У реченнях з однорідними членами можуть бути узагальнювальні слова. Узагальнювальне слово — це граматична форма, що вживається як назва найближчого родового або більш широкого поняття, яке об'єднує видові й конкретні поняття в межах однорідного ряду. Між узагальнювальним словом й однорідними членами речення існують змістові відношення родо-видового типу й відношення частини й цілого: «Ураз усе покращало біля мене: і ясени з блакитними тінями й зеленим шумом, інагорблена клуня з чотирма вітрами, і скрипливі ворота, і маківки, і навіть ледачі гарбузи в різнобарвних сорочках...» (М.Стельмах); «На степу росте багато їстівного зела; різні там брандушки, або козельці, або молочайчик, або пасльон та дикий мак — це все неабиякі ласощі, степові гостинці... Бачиш, скільки в степу живих друзів: і жайворонок, і орел, і чорногуз, і ящірка, дикі бджоли, ховрашок, цвіркунці... скільки їх у тебе!» (Ю. Яновський).
Узагальнювальні слова виражаються різними частинами мови, але найчастіше — займенниками (означальними або заперечними), іменниками, прислівниками; також словосполученнями й синтаксичними конструкціями. Узагальнювальні слова можуть стояти перед однорідними членами або після них. Узагальнювальне слово й однорідні члени — однойменні синтаксичні категорії, виступають у ролі того самого члена речення.
Між однорідними членами й узагальнювальним словом установлюються синтаксичні відношення уточнення, тому однорідні члени відповідно будуть називатися уточнювальними підметами, присудками, додатками, означеннями та обставинами: «Усе в чеканні: спілі краплі рос, земля і місяць, вишні і тополі, І тиша в тиші, і тумани в полі...» (Б. Олійник). У реченні узагальнювальне слово — означальний займенник усе, що виступає в ролі підмета, однорідний ряд складається з уточнювальних підметів, виражених іменниками. Узагальнювальне слово стоїть перед однорідними членами: «Вся краса, всіпейзажі, всі сходи й заходи сонця, всі трави, квіти, плоди, насіння, всі жнива, всі пори року — все, що дороге й любе живій людині, все це наше» (О.Довженко) — узагальнювальне стоїть після однорідних членів, спосіб вираження аналогічний попередньому реченню; «Всяке птаство, як-от: деркачів, перепілок, куликів, курочок — можна було викосити косою в траві або впіймати» (О. Довженко) — узагальнювальне слово виражається іменником, далі йдуть слова типу як-от, а саме, наприклад, потім однорідні члени речення, уточнювальні додатки. Уточнювальний характер однорідних членів речення підтримується інтонацією: узагальнювальне слово має інтонацію, що попереджує про наступний перелік.
При узагальнювальних словах уживаються такі розділові знаки: 1) якщо узагальнювальне слово стоїть перед однорідними членами й указує на перелік, то після нього у вимові робиться пауза, а на письмі перед першим однорідним членом або словом, яке до нього відноситься, ставиться двокрапка: «Ось такий і є вересень: удень надійний, вночі тривожний» (М.Стельмах); «Над дорогою прямо різнокольоровими пагорбами піднімаються: і горшки, і миски, і полумиски, і глечики, і ринки, і макітри, а жінки руками вибирають із них передзвін» (М.Стельмах); 2) якщо узагальнювальне слово стоїть після однорідних членів, то перед ним робиться пауза, а на письмі ставиться тире: «Найменший шерхіт, луск гіллячки, шум пташиного крила,цокіт копит — усе резонувало тут надзвичайно лунко, чисто, повноголосо!» (О.Гончар); 3) якщо однорідні члени речення йдуть за узагальнювальним словом і не закінчують речення, то перед однорідними ставиться двокрапка (рідше тире), а після них тире: «Тут усе: і повітря, і тиша, і вода, і дерева — сповнене такої сили, що й сам мимоволі сильнішим стаєш» (газ.).
Члени речення, які в одному плані стосуються того самого слова в реченні і відповідають на те саме питання, називаються однорідними.
Однорідні члени речення вимовляються з інтонацією перелічування або протиставлення. У реченні вони функціонують як сурядні словосполучення.
Однорідні члени можуть становити відкритий ряд (допускають продовження) і закритий ряд (не допускають продовження). Наприклад, у реченні Ніколи перше не думав, що світ такий гарний, що клапоть неба, дерево, сміх, голос людини — приносять глибоку радість і, як повітря, потрібні людині (М. Коцюбинський) перший ряд однорідних членів речення — відкритий, другий — закритий (його закриває одиничний сполучник і).
