4. Позакласна робота з мови.
Роль і місце позакласної роботи в системі навчання української мови
Важливого складовою навчально-виховного процесу є позакласна робота з української мови, під якою розуміють цілеспрямовані, організовані на добровільних засадах, на основі пізнавальних інтересів учнів мовні заняття з ними, що виходять за межі уроків, іноді й за межі програми з метою поглиблення знань школярів, активізації їхньої пізнавальної діяльності. Позакласна робота з української мови формує пізнавальний інтерес до предмета, допомагає розкрити учням красу й багатство української мови, її роль у формуванні особистості й розвиткові держави.
Завдання позакласної роботи полягають у розширенні, поглибленні набутих на уроках мови знань, удосконаленні умінь і навичок учнів; вихованні ініціативи, самостійності, творчих здібностей, інтересу до предмета.
Значення позакласної роботи полягає і в тому, що учні оволодівають багатьма необхідними вміннями й навичками, зокрема користуватися довідковими, лексикографічними виданнями, здійснювати інформаційний пошук, виступати перед аудиторією, організовувати конкурси, вечори та ін.
Як і під час уроків, у ході позакласних заходів школярі удосконалюють мовну, мовленнєву, комунікативну, соціокультурну компетенції. Проте ця робота не повинна дублювати уроки або перетворюватися в спеціальні заняття з не встигаючими учнями. Специфічною рисою позакласної роботи є репрезентація мовних відомостей у науково-популярній формі для збагачення знань учнів, формування стійкого інтересу до предмета.
В основі організації позакласної роботи лежать принципи, що забезпечують засвоєння лінгвістичного матеріалу, зумовлюють доцільний вибір видів позакласної роботи. Принципи організації позакласної роботи - це своєрідні правила взаємодії словесника й учнів, вихідні положення, на яких ґрунтується система позакласної роботи з української мови, що містить епізодичні й систематичні види. Принципи виступають у певному взаємозв'язку, доповнюючи й зумовлюючи один одного. Під час організації позакласної роботи, як і підчас проведення уроків, учителі спираються на загально-дидактичні принципи. Останнім часом відбувається переосмислення складу дидактичних принципів, як і в цілому принципів побудови освіти. Це пов'язано з відновленням інтересу суспільства до людини, його орієнтацією на нові цінності, актуалізацією особистісного підходу тощо. На сучасному етапі розвитку педагогічної науки вчителеві рекомендується спиратися в практичній діяльності на такі традиційні загально-дидактичні принципи: індивідуалізації навчання, науковості, наочності, активності і свідомості, систематичності й послідовності, доступності, міцності, зв'язку теорії з практикою, емоційності, креативності.
Залежно від своєрідності предмета й позакласної діяльності застосування дидактичних принципів має певні особливості. У процесі позакласної роботи набуває більшої актуальності, наприклад, принцип індивідуалізації навчання, оскільки тут на відміну від уроку більше умов для вибору способів, прийомів роботи, які б ураховували індивідуальні особливості учнів, рівень розвитку їхніх здібностей, здатностей, інтересів. Позакласна робота, покликана враховувати особистісні запити дитини й намагатися їх задовольнити, вимагає посиленої уваги до індивідуалізації й диференціації навчання.
Принцип науковості вимагає не перетворювати позакласну роботу з української мови в розвагу. Будь-який матеріал, якщо навіть він подається в незвичайній формі, повинен бути науково достовірним. Наукові відомості, методично адаптовані з урахуванням вікових особливостей учнів, не повинні бути спотвореними.
Принцип наочності вимагає опори на різноманітні органи чуття учнів. Реалізація принципу наочності під час позакласних занять має своєрідні ознаки: наочність виступає важливім засобом створення зацікавленості - важливої складової позакласної роботи.
Принцип активності й свідомості передбачає зацікавлення учнів позакласною роботою й творче задоволення її результатами. Школярі можуть виявитися реципієнтами інформації і активними її здобувачами. Зацікавлення учнів новими фактами, відомостями при пасивному їх сприйнятті швидко минає, активність у цьому випадку не підкріплюється самостійною роботою. Зацікавленість учнів повинна виявлятися через захоплення змістом матеріалу в процесі їхньої активної діяльності. Це приносить творче задоволення, відчуття необхідності набутих знань, бажання знати більше про предмет тощо.
Спостереження показують, що порушення принципу систематичності й послідовності сприяє зниженню ефективності позакласних заходів, система позакласних занять виявляється розірваною, знаходиться постійно ніби на початковому етапі, не маючи логічного продовження.
Принцип доступності передбачає відбір лінгвістичних відомостей, що відповідають віковим особливостям учнів певного класу. Різноманітність лінгвістичного матеріалу та форм позакласної роботи, спрямованих на підвищення рівня мовленнєвої компетенції учнів, забезпечить реалізацію принципів міцності й зв'язку теорії навчання з практикою.
