98. Поняття громадянського суспільства, його основні ознаки.
99. Основні відмінності громадянського суспільства від держави.
100. Громадянське суспільство в Україні.
101. Політичне відчуження та його прояви.
98. Поняття громадянського суспільства, його основні ознаки
Громадянське суспільство — це суспільство, якому властиве самоврядування вільних індивідів та добровільно створених ними організацій. Громадянське суспільство як сферу самоврядування вільних індивідів захищають від свавілля державної влади та жорсткої регламентації з боку її органів відповідні закони. Ось чому в реальному суспільному житті громадянське суспільство та правова держава є взаємозв’язаними інститутами, функціонування яких забезпечується верховенством закону, що надійно гарантує та захищає права і свободи громадян.
Громадянське суспільство може існувати тільки за умов демократії. Водночас високий рівень розвитку й функціонування громадянського суспільства може забезпечити тільки демократична держава. Як свідчить суспільна практика, саме нерозвиненість громадянського суспільства є однією з головних умов існування тоталітарних та авторитарних режимів. Головна ознака громадянського суспільства полягає в забезпеченні широких прав людини, у вільному виборі нею різноманітних форм економічного й політичного життя, форм ідеології та світогляду, у можливості пропагувати й обстоювати свої інтереси, погляди та переконання.
Громадянське суспільство та правова держава є взаємопов’язаними та взаємообумовленими явищами.
- верховенство права (закону підкорюються всі)
- відрізняється якістю самого закону – гуманний, справедливий, закріпляє певні права особистості.
- правова держава гарантує права особистості у різних сферах суп життя
- принцпи взаємної відповідальності держави та особистості
- держава підконтрольна сус-ву, виключається диктатура
Важливим принципом правової держави є поділ влад між основними органами державної влади — законодавчої, виконавчої, судової, забезпечення їхнього демократичного функціонування в межах законів. Найвища з трьох влад — законодавча обирається на демократичних відкритих всезагальних виборах та створює правову основу існування сус-ва.
ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО — сукупність існуючих у суспіль¬стві відносин особистостей, сімейних, соціальних, економічних, культурних, релігійних та інших структур, які розвиваються в суспільстві поза рамками втручання держави, директивного регулювання та регламентації. В основі Г.С. — життя індивідів як приватних осіб, система вільно встановлюваних ними зв’язків та асоціацій, багатоманітність притаманних їм інтересів, можливостей і способів їх вираження та здійснення.Розвинуте Г.С. передбачає існування демократичної правової держави, покликаної захищати інтереси і права громадян. Вважається, що необхідною передумовою Г.С. є ринкова економіка з притаманними їй багатоманітністю форм власності, плюралізмом незалежних політичних сил, недирективно формованою громадською думкою й що найголовніше — вільною особистістю з розвиненим почуттям власної гідності.
99. Основні відмінності громадянського суспільства від держави
Сфера громадянського суспільства – це повсякденне життя індивідів. Згідно з класичною концепцією громадянського суспільства, це вся сукупність існуючих у суспільстві політичних відносин та інтересів – економічних, соціальних, культурних, конфесійних тощо, які перебувають поза державою, за межами її директивного регулювання і регламентації.
Німецький філософ В. Гумбольдт (1767 – 1835) у праці “Досвід визначення межі діяльності держави” визначає три відмінності між громадянським суспільством і державою:
Громадянське суспільство – це: система національних, суспільних установ, які формуються знизу, самими індивідами; природне право; людина.
Держава – це: система державних інститутів; позитивне право, що видається державою; громадянин.
У тлумаченні Гумбольдта держава є не самоціллю, а лише засобом для розвитку людини.
Громадянське суспільство – це соціально-економічний і культурний простір, у якому взаємодіють вільні індивіди, які реалізують власні інтереси і роблять індивідуальний вибір.
Держава є простір тотально регламентованих взаємовідносин політично організованих суб’єктів: державних структур, політичних партій, рухів, груп тиску. Ця інфраструктура міститься між обома сферами.
Держава і громадянське суспільство доповнюють одне одного, вони є взаємообумовленими і залежними. Основний зміст діяльності держави не суперечить життєдіяльності громадянського суспільства, що наочно зображено на схемі1.
Громадянське суспільство є сполучною ланкою між вільним індивідом і централізованою державною волею. Держава самою своєю природою покликана протидіяти дезінтеграції, кризовим явищам і деградації суспільства; вона створює належні умови для реалізації прав і свобод автономної особистості.
