54. Поняття і структура політичної системи.
55. Типологія політичних систем.
56. Функції політичної системи.
57. Держава як базовий інститут політичної системи.
58. Політична система України, її особливості та структура.
59. Теорії політичних систем.
54. Поняття і структура політичної системи
Політична система - (вузьке розуміння) сукупність політичних суб’єктів, структур і відносин, які беруть участь у реалізації політичної влади -- (широке розуміння) упорядкована на засадах права система всіх політичних явищ, що функціонують і взаємодіють у суспільстві з метою завоювання, утримання або участі у політичній влад.
= механізм організації і функціонування політичної влади
Структура ПСС – сукупність владних інститутів, що пов’язані між собою і створюють стійку цілісність.
Інституціонально-організаційна (держава, партії, суспільно-політичні організації і рухи, ЗМІ, церква)
Нормативна (регулятивна: норми політики, права, моралі, символи)
Функціональна (примус, згода, авторитет, насильство)
Культурно-ідеологічна (свідомість, погляди, політична культура, ідеологія, громадська думка релігія, ментальність)
Комунікативна (інтегративна, зв’язки всіх підсистем шляхом конференцій, зустрічей, виступів)
Політична система є однією з частин (або підсистем) сукупної суспільної системи. Вона взаємодіє з іншими її підсистемами: соціальною, економічною, ідеологічною, етичною, правовою, куль¬турною тощо.
Елементи СПС:
-суб'єкти політики (народ, класи, нації, соціальні прошарки, держава, об’єднання громадян політичні партії та рухи, громадські організації, трудові колективи), громадяни);
-політичні норми і принципи;
-політичні відносини;
- політична ідеологія, свідомість, погляди, культура;
-політичні зв'язки між названими елементами.
Отже.У політичній системі суспільства зазвичай розрізняють чотири основних групи елементів: політичні інститути; політичні відносини; політичні норми; політичну свідомість і політичну культуру3. Відповідно до цих елементів виокремлюються інституціональна (або організаційно-інституціо-нальна), регулятивна, функціональна і комунікативна підсистеми політичної системи.
55-56-57. Типологія політичних систем.
Однакові за своєю сутністю основні елементи і функції політичних систем по-різному проявляються в різних історичних і національно-державних умовах, мають певні особливості у кожній конкретній країні. У зв'язку з цим важливою для політології є типологія політичних систем, що дає змогу виокремлювати за певними ознаками різні групи систем,
Більшість сучасних політологів виділяють три типи політичних систем.
Політичні системи англо-американського типу
Вони характеризуються вільною політичною культурою, що спирається на раціональний розрахунок, терпимість і толерантність громадян і політичної еліти. Системи цього типу стабільні, ефективні, здатні до саморегуляції. У цій системі чітко реалізується принцип поділу влади на три гілки (законодавчу, виконавчу і судову) і чітко визначено функції гілок влади.
Політичні системи тоталітарного типу
У політичній системі такого типу влада зосереджена в руках нечисленної політичної номенклатури (бюрократії). Засоби масової інформації перебувають під контролем держави. У суспільстві, як правило, дозволено діяльність лише однієї партії, що контролює всі елементи політичної системи, включаючи й державу. Панує ідеологія керівної партії. Занадто розширено функції репресивних органів. Політична активність має дозвільний і примусовий характер.
Континентально-європейські політичні системи
Це політичні системи, які склались у Франції, Німеччині, Італії, країнах Скандинавії. Для них характерним є існування і взаємодія елементів старих і нових культур, політичних традицій і форм політичної діяльності. Партії й суспільно-політичні об´єднання вільно функціонують у межах існуючих конституційних норм. Представницькі й виконавчі гілки влади виконують свою діяльність на основі визначених законом регламентів і процедур.
