Друга половина 20-х рр. відзна
чається ускладненням перебігу мис
тецького, зокрема літературного
життя, пов’язаним з політичними
проблемами. Набуває поширення
партійна пропаганда з провідною те
зою, що класового ворога потрібно
шукати серед прогресивних кіл
інтелігенції, які творили тогочасну
українську культуру. Це «полюван
ня на відьом» дестабілізувало роботу
літературних угруповань, унесло еле
мент підозри й недовіри в спілкуван
ня, заважало спокійно жити й пра
цювати людям мистецтва. Говорити
вголос про проблеми, що виникли в
царині культури, у цій ситуації мог
ли тільки справжні сміливці.
Виявом справжньої мужності стала
стаття Миколи Хвильового «Про «са
тану в бочці…», або про графоманів,
спекулянтів та інших просвітян»,
опублікована у квітні 1925 року в
тижневику «Культура і побут». У н1й
автор рішуче виступив проти наса
джуваної «плужанами» масовості, за
Нова література
гальності культури, відзначив низь
ку якість друкованої продукції, звер
нувся із закликом працювати в літе
ратурі професійно та відповідально.
Саме вона й започаткувала літера
турну дискусію, яка викликала хви
лю публікацій у пресі й широкий резо
нанс, що не стихав упродовж кількох
років. Відтак виникла потреба в про
веденні диспуту, який і відбувся нап
рикінці травня 1925 року в будинку
Василя Блакитного у присутності по
над 800 осіб. Більшість підтримувала
позицію Миколи Хвильового, однак
деякі літератори засудили такі погля
ди (С. Пилипенко, Б. Коваленко, Іван
Ле, С. Щупак) та згодом відгукнулися
в пресі зливою суперечливих статей.
Під час диспутів постало гостре пи
тання: на кого орієнтуватися —
«Європа чи Просвіта?» Цю проблему
згодом розглянув у однойменному
памфлеті Микола Хвильовий. Європу
письменник ототожнював з інтелек
туальним досвідом людства. Просві
та ж — це примітивне просвітницт
во, якому сьогодні немає місця.
Хвильовий закликає не орієнтувати
ся на Москву («центр всесоюзного
шцанства»), а звернути свої погляди
[о «психологічної Європи», що ідей-
іо та стилістично ближча до розвит
ку нашої культури.
Однак комуністичні функціонери
прийняли таке гасло як суто полі-
ичне. ЗО квітня в тому ж таки тиж
невику «Культура і побут» з’явилася
стаття-відповідь Г. Яковенка «Про
критику й критиків у літературі», у
якій гостро засуджено позицію авто
ра дискусійної статті. Таким чином,
дискусія вийшла за межі літератур
ної, перейшла в площину політичну
та затягнулася на декілька років.
З літературною дискусією пов’яза
не виникнення найвидатнішої того
часної літературної організації —
ВАЛ ЛІТЕ (Вільної академії проле
тарської літератури). Її засновник —
Микола Хвильовий зумів сформува
ти за несприятливих обставин міцне
ядро однодумців, які мали неабиякі
мистецькі здібності. У різний час
членами ВАПЛІТЕ стали М. Бажан,
М. Куліш, П. Тичина, Ю. Смолич,
П. Панч, І. Дніпровський та ін.
Організація видавала власний одно
йменний журнал.
У широкій дискусії М. Хвильового
підтримали М. Куліш, О. Слісарен-
ко, М. Яловий, А. Любченко, М. Зе-
ров. Проти Хвильового виступає
центральний орган ЦК КП(б)У «Ко
муніст» у статтях А. Хвилі, А. Чуба
ря та ін. Особливої гостроти набрала
боротьба, коли М. Хвильовий виклав
свої думки в публіцистичному романі
«Вальдшнепи» (1927), у висловлю
ваннях вольової героїні Аглаї, що
гостро картає банкрутів революції
Дмитра Карамазова й Ганну. Небез
печні для Москви думки Хвильового
713
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРА ТУРА
викликали рішучу критику Й. Ста
ліна. Незважаючи на вимушені пока
янні листи Хвильового й керівництва
ВАПЛІТЕ, організацію ліквідували,
її журнал був закритий.
Створені 1926 року «Молодняк» та
1927 року ВУСПП посилили ідео
логічну критику позицій «ваплітян».
«Молодняк», до якого ввійшли
Л. Первомайський, О. Корнійчук,
Д. Гордієнко, Б. Коваленко, виник
як організація комсомольської мо
лоді й відзначався непримиренністю
позиції щодо тих, хто думав і творив
не в напрямку панівної теорії.
ВУСПП (Всеукраїнську спілку
пролетарських письменників) спе
ціально створено для протидії прог
ресивній інтелігенції. Організація
складалася з письменників, слухня
них режимові, а її стратегію розроб
ляли лідери І. Кулик, В. Коряк,
І. Микитенко, І. Кириленко.
Літературна дискусія виявилася
безперспективною, бо М. Хвильовий
та інші її учасники намагалися
розв’язати культурні проблеми
України на засадах націонал —
комунізму, що в умовах тоталітарно
го режиму в СРСР був приречений на
знищення.
I. Літературна дискусія 1925-1928 років і погляди М. Хвильового на розвиток української літератури. (Двадцяті роки XX століття - це бурхливі роки, коли з минулим боролись, коли масово ліквідували життєві негаразди. Тоді ж і почали масово закликати молодь до літератури. 1925 року М. Хвильовий пише "Листи до молодої молоді", де порушує питання мистецтва, стверджуючи, що масовість у літературі - це дуже низький рівень. З цього і почалась літературна дискусія.)
II. Митці слова про розвиток пожовтневої літератури.
1. Літературні угруповання в Україні 20-х років XX століття. (Пошуки митцями слова шляхів розвитку літератури XX століття породили різноманітні стильові течії у зображенні нової доби, а також об'єднали близьких за поглядами письменників у літературні організації: "Плуг", "Гарт", "Аспанфуг", ВАПЛІТЕ, МАРС, ВУСПП та інші. Пристрасні полеміки про погляди на творчу особистість та її твори вирували в літературному житті України. Яким має бути мистецтво, про що і як писати, на що орієнтуватись. На ці питання, що були предметом літературної дискусії 1925-1928 років, шукали відповіді літератори.)
2. Літературні принципи Миколи Хвильового. (М. Хвильовий у циклі памфлетів "Камо грядеши", "Думки проти течії", "Апологети писаризму", "Україна чи Малоросія?" висловив свої думки щодо розвитку української літератури XX століття. Один із основних літературних принципів - це високий рівень художньої майстерності, фахова підготовка письменника, бо без цього "політична правильність - ніщо". М. Хвильовий виступав за орієнтацію на кращі зразки європейського мистецтва, науки, філософської думки і застерігав від російського культурного впливу, що спонукає українських письменників до копіювання. М. Хвильовий запропонував назву нового творчого методу 20-х років - "романтика вітаїзму", тобто життєстверджуючий романтизм.)
III. Доля М. Хвильового - трагедія знівечених ідеалів. (Відданий революції, пристрасний романтик світлої комуни майбутнього став свідком того, як благородна ідея обернулася чорною реальністю: арешти, "чистки", сфарибковані суди, репресії. Що відбувалося? М. Хвильовий не знаходив відповіді на ці питання і не бачив виходу, тому так трагічно обірвалося його життя 13 травня 1933 року.)