У реченні може бути як один, так і більше рядів однорідних членів. Так, у реченні Для когось ліс — це гриби, для когось — суниці, чорниці чи ожина, для городян — переважно місце відпочинку з неодмінними шашликами і печеною в золі картоплею, хтось бере рушницю і йде в ліси полювати зайця, а то й кабана, а для них [лісників] гаї, діброви та березняки — це щоденна рутинна робота (З газети) є п'ять таких рядів.
Однорідні члени одного ряду виконують однакову синтаксичну функцію, тобто є тими самими членами речення — або всі тільки підмети, або всі тільки прямі додатки, або всі тільки обставини способу дії і т. д. Наприклад, у реченні Наша дума, наша пісня не вмре, не загине (Т. Шевченко) однорідні підмети — дума, пісня] однорідні присудки — не вмре, не загине. Однорідні члени найчастіше мають і однакове морфологічне вираження: Голос її окликався гнівом, докорою, огидою (Панас Мирний); але не завжди: Машина старенька, зате дешево дісталась мені (В. Дрозд).
Не є однорідними слова, які хоч і поєднані сурядним зв'язком (за допомогою сполучника ), проте є різними членами речення: Ніхто і ніде мене не чекає (М. Хвильовий). Це добре відчувається, якщо сполучник опустити: Ніхто ніде мене не чекає.
Однорідні члени речення бувають непоширені (виражені без залежних слів) і поширені (мають при собі залежні слова).
Якщо в одному простому реченні є два або більше підметів, присудків чи однакових додатків (які стосуються того самого слова й відповідають на те саме питання), то вони однорідні: В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля (Т. Шевченко). Я живу, і борюсь, і творю для людей (В. Забаштанський). Ми маємо право на сум і любов, на щастя, на сонце і трави (В. Симоненко).
Але не є однорідними членами:
а) повторювані слова, які вживаються в реченні для підкреслення великої кількості предметів, тривалості дії, вираження емоційності, — це єдиний член речення:
Плавай, плавай, лебедонько, по синьому морю, рости, рости, тополенько, все вгору та вгору (Т. Шевченко). Jhue-плив, плив-плив, що аж обридло (І. Котляревський);
між такими словами ставиться кома або дефіс;
б) дві власні або просторові, часові чи кількісні назви на зразок формула петроградського—Гаусса, автобус Київ— Одеса, протягом березня—травня, вісім—десять днів
тощо; між такими словами ставиться тире;
в) два однакові або подібні слова, між якими вжито заперечну частку не, якщо вони становлять смислову єдність: Дивиться вона не надивиться на свого сина: втішається не навтішається своїм Івасем (І. Нечуй-Левицький);
г) два однакові за формою дієслова, що означають дію і її мету: Кохана спить, кохана спить, піди збуди, цілуй їйочі (П. Тичина);
ґ) два повторювані слова, з'єднані порівняльним сполучником як: Тепер молодиця як молодиця: коси на все село (М. Стельмах); тут частина як молодиця є присудком;
д) фразеологічні словосполучення з двічі повторюваним сполучником / або ні на зразок / сяк і так, і сміх і гріх, ні світ ні зоря, ні сіло ні впало тощо.
у чотирьох останніх випадках між повторюваними словами кома не ставиться.
Якшо при означуваному слові є два або більше означень, то вони можуть бути однорідними й неоднорідними. Навіть ті самі означення в різному контексті виступають:
то як однорідні: Сіре, кошлате небо нависло над задимленим Петроградом (1. Цюпа);
то як неоднорідні:
Балтики дув холодний вітер, гнав сірі кошлаті хмари (1. Цюпа).
Означення однорідні, якщо:
а) вони являють собою перелік ознак: За шкільними партами схилились чорняві, біляві, русяві голівки (І. Цюпа);
б) вони характеризують предмет в одному плані (їх можна замінити одним словом): У полі зацвітуть пахучі, ніжні, голубі фіалки (О. Гончар); тут однорідні означення можна замінити словом привабливі;
в) вони стоять після означуваного слова (тоді вони сприймаються переважно як перелік ознак): Люблю я бистрину життя прозору, поривну, глибоку (Д. Павличко). Йому
жаль стало Жука — здорового, чорного, мордатого (Панас Мирний); але не завжди такі означення однорідні: Минаючи убогі села понаддніпрянські невеселі, я думав...(Т. Шевченко);
г) першим стоїть непоширене означення, другим — поширене: Рівний, залитий сонцем степ одразу принишк (О. Гончар); але якщо навпаки, то такі означення будуть неоднорідні: Залитий сонцем рівний степ одразу принишк.