Інформація, не підкріплена позитивними емоціями, швидко забувається, тому до основних принципів організації позакласної роботи з української мови належить принцип емоційності, що передбачає створення позитивного емоційного тла, впливу на емоційну сферу учнів, насамперед засобами мистецтва.
Принцип креативності передбачає створення сприятливих умов для найповнішого розвитку творчих здібностей учнів, реалізації їхніх обдарувань.
Позакласна робота будується також на основі методичних принципів, що відповідають цій формі навчальної діяльності, дозволяють організувати її в оптимальному режимі з оптимальними результатами.
Методичні принципи позакласної роботи з української мови випливають зі специфіки цієї форми навчальної діяльності, з мети й завдань позакласної роботи, зі своєрідності української мови як навчального предмета.
Конкретні умови, у яких організується позакласна робота: вік, підготовленість учнів, сформованість у них інтересу до предмета, етап позакласної роботи (початок, продовження), позакласні заняття з інших предметів та участь у них школярів, традиції школи тощо зумовлюють дію принципу вибірковості.
Учитель самостійно обирає напрямок позакласних занять. При цьому береться до уваги теоретичний і прикладний характер навчання української мови, багатовекторність завдань позакласної роботи, різноманітність лінгвістичних інтересів школярів, умови роботи школи тощо. Принцип вибірковості зумовлює вибір теми (тем) і форм проведення позакласної роботи (презентація, усний журнал, вечір тощо).
Зв'язок позакласної роботи з роботою в класі полягає в тому, що знання, набуті учнями на уроках української мови, є ґрунтом для проведення позакласної роботи. Система позакласних занять будується відповідно до системи уроків. У той же час позакласні заняття, не повторюючи змісту й методики уроків, сприяють поглибленню знань учнів з предмета.
Обраний для позакласної роботи матеріал не може дублювати вивчений на уроці. Він повинен бути репрезентований учням у нових аспектах. Це дозволяє висунути ще один принцип позакласної роботи - наукове поглиблення. Дія цього принципу виявляється не лише в тому, що під час позакласних занять опрацьовуються теми, не вміщені до чинних програм ("Етимологія", "Ономастика", "Історія мови" тощо), а й те, що програмні теми даються ширше й глибше, ніж у підручниках. Учням пропонуються додаткові відомості про мовні явища, наприклад, у риторичному, стилістичному аспектах. Наукове поглиблення виражається і в тому, що під час позакласних занять знаходить місце теоретичне узагальнення розрізнених фактів, поданих у підручнику, або теоретичне обґрунтування вивчених на уроках правил, зокрема орфографічних і пунктуаційних.
Однак теоретичний аспект вивчення української мови під час позакласних занять не є самодостатнім і не може замінити практичного боку. Важливою є прикладна спрямованість позакласних занять, зумовлена принципом практичної спрямованості. Реалізація цього принципу виявляється через показ учням ролі української мови в різних галузях науки, життєвих ситуаціях. Для цього вчитель знаходить переконливі приклади.
Принцип добровільності передбачає участь дитини в мовних заходах виключно за власним бажанням.
Принцип реалізації міжпредметних зв'язків спонукає учнів і вчителів до творчої діяльності. Джерелом розвитку інтересу до вивчення української мови можуть стати міжпредметні зв'язки в навчанні, особливо зв'язки мови з літературою, історією, географією, ботанікою, образотворчим мистецтвом, музикою.
Міжпредметні зв'язки виражаються й у використанні усної народної творчості прислів'їв, приказок, казок, легенд тощо.
Цікаво проходять засідання мовного гуртка, де з'ясовується етимологія назв лікарських рослин, топонімів, гідронімів тощо.
З історією народу, його життям і побутом тісно пов'язане декоративно-прикладне мистецтво. Багато мовних фактів можна пояснити за допомогою відомостей з історії Петриківки, Косова та ін.
Такі заняття вимагають від учителя лінгвістичної й позалінгвальної підготовки (читання літератури з проблеми, відвідування музеїв, театрів, виставок, робота в інтернет-клубах тощо). На заняттях широко використовуються різні види наочності ТЗН. Учні готують цікаві повідомлення про життя видатних людей, їх творчість про історію свого краю.
Особливо слід зупинитися на культурологічному принципі, що тісно пов'язаний з попереднім і забезпечує формування в учнів соціокультурної компетенції сукупності знань про матеріальну й духовну культуру українського народу, про соціокультурні стереотипи мовленнєвого спілкування.
Принцип комунікативної спрямованості зумовлює залучення учнів до комунікативної діяльності під час проведення різних видів позакласної роботи.
Форми позакласної роботи в школі різноманітні: одні з них проводяться постійно зі сталим складом учнів їх називають систематичними. До таких форм належать випуск стіннівок, підготовка усних журналів, мовних радіопередач, засідання мовного гуртка, робота в системі Малої академії наук (МАН).
До епізодичних форм належать олімпіади, тиждень української мови, мовні ранки (вечори), екскурсії до бібліотек, музеїв, редакцій, конкурси, виставки, мовні олімпіади, презентації лінгвістичної літератури, міжнародний дитячий конкурс з української мови імені Петра Яцика, захисти робіт в системі Малої академії наук.
