Си́ла Ло́ренца — сила, що діє на електричний заряд, який перебуває у електромагнітному полі.
Си́ла Ло́ренца — сила, що діє на електричний заряд, який перебуває у електромагнітному полі.
![\mathbf{F} = q\mathbf{E} + \frac{q}{c} [\mathbf{v} \times \mathbf{B}]](http://upload.wikimedia.org/math/7/5/a/75a738d227005906e98e5463b228457c.png)
.
Тут 
— сила, 
— величина заряду, 
— напруженість електричного поля, 
— швидкість руху заряду, 
— вектор магнітної індукції[1]. Іноді силою Лоренца називають лише другу складову цього виразу — силу, яка діє на заряд, що рухається, з боку магнітного поля (![\mathbf{F} = \frac{q}{c} [\mathbf{v} \times \mathbf{B}]](http://upload.wikimedia.org/math/b/b/6/bb68c8c2aa5fe40f37c515f08b475b52.png)
).
Електричне поле діє на заряд із силою, направленою вздовж силових ліній поля. Магнітне поле діє лише на рухомі заряди. Сила дії магнітного поля перпендикулярна до силових ліній поля й до швидкості руху заряду.
Названа на честь Гендрика Лоренца, який розробив це поняття 1895 року.
Зміст
[сховати]
Виведення із використанням закону Кулона та спеціальної теорії відносності[ред. • ред. код]
Попередні перетворення[ред. • ред. код]
Власне сила Лоренца[ред. • ред. код]
Базовим виразом для аналізу взаємодії заряда 
із деяким пробним зарядом 
є закон Кулона: для статичних зарядів у вакуумі відносно інерціальної системи відліку, що перебуває у спокої, можна записати, що сила їхньої взаємодії дорівнює
.
