Пов’язана з реалізмом (це – «структурний реалізм» у МВ.
Якщо для реалізму основна одиниця у МВ – держава, яка має мати якомога більше сил, і вона ж є основним дійовим актором у МВ, то для неореалістів основою МВ є певна структура міждержавних чи міжнародних відносин. Важливим є не те, скільки сама держава має впливу, ваги у МВ, а якою є структура МВ – відповідно, держава повинна вдало «вписатися» в неї, щоб максимально посилити свій вплив (в одному регіоні одна структура МВ, в іншому – інша), максимально використати цю структуру у своїх інтересах, інакше ця держава програє, навіть якщо буде максимально посилювати свої економічні і військові потенціал і могутність (приклад – Словаччина після Другої світової війни вдало «вписалася» в структуру МВ (і після 1990 року теж); Румунія – 2007 р. – вступ до ЄС і НАТО (а раніше – за Чаушеску теж вдало «вписалася).
Один із засновників НП – Кеннет Волтс – 1979 р. – книга «Теорія міжнародної політики». Сутність неореалізму він висловив фразою: «Міжнародна структура (базовий термін неореалізму) виникає у взаємодії держав, потім вона стримує держави від одних дій та спрямовує на інші».
Подібно до реалістів, неореалісти вважають, анархія у МВ (відсутність центральних наддержавних інституцій у глобальному масштабі є найбільш важливою рисою, властивістю структури міжнародної системи (системи МВ). Неореалісти не заперечують важливої ролі держави у МВ, але визначають позицію держав у системі МВ (це і система координат, і правил гри фактично), їх місце у МВ.
Неореалісти вживають поняття «сила держави», «вплив держави», «національний інтерес», але прагнення держави посилити свій вплив у МВ не розглядається ними як самоціль (як це роблять реалісти), а як засіб виживання у структурі МВ.
На думку Кеннета Волтса, засоби виживання держави поділяються на 2 категорії:
- внутрішні зусилля (посилення економічного потенціалу, військової могутності (в т.ч. стратегічні воєнні розробки);
- зовнішні зусилля (посилити альянс держав, в який входить держава, і послабити протилежний, ворожий альянс. Неореалісти: рівновага (баланс) сил формується автоматично. Неореалізм прагне пояснити, чому перспективи міжнародної співпраці часто виглядають такими похмурими, невиразними, і вважають, що структура МВ є сама по собі анархічною (не може бути якогось координуючого центра, як всередині держави – бо МВ є нестійкими, нестабільними (постійні зміни). Т.ч., перешкоди глобальній співпраці пов’язані не з державами, а з певними структурами у МВ. Неореалізм був популярним у другій половині 1970-1980-х рр., потім його витіснив неолібералізм, але на початку ХХІ ст., знову з’явилися підстави говорити про застосування неореалістських підходів як в теоретичному (науковому) аспекті, так і в практичному (у практиці МВ – 11 вересня 2001 р., війни в Іраку й Афганістані та ін.).
Неоліберальна парадигма
Виникла в період закінчення «холодної війни» – бо настало незадоволення неореалізмом, що не зміг пояснити нових історичних реалій. Неолібералізм наголошує: не лише конфлікти, але й співпраця є характерними ознаками МВ. Досить сталою була співпраця СРСР і США у 2-й половині 1980-х на початку 1990-х рр. (а також у 2-й половині 1950-х рр.), а також в ході інтеграції. Неоліберальні дослідники вказали на такі недоліки неореалізму:
- з позицій «політики сили» було неможливо передбачити мирне закінчення «холодної війни»;
- реалістська і неореалістська «теорія війни і миру» виявилася недієздатною, оскільки спрощувала поняття «сила» і неправильно тлумачила уроки історії (ситуація у В’єтнамі, Ірані, Афганістані, Анголі, Мозамбіку спочатку виглядала як суцільна поразка США).
Американський президент Дж. Буш-молодший при вторгненні американських військ до Афганістану дотримувався фактично неореалістських підходів, хоча формально апелював і до гасел добра і миру (як лібералізм). Його суперник на президентських виборах – Джон Керрі – пропонував повернутися до неоліберальної концепції, а не протиставляти себе всьому світу;
- неореалістський підхід не міг бути адекватним (так здавалося на початку 1990-х рр.) для удосконалення технологій, покращення життя людей, вирішення проблеми рабства (і нині вона ще існує).