Ці заходи можуть відбуватися як самостійні види позакласної роботи під керівництвом учителя словесника й залученого ним активу учнів, а можуть організовуватися гуртком, який таким чином популяризує свою роботу. Своєрідною рисою епізодичних форм позакласної роботи є масовість, проте глибшими й ефективнішими, звичайно, є ті, де робота відбувається систематично протягом тривалого періоду часу.
Одним із поширених видів позакласної роботи є Тиждень української мови та літератури, що відбувається як заздалегідь підготовлене свято, яке пробуджує інтерес до української мови й літератури й має значний вплив на учнів. Учні кожного класу випускають стіннівку чи бюлетень: "Світ спілкування", "Цікава граматика", "Перлини народного мовлення", "Не бійтесь заглядати у словник..." тощо. Тиждень повинен проводитися з урахуванням вікових особливостей школярів та їхніх побажань.
Наведемо для зразка приблизний план проведення Тижня української мови.
Понеділок
1. Відкриття Тижня.
2. Лінгвістичний парад. Виступи учнів 5-8 класів.
3. Виставка кращих зошитів з української мови, творів, віршів.
4. Конкурс стіннівок.
5. Підведення підсумків першого дня.
Вівторок 1. Проведення у всіх класах першого уроку "Мова - душа народу".
Середа 1. Проведення олімпіад з української мови ( 5-11 кл.) й літератури ( 9-11 кл.).
Четвер 1. Конкурс читців (за віковими групами) "Мово рідна, слово рідне..."
6. Підведення підсумків конкурсу.
П'ятниця 1. Лінгвістичний брейн-ринг для учнів 5-7 класів.
7. Проведення конкурсних диктантів з української мови для учнів 8-11 класів.
Субота 1. Підведення підсумків Тижня, нагородження переможців.
8. Мовний вечір для старшокласників.
Традиційною формою позакласної роботи з української мови є вечір (ранок), що присвячується певній темі, наприклад, "Мова - душа народу". "Спочатку було Слово...", "Барви рідного слова", "Яка прекрасна наука - мовознавство", "Афоризми - перлини народної мудрості", "Що означає твоє ім'я" тощо. До змісту вечора (ранку) включаються доповіді й повідомлення учнів, виразне читання поетичних і прозових творів, ігри, вікторини, інсценівки, готуються виставки літератури, плакати, стіннівки. Вечір (ранок) - це підсумок тривалої попередньої підготовки: розробки сценарію, вивчення віршів тощо.
Найпоширенішими формами систематичної поза класної роботи є мовні гуртки. Плани роботи таких гуртків складаються вчителями-словесниками з урахуванням особистих інтересів, вікових особливостей, здібностей учнів. Велике значення на засіданнях мовного гуртка має інформація, не вміщена до шкільного підручника, що сприяє розширенню світогляду учнів, удосконаленню мовної, комунікативної компетенцій.
Олімпіада з української мови - одна з форм позакласної й позашкільної роботи учнів, що проводиться з метою розвитку пізнавальних інтересів, творчих здібностей учнів, а також для з'ясування кола їхніх інтересів, виявлення дітей, які мають високий рівень знань, для участі в районних (міських) олімпіадах і для організації індивідуальної роботи з ними. Своєрідною рисою цієї форми позакласної роботи є широке охоплення учнів і дух змагання. Результати олімпіади дають змогу вчителям-словесникам побачити результати своєї праці, критично оцінити свою роботу.
Олімпіада відбувається в кілька етапів. Перший - у класі, переможці беруть участь у загальношкільній олімпіаді, переможці шкільної - в районній, а переможці районної - в обласній. Переможці обласних олімпіад беруть участь у змаганнях Всеукраїнської олімпіади юних філологів.
Для проведення олімпіади створюється оргкомітет. До нього, як правило, входять заступники директора, керівники шкільних методичних об'єднань, учителі-словесники. З метою підготовки завдань, перевірки й оцінки робіт учасників створюється журі. Очолює журі найчастіше керівник методоб'єднання, до складу можуть входити учителі української мови і літератури, викладачі ВЗО, які працюють у школі, старшокласники (для проведення олімпіад у молодших класах), студенти, які проходять практику. Склад оргкомітету, журі затверджується директором школи. Голова оргкомітету розподіляє обов'язки між членами. Найвідповідальнішим етапом підготовки є складання завдань для олімпіади. Розглянемо вимоги до них.
□ кількість завдань може варіюватися від 4 до 7.
□ розташовуються завдання в порядку наростання труднощів.
