У травні 1950 року в Парижі міністр закордонних справ Франції Роберт Шуман запропонував новий план часткової економічної інтеграції. Ця ідея належала Жану Моне. 9 травня 1950 року було підписано Декларацію Роберта Шумана, яка пропонувала створити організацію, що контролюватиме видобування вугілля та виробництво сталі у ФРН та Франції.
План Шумана та Моне був реалізований 18 квітня 1951 року підписанням Паризького Договору про створення Європейського Співтовариства Вугілля і Сталі, який набрав чинності в липні 1952 р. Членами нової організації стали Франція, ФРН, Італія, Голандія, Бельгія та Люксембург.
Декларація Шумана містить три ключові тези:
1. Негайна мета: франко-німецьке примирення; Франція пропонує запровадити спільний контроль над виробництвом вугілля і сталі Франції і Німеччини, створивши для цього Високий орган, навзаєм відкрити і інтегрувати ринки цих країн в цих галузях. Оскільки йшлось про сировину, необхідну при виробництві зброї, тим самим запобігти майбутнім гіпотетичним війнам між двома державами;
2. Стратегічна мета: побудова Європи - поступове витворення політичного союзу, котрий би унеможливив військові конфлікти між європейськими народами, і підвищив політичну вагу Західної Європи на міжнародному рівні;
3. Метод поступу: „Європа не витвориться враз, навіть в межах спільного альянсу; але лише конкретними справами, розбудовуючи поміж собою, передусім, дійсну солідарність".
Отже, після тривалих міжнародних переговорів, низки угод та договорів був створений Європейський Союз. Це призвело до об'єднання 27-ми країн на основі спільних людських і демократичних цінностей. Двадцять сім різних націй із своїми власними мовами, традиціями, історіями та власною ментальністю об'єднались для того, щоб будувати добробут та захищати права громадян, при цьому поважаючи свої власні національні особливості та незалежність.
План Монне-Шумана не обмежувався, однак, поточними ініціативами. У ньому була закладена програма наступного розвитку, поглиблення інтеграції в Європі, що визначає подальший розвиток Європейських співтовариств і Союзу. Ця програма відома зараз за назвою "комунитарний метод" - на відміну від "міжурядового методу", прийнятого в міжнародних (міжурядових) організаціях і заснованого на традиційних формах дипломатії й співробітництва держав-учасників без якого б те не було обмеження їхньої самостійності, суверенітету.
"Комунитарний метод", розроблений Ж. Монне, містить у собі чотири основних положення.
Федеративна мета. "Шляхом об'єднання основних виробництв і створення нового Верховного органа. справжня пропозиція [план Шумана] забезпечить створення первинних реальних підвалин Європейської федерації, необхідної для збереження миру".
Поступовість інтеграції. Федерація як кінцева мета інтеграційного процесу не означає негайної організації Сполучених Штатів Європи (чогобажали деякі радикальні прихильники федералістських поглядів). Мова йде про поступовий рух у заданому напрямку - федералізації, що триває й донині. З урахуванням різноманіття й суперечливості Європи, яквідзначалося в плані Шумана, необхідно в першу чергу забезпечити "злиття невід'ємних інтересів", насамперед на основі економічного об'єднання. Звідси випливає третя посилка "комунитарного методу".
Обмеження державного суверенітету й будівництво федеративної Європи тривалий, поетапний процес. Його першим конкретним кроком став Паризький договір 1951 р.
Реалізація першого пункту "порядку денного", що втримується в плані Шумана, зайняла біля двох років. Незабаром після оголошення знаменитої декларації від 9 травня 1950 р. почалася міжурядова конференція по виробленню тексту угоди, а 18 квітня 1951 р. по її підсумках у Парижі був підписаний Договір про установу Європейського об'єднання вугілля й сталі (неофіційну назву - Паризький договір). Документ набув чинності після ратифікації всіма учасниками 23 липня 1952 р.
Комунітаризація
Комунітаризащя означає передачу питання, до якого в рамках шститущйної структури Союзу, застосовується міжурядовий метод (друга та третя опори) до сфери застосування комуштарного методу (перша опора). Після набрання чинності Амстердамським договором, питання вільного пересування осіб, які знаходилися у сфері співпраці судів та органів внутрішніх справ (третя опора), були “комуштаризовані” і після спливуп’ятирічного перехідного періоду будуть розглядатися на підставі комунітарного методу.
