Джерела первинного права. Установчі документи (договори) Європейського Союзу: поняття і система. Порядок перегляду установчих договорів.

До джерел первинного права відносяться всі установчі договори Європейського Союзу. За своєю юридичною природою всі акти первинного права є міжнародними договорами. Норми актів первинного права мають вищу юридичну силу по відношенню до всіх інших норм Європейського Союзу 
Особливість Європейського Союзу полягає в тому, що в його основі лежать 15 міжнародних договорів установчого характера.Основнимі з них є: 
Римський договір, що засновує Європейське співтовариство 1957 
Римський договір, що засновує Європейське співтовариство з атомної енергії 1957 
Маастрихтський договір про Європейський Союз 1992 р. 
Ці три договори разом з додатками та численними 
протоколами складають категорію установчих договорів у вузькому сенсі. Вони носять конституирующий характер для Європейського Союзу і часто іменуються «конституцією» Європейського Союзу. 
До установчих договорів в широкому сенсі зазвичай відносять 
всі перераховані вище акти, а також міжнародні договори, 
змінюють і доповнюють їх: 
Перший бюджетний договір 1970; 
Другий бюджетний договір 1974; 
Єдиний європейський акт 1986; 
Амстердамський договір, що змінює Договір про Європейський 
Союзі, договори, що засновує Європейські співтовариства, і ряд пов'язаних з ними актів 1997; 
Ніццький договір, що змінює Договір про Європейський Союз, договори, що засновує Європейські співтовариства, і ряд связаннихс ними актів 2001 
Зміни та доповнення в три основних установчих договору вносилися і договорами про приєднання нових держав-членів. Всього їх було п'ять: 
Договір про приєднання Великобританії, Ірландії та Данії 1972; 
Договір про приєднання Греції 1979; 
Договір про приєднання Іспанії та Португалії 1985; 
Договір про приєднання Австрії, Швеції та Фінляндії 1994; 
Договір про приєднання Угорщини, Кіпру, Латвії, Литви, 
Мальти, Польщі, Словаччини, Словенії, Чехії та Естонії 2003 
До числа джерел первинного права необхідно також відносити ще два документи: 
Акт про прямі вибори представників до Асамблеї (Європейський парламент) загальним прямим голосуванням 1976; 
Незважаючи на те що ці акти затверджені рішеннями Ради, за своєю юридичною природою обидва документи є міжнародними договорами, оскільки для набуття чинності вони прямували на ратифікацію державам-членам. Рішення ж Ради в даному випадку виступають як резолюції міжнародних конференцій, в яких виражається воля представників держав-членів. Відсутність впорядкованості і сама кількість установчих актів Європейського Союзу говорить про те, що вони вже давно потребують кодифікації. Цю проблему вирішує Договір про Конституцію для Європи, який скасує більшість з перерахованих вище актів і втілить діючі норми більшості з них у своєму змісті. З моменту набрання чинності цього документа він, нагадаємо, замінить всі джерела первинного права, за винятком Договору про Евратоме 1957.