Перші одне-два завдання повинні бути доступні всім учням, оскільки в шкільній олімпіаді беруть участь усі бажаючі. Учень, який не виконав жодного завдання, втрачає впевненість у своїх силах, а іноді й інтерес до предмета. Наступні 2-3 завдання підвищеної складності. Їх повинна виконати половина учасників. Олімпіада - своєрідне філологічне випробування - полягає у виконанні учнями ряду творчих завдань підвищеної складності, що вимагають широкої ерудиції, кмітливості, розвиненого мовного чуття. Тому останні одне-два завдання складні, виконати їх можуть лише одиниці (це завдання рівня районної (міської) олімпіади).
Завдання повинні стосуватися різних розділів шкільного курсу української мови, але, як правило, вони будуються на матеріалі, що вивчається протягом поточного року. Важливо, щоб питання й завдання не повторювали тих формулювань, що використовуються в школі, а по можливості давалися в цікавій формі, вимагали від учнів роздумів, зіставлень, узагальнень.
Остаточний варіант завдань бажано обговорити на засіданні методоб'єднаппя, вимагають обговорення й критерії оцінювання.
У шкільній олімпіаді беруть участь усі бажаючі.
Тривалість олімпіади: 5-6 класи - 1-1,5 години; 7-8 класи - 1,5 години; 9-11 класи 2-3 години.
Кожному учасникові бажано надати окремий стіл. Член журі знайомить учасників зі змістом завдань, критеріями оцінювання, повідомляє про регламент. Завдання можуть виконуватися учнями в будь-якому порядку. За кілька хвилин до Закінчення роботи член журі попереджає про закінчення олімпіади. Учні починають здавати роботи. Після невеликої перерви один із членів журі проводить у класі розбір завдань. Відкладати це недоцільно.
З метою сприяння утвердженню державного статусу української мови, піднесення її престижу серед учнівської та студентської молоді, виховання шанобливого ставлення до культури і традицій українського народу з 2001 року проводиться Міжнародний дитячий конкурс з української мови імені Петра Яцика, у якому беруть участь учні 1-11 класів шкіл. Конкурс покликаний заохотити учнів не просто знати державну мову, а й спілкуватися нею скрізь: у родині, у школі, па вулиці з друзями. Конкурс проходить у чотири етапи: перший - у навчальних закладах, другий - у районах, третій - обласний, четвертий - загальнонаціональний.
У навчальних закладах завдання конкурсу готують вчителі словесники. Своєрідність завдань цього конкурсу полягає в тому, що, крім традиційних письмових, обов'язковими є усні завдання. Готуючи завдання, вчителі повинні пам'ятати, що за змістом конкурс принципово відрізняється від предметної олімпіади. Це творче змагання, покликане виявити не тільки рівень знань з української мови, а й знання мовних тонкощів, діалектних особливостей (насамперед у регіональних етапах конкурсу), світоглядну позицію конкурсанта, зокрема в мовних питаннях. Характер завдань обов'язково має бути творчим.
Поширеним видом позакласної роботи є презентація - урочисте представлення лінгвістичної літератури. Як правило, на цей захід запрошують автора або авторський колектив, представників видавництва, у якому вийшла книга.
Екскурсія - колективна подорож, похід до музеїв, промислових підприємств, визначних місць, подорож на історичні об'єкти з метою відвідати, оглянути. Цей вид позакласної роботи набув великого значення як форма й метод навчально-виховної роботи в школі, у діяльності культурно-освітніх закладів. Словесники організовують екскурсії до музеїв письменників, краєзнавчих музеїв, проводять уроки-екскурсії за фотоальбомами, екскурсії в природу тощо. Екскурсії сприяють збагаченню життєвих вражень учнів, розвитку вміння спостерігати, вивчати й точно висловлювати свої враження щодо побаченого.
Мовна вікторина - вид позакласної роботи, пізнавальна гра, що містить елемент змагання; проводиться переважно на гурткових заняттях, на вечорах української мови. Під час вікторини учням пропонується ряд питань, підготовлених заздалегідь і, як правило, цікавих. Рівень складності питань повинен бути високим, вони розраховані на кмітливість, ерудованість учнів, їхні глибокі знання з предмета. Останнім часом під впливом телебачення вікторини набувають ознак телеігор:" Що? Де? Коли?", "Слабкий ланцюжок", "Брейн-ринг" тощо. Вікторина - форма змагання, її учасники набирають бали, переможці нагороджуються.
Школа прагне якомога краще підготувати своїх випускників до майбутнього навчання у вищих закладах освіти, ознайомити їх з уміннями й навичками наукової праці в обраній галузі. З елементами методики ведення лінгвістичних досліджень учні знайомляться при підготовці доповідей, рефератів, що передбачено чинними програмами.
З метою підготовки учнівської молоді до активної діяльності в галузі науки й техніки, якісного оновлення змісту, форм і методів позашкільної освіти, пошуку й створення умов для підтримки талановитої молоді, задоволення потреб дітей та підлітків у професійному та суспільному самовизначенні, залучення учнівської молоді до систематичної науково-дослідницької, експериментальної діяльності організована діяльність територіальних відділень Малої академії наук України (МАН). До наукової роботи залучаються здібні старшокласники за бажанням.