ТАКОЖ ЩЕ ГОВОРЯТЬ ПРО ТАКИЙ ТИП:
У багатьох країнах Азії, Африки і Латинської Америки існує доіндустріальний або частково індустріальний типполітичної системи. Він також характеризується неоднорідністю політичної культури, проте ця неоднорідність суттєво відрізняється від змішаної культури країн континентальної Європи. Насамперед тим, що є сумішшю різноманітних і нерідко несумісних елементів — західних і східних, традиційних і сучасних цінностей, племінних, національних, расових, релігійних особливостей тощо. Труднощі комунікації і координації, різко відмінні політичні орієнтації, слабка диверсифікація ролей усіх ланок системи зумовлюють її політичну нестабільність і необхідність застосування насильства у здійсненні влади.
56. Функції політичної системи.
Структура і функціонування політичноїсистеми суспільства підпорядковані її цільовому призначенню, вирішенню тих завдань, заради розв'язання яких вона створена і діє. Основні напрями діяльності політичної системи утворюють у своїй сукупності її функції, які визначають структуру, інститути та процес дії системи.
Функції політичної, як і будь-якої іншої, системи не зводяться до простої суми функцій її компонентів. Держава, партії та інші інститути виконують притаманні їм функції. Сама ж політична система має власні функції, які можуть диференціюватись і деталізуватись у діяльності її підсистем та їхніх елементів. Усі функції системи тісно пов'язані між собою і певною мірою накладаються одна на одну.
Стосовно суспільства в цілому політична система виступає як управлінська система. Загальне її призначення полягає в керівництві суспільством та управлінні суспільними справами. Управлінська діяльність здійснюється як спеціалізованими державними органами, установами й посадовими особами, так і недержавними політичними інститутами. Конкретизуючи це загальне призначення політичної системи, науковці виокремлюють її різноманітні функції, висловлюючи при цьому різні точки зору щодо кількості та змісту цих функцій, що, зрештою, зумовлюється масштабністю і багатоманітністю виявів дій політичної системи.
Виходячи з призначення політичної системи в цілому та її основних підсистем, узагальнюючи наявні точки зору, можна виокремити такі найголовніші функції політичної системи: політичне цілепокладання; владно-політична інтеграція суспільства; регулювання режиму соціально-політичної діяльності. Розглянемо їх детальніше.
Здійснюване політичною системою керівництво суспільством передбачає передусім визначення стратегічних цілей і перспектив суспільного розвитку, в якому і знаходить свій вияв функція політичного цілепокладання. Функція цілепокладання має першорядне значення для існування й розвитку будь-якої суспільної системи. Ціль виступає як передбачуваний майбутній стан, до якого свідомо прагнуть люди та їхні організації. Політичне цілепокладання означає передусім визначення власне політичних цілей, які стосуються зміцнення влади, політичних інститутів, розвитку демократії, соціальних відносин тощо. Воно включає і встановлення загальних цілей розвитку інших сфер суспільного життя — економічної, соціальної, духовної тощо. Закріплення цілей у політичних документах партій, конституціях і законах означає надання їм загального характеру. Політичне цілепокладання передбачає і ранжування цілей залежно від їхньої природи та реальних можливостей.
Для забезпечення цілісності та єдності суспільства, стабільності політичної системи необхідно, щоб вона, враховуючи інтереси всіх учасників суспільного життя та суперечності, які між ними виникають, домагалася найопти-мальнішого узгодження інтересів, координувала зусилля наявних у суспільстві соціальних спільностей та їхніх організацій. Політична система, отже, покликана інтегрувати різноманітні суспільні інтереси і таким чином забезпечити цілісність і єдність суспільства, його мобілізацію на досягнення суспільно значущих цілей. У цьому знаходить свій вияв ЇЇфункція владно-політичної інтеграції суспільства.
Важливе значення має регулятивна функція політичної системи. Вона пов'язана з потребами впорядкування й регламентації політичної поведінки та політичних відносин і полягає в утвердженні таких способів поведінки і діяльності індивідів, груп, організацій, форм їхніх взаємовідносин, які забезпечували б дотримання спільних інтересів і стійкість суспільних відносин. Здійснюється це на базі політичних норм, які впроваджують ідеали і цінності, стимули і мотиви суспільної поведінки, покликані допомогти уникненню й подоланню конфліктів та утвердженню прийнятних суспільних порядків. Регулятивна функція політичної системи, отже, виявляється не лише у створенні особливої підсистеми політичних норм, а й у виробленні таких стереотипів поведінки, слідування яким визнається еталоном суспільно прийнятної і розумної поведінки.
