Спеціалісти, які досліджують процеси глобалізації, виділяють шість
основних шкіл. Перша школа пов'язана із концепцією "Межі зростання",
обгрунтованою Римським клубом.
Концепція меж зростання Дж. Форестер, Д. Медоуз, Е. Пестель, М.
Месарович. Одним із перших досвідів прогнозування глобального розвитку
вважається доповідь Римського клубу, яку було складено в 1971 р. під назвою
Світ-2 під керівництвом Дж.Форестера перша доповідь Римського клубу. Вчені
використали комп’ютерну модель, на підставі якої зробили спроби
передбачення подальших етапів розвитку людства.
У 1972 р. у межах Римського клубу групою вчених під керівництвом
американського вченого Д. Медоуз на основі системного методу здійснено
спробу прогнозування глобального розвитку, побудови комп’ютерної моделі
системи людина-суспільство-природа доповідь Межі зростання. Доповідь була
заснована на прогнозуванні таких змінних: населення, капіталовкладення,
природні ресурси, продовольство, динаміка забруднення довкілля у часовому
інтервалі у 200 років — від 1900 до 2100 р. Автори моделі виходили з
концепції, що межі світу мають фізичну природу, відображаються в його
скінченності, характеризуються як зовнішні. Головний висновок полягав у 21
тому, що при збереженні нинішніх темпів розвитку ресурси землі вичерпаються
протягом одного століття. Для попередження цього вони запропонували
концепцію глобальної рівноваги, тобто контрольованого балансу сил, ідея
нульового зростання.
У 1974 р. М.Месаровичем та Є.Пестелем було підготовлено доповідь
Римського клубу “Людство у роздоріжжі Стратегія виживання” друга доповідь
Римського клубу. В ній була сформульована ідея органічного зростання, згідно
з якою кожен регіон світу має виконувати свою особливу функцію. Світ
досліджувався як система взаємопов’язаних регіонів. Головною ознакою
суспільства другої половини ХХ ст. вважався притаманний йому кризовий
синдром, який має стати стимулом переходу до світової системи, що буде
знаходитись у стані органічного зростання. У цьому стані система
розвиватиметься як єдиний організм, де кожна частина відіграватиме свою
виключну роль і користуватиметься тією часткою загальних благ, які
відповідають даній ролі та забезпечують подальший розвиток цієї частини на
користь цілого. Було зроблено висновок, що світ з простої сукупності
незалежних частин перетворюється на всесвітню систему, тобто на зібрання
функціонально взаємозалежних частин. Виокремлено 10 регіонів, взаємодія між
якими здійснюється через експорт-імпорт та міграцію населення за
економічними, географічними критеріями, але з урахуванням соціальних і
культурних характеристик.
При визначенні перспектив розвитку світової економіки представники
Римського клубу дійшли висновку про існування глобальних проблем,
розв'язання яких можливе лише на шляху об'єднання зусиль усього світового
співтовариства. Суть цього підходу полягає у відомому заклику: "Мислити -
глобально, діяти - локально".
Друга школа глобалістики представляє концепцію "Сталого розвитку",
розроблену Інститутом всесвітніх спостережень, що знаходиться у Вашингтоні.
Представники цієї школи вважають за необхідне зупинити глобальний
демографічний вибух у країнах, що розвиваються, і скорегувати економічне 22
зростання в розвинутих країнах.
Нагальним завданням, що стоїть нині перед цивілізацією, є проблема
екологічної безпеки на планеті.
Разом з тим існують різночитання базисних положень концепції,
особливо в галузі взаємозв'язку функцій економіки, екології й права. Це
потребує постійного переосмислення реалій, глобальних процесів, їх аналізу в
нових і передбачуваних умовах. Мета дослідження полягає у розгляді трьох
основних складових стабільного розвитку, а саме: економічної, соціальної,
екологічної у їх діалектичному взаємозв'язку. Також зроблена спроба довести,
що перехід до сталого розвитку неможливий без змін функцій держави, без
зміни і удосконалення законодавства.
Для реалізації сформульованої мети поставлені та розв'язані такі
завдання:
- показати, що тільки в узгодженому розвитку суспільства, економіки та
природи можливий перехід до сталого розвитку;
- проаналізувати функції сучасних держав з погляду ідеї сталого
розвитку;
- дослідити сутність екологічної функції держави.
Термін "сталий розвиток" був уведений у науковий обіг Міжнародною
комісією з оточуючого середовища і розвитку (Комісія Брунтланд) у 1987 р. Під
сталим розуміється такий розвиток, який задовольняє потреби сучасності, але
не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби.
У нашому розумінні, сталий розвиток включає в себе два ключових
взаємопов`язаних поняття:
1) поняття потреб, в тому числі пріоритетних (необхідних для існування
найбідніших верств населення);
2) поняття обмежень (обумовлених станом технології і організацією
суспільства), які накладаються на здатність оточуючого середовища
задовольняти нинішні та майбутні потреби людства.
Головним завданням сталого розвитку багато авторів вважають задоволення 23
людських потреб і прагнень. Важливо зазначити, що сталий розвиток потребує
задоволення найбільш важливіших для життя потреб усіх людей і надання їм
можливості задовольняти свої прагнення до кращого життя в рівній мірі.