Мета роботи МАН полягає в органічному доповненні мовної освіти учнів, виробленні загальнонаукових і окремих (мовних, мовленнєвих) умінь і навичок. З мети випливають пізнавальні завдання:
1. Ознайомити учнів з найважливішими відомостями про українське мовознавство, його розвиток, традиції, сучасний стан, історію розвитку української мови.
2. Поглибити знання учнів з української мови відомостями, що не передбачені чинними програмами для середньої школи.
3. Ознайомити учнів з основними методами наукового дослідження в мовознавстві, виробити уміння й навички користуватися цими методами, зокрема збирати й обробляти мовний матеріал, аналізувати усне та писемне мовлення різних стилів і жанрів тощо. 4. Навчити учнів вільно користуватися всіма багатствами виражальних засобів української мови, викладати свої думки в усній і письмовій формі, відстоювати свої наукові погляди. 5 Удосконалювати культуромовні, стилістичні, риторичні, правописні уміння й навички.
6. Активізувати розумові здібності учнів, їхню вольову сферу, сприяти усвідомленню мотивації науково-дослідницької діяльності, формувати позитивні емоції.
7. Прищеплювати навички самостійної роботи з науковою літературою, словниками, довідниками.
Учнем обирається тема дослідження, у процесі виконання якого він розширяє свої знання шляхом поглибленого вивчення однієї з тем шкільного курсу української мови, набуває умінь самостійного ведення наукової роботи. Наведемо орієнтовну тематику учнівських наукових робіт:
1. Стилістичне використання (мовних одиниць) у творах (письменників, зокрема письменників-земляків).
2. Зіставний аналіз творів-оригіналів і перекладів.
3. Аналіз використання (мовних одиниць) у сучасному мовленні.
4. Особливості мови реклами.
5. Особливості інформаційного мовлення.
6. Аналіз тексту в лінгвокраїнознавчому аспекті.
7. Соціолінгвістичні дослідження мовних явищ.
Профільні секції працюють за спеціально розробленими програмами, зміст яких відбиває методологічні, науково-теоретичні підвалини сучасної лінгвістики. Програма передбачає залучення учнів до роботи, спрямованої на розвиток наукового мислення (аналізу, критики, моделювання, прогнозування тощо), на формування власної позиції дослідника - члена МАН. Цьому сприяють індивідуальні, колективні (групові, фронтальні) форми навчання, а також упровадження семінарів, наукових дискусій, диспутів, конференцій, захистів і обговорення рефератів.
Підсумком роботи учнів-членів МАН є конкурси-захисти науково-дослідницьких робіт, що закладають основи створення майбутньої наукової еліти України. У конкурсі-захисті оцінюється особиста участь членів МАН.
Основним змістом позакласної роботи є:
□ засвоєння загальних відомостей про мову, актуальних питань з лексикології, фразеології, граматики, стилістики, риторики тощо;
□ ознайомлення з лексикографічними, енциклопедичними, довідковими виданнями;
□ ознайомлення з етимологічними відомостями;
□ опрацювання лінгвістичного матеріалу, що відбиває сучасний стан мови;
□ вивчення відомостей з культури мовлення.
З метою формування у школярів світоглядних уявлень про розвиток мови й суспільства можна використати науково-популярну літературу про виникнення писемності, діяльність Кирила й Мефодія, про літописців, про монастирі (Києво-Печерська лавра), які стали осередками культури тощо.
Відомості про значення й походження багатьох слів і висловів збагатять уявлення учнів про мову як живе явище, допоможуть зрозуміти діалектику мови, викличуть інтерес до пізнання певних лінгвістичних явищ, сприятимуть виробленню в учнів свідомого ставлення до використання в мовленні багатств української мови.
Учні краще зрозуміють складні лінгвістичні процеси в розвиткові мови, якщо вчитель на конкретному цікавому матеріалі зможе показати джерела цих процесів, їх відображення в мовних фактах, особливо перехідного характеру, наприклад, народження нових слів, виникнення фразеологізмів, перехід одних граматичних розрядів в інші тощо.
Так, учень розуміє, що в словосполученні золотий годинник прикметник золотий відносний, бо означає речовину, з якої виготовлено предмет. У рядках ...тихі очі твої золоті... (В. Сосюра) прикметник використаний як якісний не тільки на позначення кольору, а й з оціночним значенням, що дозволило майстру слова граматичними засобами виразності передати своє захоплення.
Нині знову виникає інтерес до проблеми "людина науки". Розглядаючи персонали в системі особистіших, внутрішньо наукових та загально-соціальних зв'язків, необхідно познайомити учнів з біографіями й науковою діяльність багатьох видатних учених: І.Огієнка, Б.Грінченка, Ю.Шереха та ін. Такі особистіші якості, як цілеспрямованість, відданість науці, працелюбність, різнобічність інтересів можуть дати молоді матеріал для роздумів над власним життям.