Поряд з охарактеризованими основними функціями у науковій літературі виокремлюються й деякі інші функції політичної системи. Це, зокрема, мобілізаційна функція, що забезпечує максимальне використання ресурсів суспільства відповідно до цілей і потреб суспільного розвитку, та дистрибутивна, спрямована на розподіл ресурсів і цінностей у суспільстві. До функцій політичної системи належить також легітимізація, під якою розуміють приведення реального політичного життя у відповідність до офіційних політичних і правових норм.
Та хоч би яким широким не був перелік функцій політичної системи, безперечним слід визнати те, що головними серед них є політичне керівництво суспільством (цілепокла-дання), інтеграція
57. Держава як базовий інститут політичної системи.
Головне призначення держави полягає в тому, що вона надає організованості суспільству, управляє його справами, забезпечує цілісність, узгоджує багатоманітні соціальні інтереси. Це загальне призначення держави конкретизується в її багатоманітних функціях як основних напрямах діяльності держави, її впливу на суспільство всередині країни та на інші держави. Є різні підходи до розрізнення функцій держави. Найпоширеніший у науковій літературі поділ їх на внутрішні та зовнішні.
Основні внутрішні функції держави, у свою чергу, розрізняються залежно від сфер суспільного життя. Такими функціями є економічна, соціальна, політична й культурно-виховна, до яких додається ще правова. Економічна, або господарсько-організаторська, функція полягає в організації й регулюванні державою економічної діяльності. Реалізується вона через визначення державою стратегії економічного розвитку, його планування чи програмування, видання законодавчих актів з регулювання економічної діяльності, вироблення і проведення податкової політики, виділення кредитів, використання економічних санкцій і стимулів тощо. Розпоряджаючись загальнонаціональною власністю, держава виступає і як підприємець. У різних суспільствах економічна функція держави здійснюється в неоднаковому обсязі, та вона є значною у будь-якому разі.
Соціальна функція держави полягає передусім в узгодженні багатоманітних соціальних інтересів — класових, демографічних, етнічних, професійних тощо і забезпеченні на цій основі цілісності та єдності суспільства. Держава вирішує також низку важливих завдань щодо задоволення різноманітних потреб громадян у сфері праці, освіти, культури, охорони здоров'я, забезпечення житлом, відпочинку та ін.
Оскільки держава є політичним інститутом, то кожна з її функцій тією чи іншою мірою має політичний характер. Однак держава виконує й суто політичну функцію, пов'язану зі здійсненням політичної влади. Ця функція містить визначення програмно-стратегічних цілей і завдань розвитку суспільства, забезпечення функціонування політичної системи, політичної стабільності, підтримання відносин з політичними партіями, громадсько-політичними організаціями тощо.
Культурно-виховна функція держави спрямована на створення умов для задоволення культурно-освітніх запитів і потреб громадян, формування особистості. Реалізується вона через державне фінансування культурно-освітніх закладів, законодавче встановлення вимог до освітньої підготовки, підтримку розвитку мистецтва тощо.
Головним засобом здійснення державою її функцій є право. За допомогою права держава регулює суспільні відносини й забезпечує елементарний порядок у суспільстві. Дотримання правових норм контролюється і забезпечується спеціальною системою державних правоохоронних органів, до якої входять суд, прокуратура, органи внутрішніх справ, податкової поліції, митного контролю, юстиції, безпеки тощо. Правова, а точніше,правотворча і правоохоронна, функція є однією з найважливіших функцій держави.
