Просте ускладнене речення

Напівпредикативність (додаткова предикативність) надзвичайно неоднорідна із синтаксичного погляду. Розрізняється пряма і непряма напівпредикативність. Пряма напівпредикативність реалізується в гра­матичних формах із чітко окресленим її показником, непряма напівпре­дикативність виявляється у непрямих показниках: на неї можуть вка­зувати другорядний член речення, наприклад часовий детермінант, служ­бове слово (підрядний сполучник). Пряма напівпредикативність ха­рактеризується двома видами: 1) власне-напівпредикативність і 2) до­даткова дієслівна предикативність. Непряма напівпредикативність ре­алізується також у двох різновидах: 1) «згорнута» напівпредикативність та 2) прихована (відображена) напівпредикативність. Власне-напівпре- дикативністю називається синтаксичне відношення між інтонаційно відокремленим іменем та його означуваним — субстантивним членом речення: Грізний, биремний. наш народ недремний, Правдою живе він, убиває тьму. Все переверне, з дороги не зверне. Слава могутньому! Сла­ва йому (П. Тичина).

Додаткова дієслівна предикативнісь створюється дієприслівником та інфінітивом. Від власне-напівпредикативності це значення відріз­няється перш за все тим, що воно передбачене дієслівною приналеж­ністю слова і вказує на активну ознаку суб’єкта: / нащо, розглядаючи кригу. Ворожбит починає розмови: «Перше люди не бачили снігу І нагими ходили на лови!..» (О. Ольжич); Уже тебе шукають сновидін­ня, стинаючи навшпиньках, бо застрашно, замоторошно серцю зізна­ватися, що тебе вже нема (В. Стус); Багато люду в цей час подалося з села — подивитися, зустрітися (В. Стефаник).

«Згорнута» напівпредикативність позбавлена синтаксично вираже­ного суб’єктно-предикатного відношення. Вона наявна у субстантив­них зворотах, що допускають розгортання у суб’єктно-предикатну кон­струкцію: Ніхто, крім матері, навіть не подумав прощати його (В. Підмогильний). Відображена (прихована) напівпредикативність є особливим типом напівпредикативності і властива деяким сполучни­ковим конструкціям, у яких одна з частин наче запозичує предикат іншої, частково повторюючи (відображаючи) її зміст: Через душі, мов через вокзали. Гуркотять состави почуттів (В. Симоненко); По рівній рані двох світів ідеш., Що, наче шкло. невидима і гостра (О. Ольжич); Степан згадував, хоча й не часто, рідне село…(В. Підмогильний); Ос­тап досить скоро повернувся, але без куртки (В. Підмогильний).

Зв’язок напівиредикативної конструкції з предикативною може оформлятися: 1) за допомогою певної конкретної словоформи. Такий тип зв’язку є при дієприслівниковому звороті, оскільки дієприслівник своєю формою вказує на сам факт зв’язку: Сизим ранком збігайте, стрункі юнаки, До човнів на лягунах завмерлих! Хай зірвуться вони, лк прудкі павуки, Розсипаючи лапами перли (О. Ольжич); 2) за допо­могою службового слова: а) сполучника (як, хоча, хай, нехай): Нехай мимоволі, несвідомо, але Степан завдав морального удару Зосі (В. Підмогильний); б) особливим, семантично значущим (похідним) прийменником: Хоч нікому Тоняне потурає… всякого вміє приструн­чити, і все ж, незважаючи на ие. малюки чомусь линуть до неї най­більше (О. Гончар); 3) за допомогою допоміжного слова: а) займенника :і акцентувальною функцією: Полум’я вогнища, таке яскраве опівночі, було майже непомітне (О. Слісаренко); б) часток і модальних слів: Що тут можна чинити архітектору, та ше поганоми? (О. Туринсь­кий); 4) за допомогою порядку слів, який взаємодіє із синтаксичною позицією: Мені, маленькому, завжди зручно було прокрастися поночі ц спальню (В. Підмогильний).