Багатства мови, копітку дослідницьку працю вчених можна показати через роботу з різноманітними словниками. Завдання вчителя полягає в тому, щоб на вчити школярів користуватися словниками, виконуючи різноманітні пошукові завдання. Це сприятиме збагаченню словникового запасу учнів і розвитку їхнього зв'язного мовлення (укладання тематичних словничків, невеликі повідомлення про етимологію слів, походження фразеологізмів, стилістичний експеримент тощо).
Важливу роль у формуванні мовної особистості відіграє лінгвокраєзнавство, яке дає можливість об'єднати лінгвістичну теорію з повсякденною учнівською практикою, залучити до навчально-виховного процесу культурно-освітні заклади населеного пункту, у якому мешкають учні. Так, наприклад, звернення до топонімічних назв, що є одним із найголовніших шляхів вивчення історії рідного краю, розширення світогляду учнів, поглиблення їхнього інтелекту, допоможуть глибше засвоїти на уроках української мови теми "Іменники власні й загальні назви", "Словотвір".
Топоніми майже ніколи не бувають випадковими, тому їх називають літописом Землі. Топонімія - явище мовне, що знаходиться в постійному розвиткові, дуже тісно пов'язане з історією, географією. Назви міст і сіл, гір і долин відбивають матеріальну й духовну культуру народу.
Для збору матеріалу можуть бути використані різноманітні довідники, плани, карти, матеріали історичних і краєзнавчих музеїв, бесіди зі старожилами тощо. Обробляючи зібраний матеріал, діти знайомляться з принципами номінації, джерелами утворення топонімів, специфікою творення назв населених пунктів, вулиць, майданів, провулків тощо.
Аналізуючи з учнями семантику мотивуючих основ, слід виділити топоніми ономастичного походження, де мотивуючою основою виступають власні назви (Іванівна, Варварівка, Глафірівка, Петрівка тощо - від імен осіб, Валуйки, Полтавське, Новоахтирівка та ін. - від назв інших населених пунктів; Воскресенське, Преображенське, Покровське, Першозванівка, Троїцьке, Христове та ін. - назви, пов'язані з церквами й релігійними святами), а також топоніми апелятивного походження, де мотивуючою основою виступають загальні назви, що характеризують географічні особливості краю, характер рельєфу, флори (вул. Садова, Вишнева, Степова, Мергельна, Крейдяна), називають об'єкти, розташовані на цій вулиці (вул. Клубна, Шкільна, Музейна, Театральна, Галерейна, пров. Інтернатський, Заводський) тощо.
Відбір топонімічного матеріалу для вивчення на засіданнях гуртка можна обмежити не територіально, а тематично (назви вулиць, площ, населених пунктів, що увічнюють імена видатних українців).
Про багатство й виразність української мови яскраво й переконливо говорили вітчизняні й зарубіжні письменники. Багато таких висловлювань наводяться в шкільних підручниках. Добір відповідного матеріалу, створення альбомів, випуск лінгвістичних газет, підготовка й проведення предметних тижнів, усних журналів, мовних радіопередач тощо, у яких говориться про велич, красу української мови, пробуджують в учнів почуття гордості за свою мову, інтерес і бажання опанувати її. Завдання вчителя полягає в тому, щоб учні самостійно переконалися в об'єктивності цих оцінок.
Робота з різноманітними лексикографічними виданнями допоможе учневі побачити багатство лексичного й фразеологічного складу української мови, здатність слова мати не одне, а кілька значень, розвинену синоніміку, дериваційні можливості українського слова та багато іншого.
5. Характеристика програм з української мови.
Загальнодидактичні принципи навчання і їх застосування у викладанні
української мови.
Постановка проблеми. Проектуючи технології формування мовнокомунікативної професійної компетенції майбутніх педагогів-нефілологів, слід ураховувати ряд чинників: 1) мету і завдання навчання студентів нефілологічних факультетів української мови; 2) загальнометодичні та специфічні принципи навчання української мови; 3) зміст кожної з навчальних мовних дисциплін, тему заняття; 4) вікові та і ндивідуально-психологічні особливості формування в студентів системи знань з української мови, відповідних умінь і навичок їх використання у професійному дискурсі; 5) і ндивідуальні особистісні професійні якості та креативність суб’єктів навчання - викладача і студентів; 6) матеріальну складову навчального середовища, створеного у педагогічному ВНЗ.
Аналіз досліджень і публікацій. Зміст статті ґрунтується на висновках наукових напрацювань В. Андрущенка, Л. Мацько, Н. Голуб, Т. Донченко, З. Курлянд, Т. Симоненко, Н. Тоцької, В. Ягупова, П. Гусак, Л. Бурман.
Оскільки обсяг публікації не дозволяє зупинитися на кожному з названих вище факторів, окреслимо мету і завдання статті - виділити та охаоактеризувати дидактичні принципи навчання української мови на нефілологічних факультетах педагогічних ВНЗ (з опорою на сучасні лінгводидактичні дослідження).
