини. За сучасних умов здобутки науково-технічного прогресу не просто трансформуються в безпосередню продуктивну силу, а зумовлюють її розвиток, її науково-технічний рівень і економічну ефективність.
Досвід країн світу із розвиненою ринковою економікою свідчить про те, що високий технічний рівень виробництва в сучасних умовах можливий за умови інтеграції наукової, технологічної та промислової політики країни. Усі ланки розвитку техніки і виробництва мають здійснюватися за єдиною технологічною схемою від зародження ідеї до її втілення у продукцію і реалізацію на ринку.
Зростання ролі й значення інтелектуальної діяльності в соціально-економічному розвитку суспільства зумовлює необхідність розв'язання принаймні трьох груп проблем:
- правове забезпечення інтелектуальної діяльності;
- широке та раціональне використання результатів інтелектуальної діяльності;
- захист прав суб'єктів інтелектуальної власності.
Для надійного та ефективного правового забезпечення інтелектуальної діяльності необхідно створити відповідний правовий механізм, здатний належним чином забезпечити правову охорону цієї діяльності. В Україні вже існує необхідна правова база. Загалом вона відповідає сучасним світовим стандартам, хоча й має істотні недоліки і, зрозуміло, потребує постійного та систематичного удосконалення. Інтелектуальна діяльність перебуває в постійній динаміці, що й зумовлює потребу приведення законодавства у відповідність з її зростанням. Сучасне законодавство України про інтелектуальну власність ще не являє собою єдиної цілісної системи, здатної забезпечити необхідний рівень інтелектуальної діяльності.
Зростання кількості законодавчих та інших нормативних актів з питань правової охорони Інтелектуальної власності породжує також певні, так би мовити, локальні проблеми. У зазначених законодавчих та інших нормативних актах мають місце положення, які подеколи не узгоджені між собою, не позбавлені суперечливості, прогалин, нечітких формулювань тощо. Це трапляється тому, що немає якогось єдиного централізованого органу, який би провадив науково-теоретичну експертизу законопроектів і проектів інших нормативних актів перед їх ухваленням Верховною Радою України та іншими відповідними органами.
Наступною, досить гострою проблемою є широке і раціональне використання результатів інтелектуальної діяльності. У тому, що досягнення інтелектуальної діяльності в Україні часто використовуються нераціонально та неефективно, певну частку провини несе і правова наука, і законодавство. Цивільно-правова наука стосовно раціонального використання інтелектуальної власності на сьогодні взагалі не може надати будь-яких рекомендацій чи пропозицій. Законодавство України про інтелектуальну власність навіть не містить норм, які б якимсь чином стимулювали широкомасштабне застосування об'єктів цієї власності.
Законодавство не наділяє активних творців новацій необхідними пільгами. Аж ніяк не стимулюються користувачі результатами інтелектуальної діяльності. В Україні немає спеціального централізованого державного органу, який би взяв на себе організацію раціонального використання наявної інтелектуальної власності, рекламував її тощо. Недостатньо пропагуються результати інтелектуальної діяльності за кордоном, ліцензійну торгівлю належно не розгорнуто. Державний департамент інтелектуальної власності ці функції своїми не вважає і цими питаннями не займається.
Серед чинників, що стримують творчу активність трудящих, треба назвати недостатньо надійний захист права інтелектуальної власності. До України з боку світового співтовариства уже вживаються економічні засоби впливу.
Зараз чинна система захисту права інтелектуальної власності недостатньо надійна і ефективна, не узгоджена між своїми осередками. Потрібна єдина система захисту права інтелектуальної власності незалежно від її об'єктів. На тепер існує одна система норм для захисту авторського права і суміжних прав, інша — для захисту патентних прав, розкидана по окремих законах.
Досить складною, громіздкою і мало демократичною є судова процедура розгляду спорів з приводу порушення права інтелектуальної власності. Потерпілому набагато складніше довести величину заподіяної порушенням шкоди, ніж порушнику ухилитися від відповідальності за неї. Малоефективним є і адміністративно-правовий захист права інтелектуальної власності.
Уразливим місцем у захисті права інтелектуальної власності є неналежний професійний рівень суддів, які розглядають справи про порушення права інтелектуальної власності. Почасти судді не мають необхідних знань для розгляду таких специфічних справ. Не просто й виконати судову ухвалу на користь суб'єкта права інтелектуальної власності.
Як зазначалося, однією з причин недостатньої правової охорони інтелектуальної власності є відсутність фахівців належного рівня у цій сфері. Для справдешньої охорони права інтелектуальної власності потрібні фахівці не лише у сфері права, а й у сфері економіки, фінансів тощо.
