Траге́дія (грец. tragoedia, буквально: козлина пісня) — драматичний твір, який ґрунтується на гострому, непримиренному конфлікті особистості, що прагне максимально втілити свої творчі потенції, з об'єктивною неможливістю їх реалізації.
Слово трагедія ( від “tragos” – “ цап ”, “odе” – “пісня”) буквально означає ‘ цап’яча пісня ’. Є декілька версій тлумачення походження цього терміна.
Перша версія: слово “ трагедія ” означало пісні , присвячені богові родючості Діонісові, які виконувалися хором . Їх виконували сатири , одягнені у цап’ячі шкури , з прив’язаними цап’ячими копитами і бородами . Тому сатирів іноді називали просто цапами , а їхня пісня отримала назву “ трагедія ” (‘ пісня цапів ’).
Друга версія: в жертву приносили цапа під час святкування свята Діоніса і це супроводжувалося співами пісень, які й називалися трагедіями.
Третя версія: під час першої частини ритуалу , присвяченого Діонісу , цап символізував самого еллінського бога родючості , який помирав, щоб воскреснути . Тварина кричала , її останні звуки (“ прощальна пісня цапа ”) і називалися трагедією .
Отже , виникнення трагедії пов ’ язане із культом Діоніса ( серед джерел називають також поховальні пісні). Потім назва перенеслася на драматичний твір , у якому зображені вкрай гострі конфлікти , і який найчастіше закінчується загибеллю героїв.
Особливості трагедії:
зображення глибоких трагічних суперечностей суспільного або побутового життя;
побудова сюжету на гострому зіткненні протилежних соціальних устроїв, суспільних тенденцій, політичних поглядів або моральних переконань;
динамічне розгортання подій, що викликає напруження всіх духовних сил конфліктуючих сторін;
наявність трагедійного героя – людини великих пристрастей, сильної волі, високих поривань, героїчного складу характеру;
трагічне завершення дії, сповнене високої патетики;
діалогічний спосіб викладу художнього матеріалу;
прозова форма (рідше – віршова);
обсяг середній.
Коме́дія (грец. komodia, від komos — весела процесія і ode — пісня) — драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири викриваються негативні суспільні та побутові явища, розкривається смішне в навколишній дійсності чи людині.
За принципом організації сценічної дії розрізняють:
комедії положень, засновані на хитромудрій інтризі;
характерів або вдач — на осміянні гіпертрофованих людських вдач, ідей.
За характером розрізняють:
сатиричну,
гумористичну,
Особливості комедії:
- викриття та висміювання недоліків та пороків суспільного й побутового життя, а також негативних рис вдачі персонажів;
- зображення подій та характерів у комедійному (сатиричному або гумористичному) плані;
- відтворення суперечностей між старим, відмираючим і новим, прогресивним, що утверджується в житті;
- наявність комічного героя;
- діалогічний спосіб викладу художнього матеріалу;
- прозова форма (рідше – віршова), обсяг середній.
Комедія под. на 2 типи:
-комедія характерів(епоха Відродження) Шекспір
-комедія ситуацій(найдавніший) йде від античн
За типом сюжету, комедії можуть бути:
-ліричними
-побутоми
-сатиричними
-іронічними
-героїічними
Пафос комічності виникає тоді, коли автор свідомо занижує свої дійові особи до певного середнього рівня, що існує в суспільному житті. Не маючи належних позитивних якостей, дійові особи комедійних творів, однак, претендують на певну значущість у родині, середовищі друзів тощо. Їм притаманне ілюзорне бачення дійсності, вони завжди прагнуть розв'язати свої проблеми способами, які не підходять у даному випадку, оскільки вступають у протиріччя з об'єктивними законами суспільного розвитку.
54.