Поняття “ принцип ” ( від лат. principium - “ початок, основа”) ви значається науковцями як “основа, на яку треб а спиратися і якою необхідно керуватися” [ 2, с. 10 9]. З-поміж базових принципів реформування сучасної системи освіти важливе місце посідають принципи гуманітаризації (формування духовної культури особистості, бачення “себе у світі” і “світу в собі”), відкритості (інтеграції у світові освітні структури), варіантнос ті. Головними при нципами розвитку системи вищої педаг огічної освіти (закладів та установ, де здійснюється навчання і виховання майбутніх учителів) на сучасному етапі вважаються такі , як фундаменталізація , універсалізація , глобалізація, відповідність за питам суспільства і часу, взаємодія з наукою та культурою, демократизаці я і відкритість [1 ].Серед сучасних визначень принципів навчання прийнятним видається пропоноване В. Ягуповим: “спрямовуючі положення, нормативні вимоги до організації та проведення дидактичного процесу, які мають характер загальних вказівок, правил і норм та випливають із його закономірностей” [3, с. 291]. Підпорядковані меті та завданням навчання у вищій школі, дидактичні принципи керують процесом педагогічного проектування: розробкою системи методів, прийомів, засобів, форм спільної продуктивної діяльності викладача і студентів як суб’єктів навчально-виховного процесу. Загальні педагогічні принципи визначають форми, засоби, методи і технології навчання української мови у вищій школі. Специфіка загальнодидактичних принципів у ВНЗ зумовлена такими положеннями:
1) принципи навчання у ВНЗ підпорядковані вимогам сучасної освіти - підготувати інтелектуальну еліту держави, висококваліфікованих, професійно мобільних фахівців, конкурентоспроможних на ринку праці. Процес навчання спрямований на освіту, виховання і розвиток особистості кожного студента;
2) професійно спрямоване навчання, виховання і розвиток студентів відбуваються з опорою на знання, уміння й навички, сформовані у шкільний період навчання;
3) педагогічний університет є водночас навчальним і науково-дослідним закладом, тому методи навчання та викладання поєднані з методами наукового педагогічного дослідження. Основні тенденції розвитку науки знаходять відображення у змісті, формах і методах навчання;
4) у вищій школі акцент зроблено на формуванні креативної особистості фахівця, спроможного до самонавчання і самовдосконалення протягом усього життя (процес безперервної освіти);
5) особистісно орієнтований процес формування професійних компетенцій студентів відбувається засобами традиційних та інноваційних навчальних технологій.
Сучасні лінгводидакти, творчо використовуючи традиційні загальнопедагогічні принципи у процесі проектувальної інноваційної діяльності, цілком закономірно керуються і специфічними (власне методичними) принципами навчання української мови (Н. Голуб, Л. Мацько, Н. Тоцька, Т. Симоненко, Т. Донченко). Аналіз педагогічних праць дав нам змогу виокремити ті загальнодидактичні та власне методичні принципи навчання української мови, які стали спрямовуючими полож еннями під час педагогічного проектування технологій формування мовнокомунікативної професійної компетенції майбутніх педагогів-нефілологів у ВНЗ.
Загальнодидактичні принципи навчання української мови:
1) гуманізації -процес мовної освіти спрямований на розвиток комунікативної особистості кожного студента як педагога-гуманіста, представника інтелектуальної еліти країни; в основу педагогічних технологій покладено увагу до людини - найвищої цінності сучасного суспільства;
2) гуманітаризації - на заняттях з української мови в майбутніх учителів формуються ціннісні орієнтації, здатність до культурного саморозвитку; підвищується рівень національного самоусвідомлення;
3) науковості - відображення у змісті навчальних дисциплін сучасних лінгвістичних і лінгводидактичних поглядів на проблеми української мови і культури мовлення;
4) доступності і посильності, індивідуалізації навчання - оптимальний добір форм і методів, що забезпечує дохідливий виклад теоретичного мовного матеріалу з урахуванням фаху, вікових та індивідуальних можливостей студентів; відсутність нездоланних труднощів при самостійному опрацюванні студентами рекомендованих викладачем науково-інформаційних джерел з української мови;
5) безперервності - раціональне поєднання форм аудиторної і позааудиторної групової та індивідуально-самостійної навчальної роботи студентів-нефілологів з української мови, що стимулюватиме майбутніх педагогів до постійного підвищення рівня мовнокомунікативної компетенції;
6) активізації міжпредметних зв’я зків (інтегративності) - актуалізація знань про мову як універсальну багатофункціональну систему, здобутих студентами у процесі вивчення інших гуманітарних навчальних дисциплін. Створення інтегрованих навчальних курсів, проведення окремих інтегрованих занять;
7) наступності та перспективності -навчання студентів української мови з опорою на знання, уміння й навички, здобуті у період навчання в загальноосвітній школі та інших навчальних закладах; спроектованість змісту навчальних курсів на подальше професійне мовне самонавчання й самовдосконалення;
8) практичної спрямованості - система знань з української мови, відповідних умінь і навичок їх практичного застосування спрямована на подальшу професійну мовнокомунікативну діяльність педагога;
9) наочності - використання сучасних аудіовізуальних засобів навчання української мови, що оптимізують процес формування мовнокомунікативної професійної компетенції майбутніх учителів;
10) єдності навчальної та науково-дослідної діяльності студентів - створення в педагогічному університеті навчально-науково-інноваційного простору, що забезпечує професійну підготовку майбутніх учителів-дослідників, сприяє формуванню кр еативної мовної особистості кожного фахівця;
11) взаємовідповідності та взаємозв’язку матеріального й інтелектуального компонентів навчального середовища - суб’єкт-суб’єктна навчальна взаємодія викладачів і студентів відбувається в умовах інформатизації та технічної забезпеченості навчаль но-виховного проц есу;
12) співробітництва і співдружності викладачів, студентів, учнів, сім'ї, громадськості, трудових колективів у формуванні гармонійно розвиненої особистості студента - майбутнього вчителя.