Тривалий час не було змістовного і термінологічного розмежування понять громадянського суспільства і держави. Н. Макіавеллі зробив перший крок до їх розмежування.
Ідея громадянського суспільства – одна з найважливіших політичних ідей Нового часу. Саме поняття “громадянське суспільство” виникло в середині XVII ст. в Європі і зазнало певної еволюції, хоча незмінно протиставлялось поняттю “держава”.
Ліберальна трактовка громадянського суспільства презентована ідеями Дж. Локка і Т. Гоббса. Вони використовували поняття “громадянське суспільство” для відображення історичного розвитку людського суспільства, переходу людини від природного до цивілізованого існування. Природному, додержавному стану суспільства вони протиставили цивілізоване, соціально-політичне суспільство, таке, що уособлює порядок і громадянські відносини. В основі процесу становлення незалежного індивіда, за Локком, лежить приватна власність. Відносини між державою і громадянським суспільством будуються на договірній основі. Держава охороняє невід’ємні права громадян, а громадянське суспільство стримує прагнення влади до панування.
Г. Гегель розглядав громадянське суспільство як сукупність індивідів, які задовольняють через працю свої повсякденні потреби. Основною тут є приватна власність. Однак, за Гегелем, рушійною силою соціального прогресу є держава, а не громадянське суспільство. Примат держави пов’язаний з тим, що вона уособлює всі чесноти і найбільш повно втілює “Абсолютну ідею”, що саморозвивається. Громадянське суспільство, навпаки, втілює “інакше буття” Духа – Ідеї.
К. Маркс трактував громадянське суспільство як сукупність матеріальних стосунків індивідів. Економічний базис обумовлює надбудову: державу, право, мораль, релігію тощо. Услід тезі про залежність надбудови від базису К. Маркс вважав державу інструментом політичного панування класу, який володіє засобами виробництва. Отже, в буржуазній державі громадянами виявляються лише заможні класи і соціальні групи. Буржуазна держава реалізує волю економічного пануючого класу і перешкоджає вільному розвитку інших індивідів, поглинає більшість громадянського суспільства, що робить нерівними і договірні відносини між обома сферами.
100. Громадянське суспільство в Україні.
В Україні тривають дискусії про вплив держави та про баланс сил державної влади й суспільства. Значна частина населення вбачає в державі чужу, корумповану силу, не довіряє державній владі, хоч і дотримується утопічного погляду, ніби винятково державними засобами можна створити нове громадянське суспільство. Між іншим, це типова утопія, поєднана з надією на мудрого вождя, авторитетного правителя, який, прийшовши до влади, владнає все справедливо й демократично.
Державна влада дійсно може сприяти встановленню громадянського суспільства, але її можливості обмежені без ініціативи народу «знизу».
Особливістю і суперечливістю трансформаційного етапу в Україні, є те, що складнощі перехідних процесів зумовлюють зміцнення регулюючої ролі держави, а, з іншого боку— розбудова громадянського суспільства передбачає роздержавлення суспільних інститутів, зменшення державного впливу на них. Ця обставина підкреслює необхідність наукових розробок ролі держави в перехідному суспільстві, розробки механізмів впливу на соціальні процеси, визначення шляхів перетворення держави на правову, а перехідного суспільства — на громадянське.
Треба відзначити, що у нинішній Конституції і згадки немає про громадянське суспільство, на формування якого зрештою має бути спрямований весь державно-правовий механізм. Цей недолік Конституції негативно відбиватиметься на процесі формування громадянського суспільства, серцевини правової держави. Проголошуючи своє прагнення досягти ідеалів правової держави, не пов'язавши це на конституційному рівні з формуванням громадянського суспільства, є стратегічно неприпустимим. Адже неможливо донести до людей сутність переваг правової держави, не пов'язуючи це з громадянським суспільством, яке є гарантом захисту його членів від втручання державних інститутів у їх приватне і особисте життя, особливо в тих випадках, коли ці інститути за певних обставин перетворюються на самодостатні і діють для самих себе, а нерідко й проти суспільства. Однією з перших змін до Конституції України має бути доповнення її новим розділом про громадянське суспільство.Трансформаційне суспільство, яким є сучасна Україна, має певні характеристики: усі сфери життєдіяльності охоплені системною кризою, особливо вражені економіка і соціальна сфера; на рівні керівництва державою відсутнє цілісне уявлення про шляхи виходу з кризи.