Зовнішні функції держави реалізуються у стосунках з іншими державами й міжнародними організаціями і спрямовані на охорону національних інтересів на міжнародній арені. їхні різновиди можна виокремити залежно від характеру інтересів держави у сфері міжнародних відносин. Є три види таких інтересів — інтереси існування, співіснування і функціонування. Цим трьом окремим видам інтересів відповідають три найважливіші зовнішні функції держави — оборонна, дипломатична і співробітництва. Оборонна функція держави полягає в захисті її безпеки, суверенітету й територіальної цілісності від зовнішніх посягань. Дипломатична функція передбачає встановлення, підтримку і розвиток відносин з іншими державами та міжнародними організаціями. Функція співробітництвареалізується через здійснення зовнішньої торгівлі, координацію економічної діяльності з іншими державами, участь у міжнародних економічних об'єднаннях тощо. Зовнішні функції держави тісно пов'язані між собою, взаємодоповнюють одна одну, і їх розмежування має умовний характер. Залежно від цілей, засобів, характеру виконуваних класових завдань можливі й інші підходи до виокремлення функцій держави.
Тож держава є необхідною частиною політичної системи ,яка виконоє необхідні функції та складає частину політичної системи. Насамперед треба розуміти що функції держави є похідними від функцій політичної системи.
58. Політична система України її особливості та структура
Політична система — це цілісна, впорядкована система відносин, дій, ідей, методів і інститутів, зв'язаних з політикою, з її розробкою та практичним здійсненням. Політична система суспільства — це складна, багатогранна система взаємин державних і недержавних соціальних інститутів, які виконують відповідні політичні функції для за¬хисту інтересів певних класів та соціальних груп.
Економічним фундаментом становлення нової політичної сис¬теми в нашому суспільстві є процес створення багатоукладної економіки, пов'язаний із роздержавленням власності, створенням спільних і власних підприємств, індивідуально-трудової діяльності, широкого кооперативного руху, фермерства і т. д. Ці нові юрми власності й господарської діяльності значною мірою сприяють появі нових соціальних структур суспільства, які виявляють свої конкретні інтереси в політиці [24].
Нині в Україні склалася досить парадоксальна ситуа¬ція, коли тільки зареєстрованих політичних партій налічується вже понад 100, але жодна з них не має достатнього впливу в за-гальнодержавному масштабі. Значна кількість зареєстрованих Міністерством юстиції політичних партій поки що не стали міц¬ними організаціями, які б спромоглися виражати й захищати ін-тереси різних верств населення. Ці партії ще не здатні вести за собою маси, здобути сталу соціальну базу та справити помітний вплив на суспільство.
суспільства загрожує навіть неосталінізмом, Ось чому за переходу до ринкової економіки в повному обсязі мають бути враховані соціальні наслідки такого переходу.
Перехід нашої країни до ринкової економіки навряд чи мож¬ливий без опори на власні національно-культурні традиції. До¬свід історії це підтверджує. Самобутнім шляхом здійснила моде¬рнізацію Японія. Але запозичити досвід японських менеджерів американцям, наприклад, не пощастило — інші традиції, інша культура. Підприємства в Японії організовані за типом «природ-ної спільності», з наймом на все життя, неформальними, добро¬зичливими стосунками членів колективу на зразок традиційно-общинних або сімейних. У центрі уваги — робітник. Управління спрямоване не на «керівництво працею», а на створення сприят¬ливого соціального мікроклімату, на підтримку стабільності пер¬соналу, розвиток позитивних особистісних рис у висококваліфі¬кованих робітників.
Реформа політичної системи в Україні має забезпечити пере¬хід від адміністративно-командної системи влади й управління до плюралістичної системи. Плюралістична демократія надає одна¬кові можливості для участі в політичному житті всім соціальним групам суспільства, кожній людині. Важливо, що політичне жит¬тя, яке базується на свободі, плюралізмі думок, парламентаризмі, неминуче породжує альтернативні шляхи розв'язання суспільних проблем. А єдине спрямування державної політики може забез¬печуватися коаліційним правлінням різних політичних сил. Це має бути тільки правова держава, що в ній верховенство закону є імпе-ративом. Найвища функція держави — забезпечення прав і свобод громадян, створення гарантій і умов для вільної діяльності людей.