Специфічні (власне методичні) принципи навчання української мови: 1) принцип вивчення української мови як динамічної системи - вивчаючи норми літературної мови, студенти повинні бачити їх зміни як прояви життя мови у просторі і часі, мати загальне уявлення про тенденції розвитку української мови у сучасному білінгвальному та полілінгвальному просторі; 2) принцип навчання української мови на ґрунті знань про психологічні закономірності функціонування мови у комунікативному просторі - оптимальне поєднання у межах педагогічних технологій мовнок ому нікативної та п сихоко г ні тивної діяльності студентів - породження і сприймання тексту в конкретній ситуації професійного спілкування; 3) принцип зв’язку усіх мовознавчих дисциплін на нефілологічних факультетах з риторикою як п ранаук ою, що зак ладає основи майстерності володі нн я переконуючою комунікацією - риторика допомагає майбутньому вчителеві створити досконалий дискурс відповідно до конкретного комунікативного задуму; 4) принцип цілеспрямованого систематичного поповнення активного українськомовного словника майбутніх учителів термінами сучасних мовознавчих галузей, які розширять знання студентів з проблем професійної комунікації - йдеться про терміни комунікативної лінгвістики (дискурс, мовленнєвий акт, засоби повідомлення, мовленнєвий жанр тощо ), когнітивної лінгвістики (концепт, вербальна пам’ять тощо), лінгвістики тексту (фрейм - типова ситуація спілкування, спрямованого на адресата), етнолінгвістики, теорії міжкультурної комунікації, соціолінгвістики (мовна особистість, полілінгвізм тощо); 5) принцип діяльнісно-комунікативної, п рофесі йної сп рямованості навчання української мови - мовні норми сучасної української мови засвоюються студентами-нефілологами на основі створення зв’язних усних і писемних текстів п рофесі йно го спрямування; переві рк а і самоперевірка рівня мовних знань , умінь і навичок відбувається у процесі реальної мовнокомунікативної взаємодії студентів ( наприклад, під час педагогічної фахової практики у школі ); 6) структурно-функціональний, стилістично маркований принцип вивчення мовних явищ -взаємопов’язані структурні елементи мовної системи розглядаються у текстах різних стилів та жанрів - у процесі лінгвістичного (або дискурсивного) аналізу; 7) принцип диференційованого навчання української мови - організація різнорівневого навчання студентів (П. Гусак): поділ матеріалу навчальних мовних курсів на обов’язковий та додатковий, оптимальний добір різноманітних форм, методів і прийомів групової та індивідуально-самостійної роботи студентів з урахуванням індивідуальних особливостей); 8) принцип діалогізації навчання студентів української мови -формування знань з української мови, професійних мовнокомунікативних умінь і навичок майбутніх учителів відбувається з урахуванням структурних компонентів діалогічної навчальної діяльності (за Л. Бурман): мотиваційного (інтерес до діалогічного вербального спілкування засобами української мови), комунікативного (увага до комунікативних якостей мовлення), організаторського (володіння ситуацією спілкування, керівництво навчальною дискусією ), гностичного (структурування навчального матеріалу з української мови у діалогічні й формі - моделювання діалогів), креативного (висловлення оригінального бачення проблеми під час професійного діалогу), емоційного (емоційний вплив на співрозмовника засобами української мови у поєднанні з невербальними), оцінного (аналіз студентами результатів спільної бесіди, оцінка і самооцінка ними можливостей організувати та реалізувати діалогічне навчання в освітніх закладах).
Висновки. Принципи навчання посідають важливе місце у структурі процесу педагогічного проектування технологій навчання української мови студентів нефілологічних спеціальностей педагогічних університетів.
Перспективи подальших пошуків у напрямку дослідження. Окреслені у статті загальнодидактичні та спеціальні принципи дають змогу побудувати оптимальну систему традиційних та інноваційних методів, прийомів, засобів і форм організації, реалізації та корекції навчання і самонавчання студентів української мови, і саме в цьому ми вбачаємо перспективу подальших пошуків.