Враховуючи особливості трансформаційного етапу в Україні, має бути проведена в життя така концепція співвідношення особи, суспільства і держави, яка змогла б не тільки змінити сьогоднішню ментальність людини, а й сприяти формуванню вільної особи з високою політичною, економічною і правовою культурою, яка усвідомлює свою цінність і гідність. Концепція громадянського суспільства передбачає, що епіцентром є людина, її права, свободи і її інтереси, інститути громадянського суспільства і держави утворюються для створення умов нормальної життєдіяльності людини, захисту її прав. При цьому державні інститути мають нести подвійний тягар, забезпечуючи через закони, рівні для всіх людей умови і можливості, нормальне функціонування громадянського суспільства. Отже, на конституційному рівні має бути закладена якісно нова модель правової організації життя людини і суспільства, відповідно до якої весь державний і суспільний механізм спрямовується на здійснення і захист прав і свобод людини. Усі політичні, економічні, соціальні і культурні права людини мають знайти своє відбиття у відповідних інститутах громадянського суспільства таких, як власність, свобода підприємництва, екологічна безпека, сім'я, освіта, наука і культура, громадські об'єднання, свобода інформації та ін. Ці інститути повинні стати надійним матеріальним фундаментом прав і свобод людини.
101. Політичне відчуження та його прояв
Політичне відчуження держави проявляється як неучасть або недостатня співучасть у виборі історичної перспективи та шляхів її реалізації. Тому деформація соціальної організації відбувається через надмірну її бюрократизацію, держави - через тоталітаризм.
Особливим моментом політичного відчуження є втрата народними масами здатності до соціальної творчості, яка повністю привласнюється, монополізується владною елітою. Засобом відчуження держава стає і тоді, коли відмовляється від участі в розвитку або концентрує свою діяльність лише на культурній моделі розвитку: надмірного значення набуває її пропагандистський апарат, суспільні стосунки починають тяжіти до ідеологічних взаємин. Здатність держави лише до організації ефективного виробництва перетворює її у сукупність адміністративних органів господарювання (міністерство міністерств). Якщо ж вона зайнята лише вилученнями і виробництвом ресурсів розвитку, то швидше нагадує гігантську структуру інноваційно-технологічного спрямування.
Закрита політична поведінка (політична іммобільність) також може проявлятися в різних формах, а саме:
• виключеність з політичних відносин, зумовлена низьким рівнем розвитку особи або суспільного розвитку взагалі;
• політична виключеність як результат недосконалості політичної системи, розчарування в політичних інститутах і лідерах та байдужості до їхньої діяльності;
• політична апатія як форма не сприйняття політичної системи, відмова від будь-яких форм співпраці з нею. Може бути результатом насадження політичної системи насильницьким шляхом - придушенням масових соціальних і політичних рухів, окупацією тощо;
• політичний бойкот як вияв активної ворожості до політичної системи та її інститутів.
Ці форми закритої політичної поведінки є виявами політичної відчуженості, яка полягає в зосередженні зусиль індивіда на розв’язанні проблем особистого життя та їх відриві і протиставленню життю суспільному і політичному, зокрема. В міру зростання політичної відчуженості укорінюється згубна для існування політичної системи суспільства думка, що кожен захищає себе сам, і сподіватися на підтримку офіційних владних структур немає сенсу.
Політичне відчуження - процес, який характеризується сприйняттям політики, держави, влади як чужих сил, які панують над людиною, пригнічують її. Більше того, політики виділяють таке явище як абсентеїзм - ухилення виборців від участі в голосуванні на виборах різного рівня. Абсентеїзм як в Україні, так і в інших державах пояснюється аполітичністю громадян, їх пасивністю, виявленням недовіри до всіх кандидатів і до влади загалом. «Не голосувати – теж позиція» . Таке ухиляння – в основному прояв соціально-політичної апатії, байдужого ставлення людей до здійснення своїх політичних прав. Основними причинами цього явища є:
• низький рівень політичної активності громадян;
• висловлення пасивного протесту населення проти антидемократичного законодавства, недосконалої виборчої системи, існуючого політичного режиму чи форми правління взагалі;
• прагнення людей бути над політикою як осереддям зіткнення егоїстичних інтересів та амбіцій;
• несприйняття конкретних рішень інститутів влади, економічних реформ.
