Категорія часу.
- категорія часу означає відношення дії до моменту повідомлення про неї: співаю, співала, буду співати;
Час дієслова – це така граматична категорія, яка вир. відношення дії до моменту мовлення.
1) Теп час(дія відбувається в момент мовлення). Ф-ми теп часу за своєю формою – синтетичні(грам і лек значення дієслова в теп часі вир-ють одним словом). За характером голосного у закінченнях поділяють на дві дієвідміни: 1дв – 3 ос одн і 2 ос мн –е, в 3ій ос мн – у; 2дв – 2 і 3 ос одн та 1 і 2 ос мн –и-,-і-(-ї-), 3 ос мн –а-(-я-).
2) Майб час(дія відбудеться після моменту мовлення). Майб час дієслів недок виду має аналітичну і синтетичну ф-ми. Є три форми: просту доконаного виду (зберу, посаджу), просту недоконаного виду (збиратиму, садитиму) і складену недоконаного виду (буду збирати, буду садити). Дієслова майбутнього часу змінюються за числами і особами (купуватиму, купуватимеш, купуватимете, купуватиме, купуватимуть).
3) Мин час(дія відбулася до моменту мовлення) Дієслова минулого часу змінюються за числами (хотів, хотіли), а в однині і за родами (хотів, хотіла, хотіло). Вони можуть бути як доконаного (покохав, приїхав), так і недоконаного виду (кохав, їхав). У чоловічому роді виступає суфікс -в- (ходив, гуляв) і нульове закінчення або немає суфікса і нульове закінчення (віз, ніс); у жіночому, середньому роді і в множині- суфікс -л- і закінчення -а- (була, їла), -о- (хотіло, могло), -и- (росли, могли).
4) Давньоминулий час має аналітичну форму. Утв-ся від ф-ми мин часу відмінюваного дієслова і ф-ми мин часу допоміжного дієслова бути(був ходив, була ходила).
Зв'язок категорії часу з категорією виду. Форми теп часу в значенні майбутнього вживаються для визначення наказу виконати якусь дію: За годину перша рота займає позицію біля озера, а друга – заходить в тил ворогові.
Категорія особі.
Категорія особи виражає відношення дії до суб’єкта (або діяча) з погляду
того, хто говорить. Значення особи в дієслові грунтується на протиставленні стосунку
до 1-ї особи (безпосередньо мовця) чи 2-ї особи (адресата 1-ї особи — його
співрозмовника) або до 3-ї особи (будь-кого, будь-чого, що є предметом розмови),
наприклад: я пишу, ти пишеш, він пише; хлопець пише.
Особовість є однією із суттєвих ознак предикативності. Дієслово-присудок, всту
паючи в предикативні відношення з підметом, вираженим іменником або особовим
займенником, координує свою форму способом дублювання вказівки на особу (чи
осіб).
В іменниках і займенниках позначення особи або узагальнена вказівка на особу є
номінативною ознакою їх, у дієслові особове значення є граматичним показником
відношення до особи. Залежно від морфологічного вираження особи підмета дієслів
ний присудок виступає у формах усіх трьох осіб однини і множини (при підметі,
вираженому займенником) чи тільки 3-ї особи (при іменниковому підметі). Порів
няйте: я читаю, ти читаєш, ми читаємо, ви читаєте, вони читають; студент
читає, студенти читають,
Дієслівні форми поділяються на особові й неособові. До особових належать
форми дієслів теперішнього і майбутнього часів дійсного способу та форми нака
зового способу, в яких граматичне значення особи виражається за допомогою флексій,
і минулого часу та умовного способу, в яких особа виражається синтаксично (осо
бовими й особово-вказівними займенниками).
Особові форми утворюють три парадигми дієвідмінювання: 1) теперішнього —
майбутнього часів дійсного способу; 2) наказового способу і 3) минулого часу та
умовного способу.
Парадигматеперішнього-майбутнього часів будується на основі про
тиставлень 1-ї, 2-ї і 3-ї особи в однині та множині.