Відокремлені члени речення, як правило, ототожнюють із відповід- мими другорядними членами, підкреслюючи тільки їх особливий ста­тус у реченнєвій структурі. Ця традиція відображає певний етап у ви- иченні відокремлення як синтаксичного явища (пізнанні його генези­су, еволюції, статусу, значення), коли функцію відокремлення бачили тільки у «виділенні», «підкреслюванні», «посиленні» певного члена речення. Водночас ще граматисти XIX ст. на матеріалі різних індоєвро­пейських мов визначили різницю в синтаксичному значенні так звано­го простого атрибута й апозиції. О. О. Потебня уточнив, що і прик­метник, й іменник-прикладка можуть бути або простим атрибутом {веселий хлопчик, річка Дніпро), або апозицією (Хлопчик, веселий, вибіг на вулицю; Дніпро, головна річка України, перетинає всю нашу держа­ку). Це термінологічне розрізнення не закріпилося в описових грамати­ках, хоча в теоретичному аспекті ідея розрізнення двох функцій набу­ла подальшого розвитку (В. Матезіус, В. Грабе та ін.). Подібним чином ставиться питання щодо статусу дієприслівникового звороту, який нерідко називають відокремленою обставиною. При всій їх подібності додаткова предикативність дієприслівникового звороту ставить його на ранг вище. Тому такий дієприслівниковий зворот інколи називають другорядним присудком (О. О. Потебня, О. О. Шахматов). Цей термін інколи поширюють і на дієприкметниковий зворот. При відокремленні суттєве значення відіграє інтонація, яку О. М. Пєшковський назвав «підокремлювальною» (термін «відокремлення» вперше увів у науковий обіг О. М. Пєшковський (див.: [Пешковский 1956, с. 350 ідалі])). Інто­нація при відокремленні завжди взаємодіє з порядком слів, особливо­стями поширеності/непоширеності відокремленого члена речення.

Напівпредикативні відокремлені члени включають відокремлені кон­струкції, що за своїм значенням наближаються до означень, додатків й обставин. Означення відокремлюються в таких випадках: 1) якщо означення (дієприкметник або прикметник разом із залежними слова­ми) стоїть після означуваного слова: Дні летять, повні сония і музи­ки (В. Сосюра); Болото, луки, очерет, річка так сонно дихають, ту­маном вкриті… (В. Стус); 2) якщо одиничне/неодиничне означення, виражене прикметником або дієприкметником, стоїть після означува­ного слова: Подекуди між очеретами та ситнягом блищали невеличкі плеса, чисті й ясні, як дзеркало (І. Нечуй-Левицький); 3) якщо озна­чення відноситься до члена речення, вираженого займенником: 3 ними, з иими людьми, чесними і простими і відданими, він уже пройшов сотні кілометрів і мріяв пройти ще сотні (0. Гончар); 4) якщо пре­позитивні означення набирають причинного чи умовного значення: Стривожені світлом, звірятка заворушились, збились в одну купку (О. Донченко). Відокремлюватися можуть обставини, виражені при­слівником, дієприслівником та іменником у непрямих відмінках.

Основним засобом вираження ускладнення виступають сполучни­кові конструкції, які можуть бути зведені до двох типів: 1) конст­рукції з паралелізмом словоформ і 2) конструкції без паралелізму. У першому випадку конструкцію становлять словоформи, які не зале­жать одна від одної, тобто зв’язок встановлює тільки сполучник: Дівчи­на влетіла в хату, мов блискавка. У другому випадку словоформи пов’язані між собою незалежно від сполучника: Хлопчик затремтів, мов під ножем. Найпоширенішими виступають конструкції з парале­лізмом словоформ. До сполучникових конструкцій прилягають: 1) кон­струкції зі службовими словами, що наближаються за функцією до сполучника (навіть, в тому числі, особливо тощо): Степан ніколи, навіть и студентські роки, не думав покидати Київ (В. Підмогиль- ний); 2) конструкції, які утворюються еквівалентною до сполучника інтонацією: Здавна Гайдученко захоплювався двома науками — мате­матикою і Фізикою (О. Слісаренко) = Здавна Гайдученко захоплював­ся двома науками, а саме: математикою і фізикою. Проблема усклад­нення не виступає простою, оскільки її реалізація вимагає кожного разу власного підходу щодо її вияву. Особливої уваги вимагає теорія відокремлених членів речення, що сама по собі набула двох вимірів — утрадиційненого та новітнього. Утрадиційнений підхід не є чимось новим, але в силу своєї усталеності потребує висвітлення та обґрунту­вання.