Слід усвідомити, що нормальна держава не може існувати без ідеології та ідеологічних інститутів, метою яких є відтворення ці¬єї ідеології в масовій та індивідуальній свідомості. Для сучасного суспільства єдиною ідеологією, що забезпечує стабільність дер¬жави та гідний рівень матеріального й духовного життя людини, є гуманістична та демократична система цінностей, що базується на політичному плюралізмі, вільній ринковій економіці, рівност громадян.
59-60. Теорії політичних систем.
Модель Т.Парсонса.
Поява категорії „політична система суспільства” безпосередньо пов’язана з розвитком системного аналізу суспільства Талкоттом Парсонсом. У своїй праці „Соціальна система” він розглядав суспільство як систему, що складається з окремих, інтегрованих елементів, кожен з яких виконує специфічні функції, спрямовані на підтримання цілісності всієї системи. Він виокремив чотири великих підсистеми суспільства: економічну, політичну, культурну та соціетальну).
Елементи політичної системи:
1. Інститут лідерства (виконує функцію ініціювання суспільних змін та залучення членів суспільства до реалізації поставленої суспільної мети);
2. Органи влади (виконують регулюючу функцію);
3. Інститут регламентації (виконує функцію видання норм та правил, які є правовою основою для соціального контролю).
Однак модель Т.Парсонса була надто абстрактною для політології, оскільки не могла пояснити всі процеси, що відбуваються в політичній сфері.
Модель Д.Істона:
Політична система - це сукупність взаємодій, які здійснюють індивіди в межах призначених для них ролей і які спрямовані на авторитарний розподіл цінностей у суспільстві.
Функції політичної системи:
1. Розподіл цінностей та ресурсів;
2. Забезпечення сприйняття зобов’язуючих рішень в якості обов’язкових більшістю громадян.
Схема «ВХІД-ВИХІД».
Модель К.Дойча.
К.Дойч першим провів аналогію між політичною системою та кібернетичною машиною.
Політична система – це сукупність комунікацій, спрямованих на координацію зусиль для досягнення поставлених цілей.
К.Дойч доповнив модель Д.Істона, розглянувши не тільки зовнішні зв’язки політичної системи з оточуючим середовищем, а й канали проходження та обробки сигналів всередині політичної системи (будова самої політичної системи!)
Формулювання цілей та їхнє корегування здійснюється політичною системою на основі інформації. Інформація – основна категорія політичної системи в інтерпретації К.Дойча. Для функціонування системі потрібна інформація про: 1) стан суспільства, 2) відстань, що залишилась до запланованої цілі та 3) результати попередніх дій самої системи. Відповідно, функціонування політичної системи залежить від якості та обсягу 1) інформації, що надходить із зовнішнього середовища, та 2) інформації про власний стан (рух). На основі цих двох потоків інформації приймаються політичні рішення, що передбачають подальші дії на шляху до поставленої цілі.
Модель Г.Алмонда та Дж.Пауела.
Політична система – це сукупність інститутів і органів, які формулюють та втілюють в життя колективні цілі суспільства або окремих груп, що його складають (сучасне визначення).
При дослідженні різних політичних систем треба визначити перелік основних функцій кожного елемента системи, які сприяють ефективному соціальному розвитку.
Функції входу (4):
1) артикуляція інтересів, тобто формування вимог, які відповідають реальним, або уявним інтересам;
2) агрегування, тобто поєднання інтересів (цю функцію виконують переважно політичні партії);
3) політична комунікація, тобто забезпечення різних форм взаємодії та обміну інформацією між різними структурами політичної системи, лідерами, громадянами;
4) політична соціалізація (тобто засвоєння індивідом політичних цінностей, ідеалів, знань, досвіду, які дозволяють йому успішно виконувати різні політичні ролі).
Функції виходу (3): або «урядові функції»:
1) розробка норм (виконують органи законодавчої влади, парламент);
2) застосування норм (органи виконавчої влади);
3) контроль за дотриманням норм (виконують судові органи).