Якщо означення в різних планах характеризують предмет (їх не можна замінити одним словом), то вони неоднорідні. Наприклад, у реченні В густім зеленім березовім гаю над Дністром весело щебетали пташки (І. Франко) кожне з означень По-різному пояснює предмет, причому перше з них (густий) стосується словосполучення зелений березовий гай, друге (зелений) — словосполучення березовий гай.
Завжди неоднорідними є означення, виражені сполученім займенника й прикметника (мій найкращий друг), якісного і відносного (високий дніпровський берег), якісного і присвійного прикметників (улюблена мамина пісня).
Обставини однорідні лише тоді, коли вони являють собою перелік: Тепла липнева ніч пролітає садками, посадками, скиртами в полях (О. Гончар).
Якщо обставини по-різному характеризують дію, то вони неоднорідні. Наприклад, у реченні дід, і баба у неділю на призьбі вдвох собі сиділи (Т. Шевченко) обставина часу — у неділю, обставина місця — на призьбі, обставина способу дії — вдвох; отже, вони неоднорідні.
Неоднорідні також обставини, які хоч і відповідають на те саме питання, проте доповнюють одна одну, залежать одна від одної. Наприклад, у реченні Шумлять сади над берегами в моєї юності краю (В. Сосюра) обставини місця над берегами і в моєї юності краю хоч і відповідають на те саме питання де?, проте неоднорідні: остання група слів, крім обставинного значення має ще й означальний відтінок (над берегами (яким и?) в моєї юності краю). Так само в реченні Гострим полиском хвилі спалахують після бурі у місячну ніч (Леся Українка) обставини часу після бурі і у місячну ніч не в одному плані стосуються присудка спалахують. Тут можна поставити питання у зворотному порядку: у місячну ніч (а коли саме?) після бурі. Можна слова після бурі розглядати і як додаток: спалахують (після ч о г о?) після бурі (коли?) у місячну ніч.
Однорідні члени речення поєднуються між собою сурядним зв'язком:
а) без сполучників: Земля зляглася, перепріла, перемліла, спарилася, прагнула роботи (К. Гордієнко);
б) за допомогою одиничних сполучників /, та, а, але, проте, зате, однак, все ж, або, чи: Приємно бродити по теплих калюжах після грому й дощу чи ловити щучок руками (О. Довженко); тут дві пари однорідних членів: бродити чи ловити, грому й дощу;
в) за допомогою повторюваних сполучників і... /, та..та, або... або, чи... чи, то... то, ні... ні (сполучник по вторюється два або більше разів поспіль): Від Батьківщини — клич, і звага, і рання сила, й доля пізня (М. Сингаївський);
r) за допомогою парних сполучників не тільки... а й, не лише... але й, як... так і, хоч... але, як не... то, не стільки... скільки (перша частина сполучника ставиться перед першим однорідним членом чи групою їх, друга — перед наступним чи наступними): Митець думає не тільки розумом, а й серцем (О. Довженко). Учитель не стільки вчив, скільки крутив за вуха (М. Коцюбинський).
Між однорідними членами речення бувають єднальні, протиставні та розділові відношення, які виражаються як за допомогою сполучників, так і без них.
Єднальні відношення передаються звичайно за допомогою єднальних сполучників і, та (= і), та й, і... і, та... та, ні... ні, як... так і; не тільки... а й і под. Вони виражають, як правило, перелік чи зіставлення певних явищ: Буде ще після цього простір лиману, і вітер попутний, і біла заметіль чайок над головою (О. Гончар). Хто на розпутті прожив все життя, не піде ні врай, ані в пекло (Леся Українка). Годилося б думати не тільки про роботу, а й про себе (Є. Гуцало). Цей зв'язок може передаватися й без сполучників: Привіз бджолиний мед, паляницю, яблука (В. Сухомлинський).
Протиставні відношення позначаються звичайно протиставними сполучниками а, але, та (= але), зате, проте, однак, все ж, так. Вони передають несумісність, протилежність певних явищ: О думи мої! О славо злая! За тебе марно я в чужому краю караюсь, мучуся... але не каюсь (Т. Шевченко). Цей зв'язок може виражатися й без сполучників: Це була не звичайна — мінеральна вода (О. Гончар).
Розділові відношення виражаються за допомогою розділових сполучників або, чи, або... або, чи... чи, то... то, не то... не то, хоч... хоч і под. Вони передають роздільність, чергування або взаємовиключення певних явищ: Хлопці, щоб не заважати в хаті, вчились або в клуні, або в садку чи деінде (М. Коцюбинський). Дитина стоїть, пильно дивиться то на батька, то на матір (Панас Мирний).