Концепція сталого розвитку ґрунтується на п`яти головних принципах:
1. Людство дійсно може надати розвитку сталого і довготривалого характеру,
для того щоб він відповідав потребам людей, що живуть зараз, не втрачаючи
при цьому можливості майбутнім поколінням задовольняти свої потреби.
2. Обмеження, які існують в галузі експлуатації природних ресурсів, відносні.
Вони пов`язані з сучасним рівнем техніки і соціальної організації, а також із
здатністю біосфери до самовідновлення.
3. Необхідно задовольнити елементарні потреби всіх людей і всім надати
можливість реалізувати свої надії на більш благополучне життя. Без цього
сталий і довготривалий розвиток просто неможливий. Одна з головних причин
виникнення екологічних та інших катастроф - злидні, які стали у світі
звичайним явищем.
4. Необхідно погодити стан життя тих, хто користується надмірними засобами
(грошовими і матеріальними), з екологічними можливостями планети, зокрема
відносно використання енергії.
5. Розміри і темпи росту населення повинні бути погоджені з виробничим
потенціалом глобальної екосистеми Землі, що змінюється.
В літературі підкреслюється динамічний характер сталого розвитку, що цілком
закономірно. Відзначається, що він являє собою не незмінюваний стан гармонії,
а скоріше процес змінний, в якому масштаби експлуатації ресурсів, напрямок
капіталовкладень, орієнтація технічного розвитку та інституційні зміни
погоджуються із нинішніми і майбутніми потребами.
Розрізняють також школи глобальної екології, мітозу біосфер, світ-
системного аналізу та контрольованого глобального розвитку Д. Гвішиани.
Третю школу називають також школою глобальної екології, тому що
нею запропоновано нову етику ставлення людини до природи — етику
«екологічного імперативу». У межах цієї школи розроблено глобальну 24
комп’ютерну модель «Гея», за допомогою якої прораховані наслідки світової
ядерної війни («ядерна зима»), доведено можливість світових угод
кооперативного типу для розв’язання глобальних проблем, запропоновано ідею
створення «Інститутів злагоди» для досягнення стабільних і ефективних
компромісів. Методологічним забезпеченням своїх розробок школа вважає
матеріалістичну діалектику, досягнення ситемно-структурного аналізу і
неопозитивістське вчення В. І. Вернадського про «ноосферу».
Четверта школа ввійшла в історію глобалістики під назвою «Школа
мітозу біосфер». Її репрезентують французькі послідовники вчення Е. Леруа, П.
Т. де Шардена і В. І. Вернадського про ноосферу. Суто практична праця
Міжнародного інституту екотехніки в галузі космонавтики спрямована на
створення штучних біосфер малого масштабу із заданими якостями. Досягнуті
результати, на думку М. Нельсона, можна також використовувати для
поліпшення земної біосфери і для формування ноосфери. Суть ноосфери в
такому розумінні тлумачиться як гармонійний синтез біосфери і техносфери.
При цьому поняття «техносфера» за змістом є тотожним поняттю «глобатех»,
але «глобатех» на відміну від «техносфери» поширюється за межі планети.
Експансія «глобатеху» в космосі означає, що повна екологічна рівновага
можлива лише в разі виходу за межі земної біосфери в космос. На цьому
підґрунті «ноосфера» перетворюється у важливий фактор еволюції Всесвіту. У
розробках школи мітозу біосфер відчувається вплив філософії російського
космізму.
П’ята школа заснована Д. М. Гвішиані. Вона відома у глобалістиці як школа
контрольованого глобального розвитку. Створена з метою опрацювання
системи моделей альтернативного глобального розвитку й оптимальних
управлінських стратегій. Пропонує развивати глобалістику з позицій
загальносоціологічної теорії і методології історичного матеріалізму. Перехід до
інформаційного суспільства розглядає як магістральний шлях розв’язання
глобальних проблем.
Шосту школу засновано І. Уоллерстайном (США). Вона відома як школа 25
«світ-системного аналізу». Розробляє парадигму, у центрі якої є розвиток
економік, історія систем і цивілізацій. Кінець ХХ ст. розглядає як кризу,
пов’язану з переходом від капіталістичної світ-системи (домінує на планеті з
1500 року) до поки ще непевної посткапіталістичної системи. Причому
капіталістична світ-система розглядається як перша історична форма
глобальної системи, яка безупинно розвивається у взаємодії ядра («золотого
мільярда»), напівпериферії і периферії світу. Для цієї світ-системи характерні
циклічні кризи з періодичністю 50—100 років, котрі нагадують довгі
економічні хвилі М. Д. Кондратьєва. Парадигма світ-системного аналізу
схиляється до концепції «глобальної соціалізації» майбутнього розвитку,
висунутої Міжнародною соціологічною асоціацією 1994 року.
Наявність різних шкіл глобалістики свідчить про те, що, з одного боку,
формуються загальні засади теорії глобалістики, визначено такі її основні
напрями, як економічна, політична, соціальна, екологічна, а з іншого - не
досягнуто розуміння процесів глобалізації, повного усвідомлення позитивних
та негативних його рис.
