котра разом з іншими ознаками (спільність території, культури, економічного життя та ін.)
характеризує конкретну націю.
Таке поняття як національна мова охоплює загальнонародну українську мову – як літературну, так і територіальні діалекти, професійні й соціальні жаргони, суто розмовну лексику. Вищою формою національної мови є літературна мова.
Літературна мова - це варіант загальнонародної мови, загальнонаціональна мова,
оброблена майстрами (письменниками, науковцями, митцями, учителями тощо),
відзначається наявністю орфоепічної та граматичної норми й обслуговує багатоманітні
культурні потреби народу. Літературна мова є мовою художньої літератури, освіти, науки,
державних установ, ЗМІ, театру, кіно тощо. Літературна мова протиставляється діалектам,
просторіччю, жаргонам. Вона має 2 форми - Усну і писемну, низку функціональних
стилів.
Вона обслуговує всі сфери діяльності суспільства (матеріально-виробничу, державну,
культуру, радіо і телебачення, пресу, освіту, науку, художню літературу, побут людей); є
засобом вираження національної культури, національної самосвідомості носіїв мови.
Поняття національна мова ширше за поняття літературна мова.
