Творчість Гр. Тютюнника аналізується в монографіях Л. Воловця, Л. Мороз, у статтях В. Даниленка, І. Дзюби, В. Дончика, І. Захарчук, О. Лихачової, Р. Мовчан, О. Неживого, О. Сизоненка, Н. Тульчинської, А. Шевченка та ін. Ґрунтовною є спроба прочитання його новелістики крізь призму психоаналітичних, метафізичних, формалістсько- структурних теорій і методик, здійснена Н. Зборовською. Опубліковані спогади сучасників про Гр. Тютюнника, його автобіографія, деякі щоденникові записи та листи („Вічна загадка любові" - К., 1988), спогади О. Черненко про братів Тютюнників (К., 2001), біографічна розвідка О. Шугая на основі листування Гр. Тютюнника з матір'ю та дружиною (К., 2006). Проводяться конференції та семінари, приурочені письменникові (наприклад, Всеукраїнська наукова конференція „Григір Тютюнник: еволюція митця в історії літератури і культури", присвячена 70-річчю від дня народження письменника, відбулася 28 лютого 2002 р. в Інституті філології Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка) тощо. Творчість та особистість прозаїка перебувають у центрі сучасних філологічних студій про українське шістдесятництво. Є чимало досліджень про особливості тютюнниківських героїв- персонажів, однак щодо специфіки власне неореалістичного героя проблема залишається відкритою.
Чимало літературознавців прочитують творчість Тютюнника у контексті неореалізму. Скажімо, О. Лихачова простежує еволюційну динаміку поетики Тютюнника „від традиційного реалізму - до поглиблених неореалістичних тенденцій" [10, с. 3]. Своєрідним є підхід до цього питання у Н. Зборовської. Вона твердить, що „основним завданням шістдесятників було повернути принцип реальності в літературу і політику" [6, с. 351], але через свою „наївність" вони не змогли цього зробити: дослідниця називає Гр. Тютюнника, Є. Гуцала та Р. Андріяшика „наївними реалістами", які не можуть стати творцями роману та залишаються в межах жанрів новелістики й повісті або несформованого романного мислення [6, с. 363]. Ми ж вважаємо Гр. Тютюнника знаковим реалістом ХХ ст. На нашу думку, він звертався до новелістичних жанрів не через неспроможність створити роман, а через властиву йому творчу манеру - лаконізм оповіді, концентрацію образів, знаковість деталей тощо. І про це, безперечно, свідчить його творчий доробок - питома неореалістична проза новітнього часу.
У Гр. Тютюнника правдивість інша - екзистенційно глибока, виважена (йому чужа стихійність), далеко не епатажна, а повсякденна, відкрита не для всіх. Тому він болісно сприйняв вручення премії імені Лесі Українки за твори на дитячу тематику, адже проблеми, порушені в його новелах, не обмежуються поверховими, пристосованими до дитячого сприймання конфліктами. П. Засенко пригадує, що митець гнівно реагував на вияви цікавості щодо таємниць його творчої лабораторії, а коли одного разу хтось дуже допік питанням, чи є секрети письменства, не стримався: „Та є! Є! Повна душа болю! Передаю секрет - біль. Так ви ж його не візьмете." [3, с. 277]. Саме в цьому весь письменник і одна з основних ознак його неореалізму - в новелах знаходимо не просто зображення, опис, констатацію, не лише об'єктивність та автобіографізм (вони є швидше плацдармом для втілення творчого задуму), а глибинне осмислення особистості й буття, екзистенційний біль за кожну людину зокрема й за увесь світ загалом. Це реалізм зображення у синтезі з екзистенціальною свідомістю. Гр. Тютюнник свідомо ігнорує політизацію літератури: у нього глибинно внутрішній опір Системі.
у новелістиці Гр. Тютюнника маємо справу з дивацтвом (відчуженням) персонажів. І. Захарчук виокремлює іпостась дивака як одну із проекцій авторського „я" письменника [5, с. 6]. Його герой - чужий у суспільстві, рідко борець, далеко не ніцшеанська особистість, навпаки, - часто здається слабким, навіть наївним. Наскрізними рисами світовідчуття такого героя є відчуженість, покинутість, незахищеність. Проте він морально стійкий, правдивий, безкомпромісний у своїх переконаннях; водночас самотній, постійно страждає, бо має чутливо-вразливу душу, болюче сприймає аномальність суспільної дійсності („Дивак", „Деревій", „Кленовий пагін", „М'який", „Кізонька", „Вуточка" та ін.). Це тип особистості, яка "випадає" зі свого часу, обирає втечу в себе - причиною є актуалізація світоглядних ідей філософії екзистенціалізму, яка у другій половині ХХ ст. відбулася вже в масштабі масової свідомості, поширилася на культуру, суспільну мораль тощо. Звідси акцент на світовідчуттях героя, заглиблення у психіку, показ внутрішнього світу людини (трагічного, зболеного, приреченого) через реалії повсякденної дійсності, через виважене, сконденсоване міметичне слово.
Новела - улюблений жанр письменника Григора Тютюнника. Григір Тютюнник вважав, що новела стоїть до поезії найближче. Тому більшість йокі творів - це невеликі оповідання. У короткій новелі він умів повно розкрити внутрішній стан героя. Сучасне село - найглибший біль письменника. Тютюнник у новелах зажди працював над почуттями, що жили навколо нього i в ньому. Головний принцип його творчостi сконцентрований у таких словах: "мила моя людино, нiколи я не скажу про тебе чорного слова!" I це було правдою. Вiн умiв дивитися i на зло "з висот розуму", сприймав його душею. Особливiстю творчого стилю Г. Тютюнника є використання художньоï деталi в розкриттi характеру. "Класичний аналiз психiки в наш час не пройде. Потрiбна деталь". Яскравим прикладом може служити новела "Зав'язь".
Цiкавi твори Г. Тютюнника ще однiєю особливiстю - в них майже немає вiдступiв. Читач вiдразу поринає в яскравi життєвi картини, чує гострi дiалоги, в яких чiтко вимальовуються характери героïв, простих трудiвникiв села. Тютюнник нiколи не повчає. Вiн вiрить i любить свого читача, а тому надає йому право самому оцiнити героïв. Умiв новелiст у своïх творах показати високi почуття ("Зав'язь", "Три зозулi з поклоном") чи такi ганебнi явища, як бездуховнiсть, мiщанство, споживацтво ("Син приïхав"). Письменник говорив не тiльки про недолiк у соцiальному ладi, а й у нацiональному украïнському характерi. I говорив про це смiливо, вiдверто. Вiн писав, незважаючи на офiцiйну критику, яка звинувачувала його в "очорненнi свiтлоï, радiсноï дiйсностi".