Просте ускладнене речення — синтаксична конструкція, у якій наявні однорідні або відокремлені члени речення, а також вставні і вставлені компоненти, звертання. Конструкції, які традиційно розглядають як прості ускладнені речення, об’єд­нують різнорідні у формально-синтаксичному плані явища: однорідні члени речення, відокремлені другорядні члени речення, вставні і вставлені конструкції, звертання.
Ці структури є перехідними між простими і складними реченнями.
Із семантико-ринтаксичного погляду простими ускладненими є речення з наяв­ними синтаксемами невапентного характеру, що не зумовлюються семантико-синтаксичною валентністю предиката. Тому в цьому аспекті ускладнення охоплює шир­ше коло конструкцій.
Із синтаксичного погляду ускладненими є речення, в структурі яких наявні два основні типи синтаксичних зв’язків: додаткова предикативність і внутрішньорядні відношення.

Ускладненим із семантико-синтаксичного погляду є таке речення, у структурі якого наявні певні типи синтаксичних відношень. Ці відно­шення при всій їх різноманітності зводяться до двох основних типів:

1) додаткова предикативність, 2) внутрішньорядні відношення. Отже, ускладнення обов’язково характеризується формально-синтаксичним виявом і являє собою граматичне явище.

У сучасній українській мові наявні декілька семантико-синтаксич- них моделей ускладнення: 1) речення з відокремленими членами (або напівпредикативними конструкціями): Як учитель і вихователь я праг­нув до того, щоб перекласти в юні серця моральні цінності, створені і завойовані людством протягом багатьох століть… (В. Сухомлин- ський); Доба наша, підіймаючись на висоти духовної напруги, іншими очима бачить теж Україну, ніж це бачили кількадесят літ тому (О. Ольжич); Поезія Сосюри, довірлива, шира. безхмарна, справді була співом душі і душі відкритої, людяної, дивовижно тонкої і ніжної у своїх почуваннях (О. Гончар); 2) речення з однорідними членами: Наші поети співали про Ігоря. Галайди. Вишенського. Крути та взагалі України — а тамті про Трою, французьку революцію. Англію, які ще й на сьогодні більш відомі, ніж ми (О. Ольжич); Здригаюся і залишаю форум. Де гурт сенаторів, пурпурів тог рвучи, Готовий ворогові вине­сти ключі. Віддати місто на ганьбу і сором (О. Ольжич); Кажуть, люди жили табунами, Спали покотом в млі печер, Піливались при зорях ночами, На крутих узбережжях озер (В. Симоненко); 3) речення із звертаннями, що не перебувають у позиції підмета: Де зараз ви, кати мого народи? (В. Симоненко); Милий друже, як тяжко зносив я Той абсурд, що й тобі ось несу: Ні за що, ні про що полюбив я, А одну полюбив за красу (О. Ольжич); 4) речення із вставними словами або конструкціями: Не стану вам наводити відгуки про Стефаника його сучасників, — цитат ви ще наслухаєтесь у ці дні, — хоча, власне. думка про нього давно вже склалася одностайна (О. Гончар); Назагал треба ствердити, що звучність літератури стоїть у прямому відно­шенні до сили державної нації, але ця, здавалось би. наша трагедія, не мусить нас так сильно боліти, бо що торкається творчої сили, літе­ратурної активності та пристрасного переживання національних змагів, то в цьому наша література не має вже такої великої причи­ни завидувати… (О. Ольжич); 5) речення з опосередкованими друго­рядними членами: Отут в роздоллі, біля гаю. 

.1.Ознаки ускладненого речення. Формально елементарне і формаль­но ускладнене просте речення розрізняються: 1) складом другорядних членів речення (синтаксичних позицій); 2) характером синтаксичних підношень; 3) типами синтаксичного зв’язку; 4) формальними засобами і юбудови речення. Синтаксичних позицій в ускладненому реченні більше, 

Просте речення характеризується елементарною формальною струк­турою тільки за умови наявності в ньому предикативного зв’язку, де- термінантних поширювачів предикативного ядра та прислівних по­ширювачів, функції яких визначаються у складі словосполучення, і дуплексивів. Формально елементарне речення може бути перетворе­ним на предикативне ядро: Хлопець читає нову книжку » Хлопець читає. Ускладнене речення на відміну від формально елементарного речення не може бути зведеним до головних членів: у ньому наявні відносно самостійні синтаксичні позиції, які займають слова або цілісні групи слів. Поширення в ускладненому реченні відбувається за іншим принципом, ніж в елементарній структурі: поширювач безпосередньо включається в речення, пор.: По узбіччю, поритім від злив. Кілька хмурих ялиць поп’ялось (О. Ольжич). Відокремлене означення поритім від злив співвідноситься із загальним змістом речення і його функція визначається безпосередньо в реченні. Таке речення не може бути згор­нутим тільки до головних членів речення, оскільки поритім від злив являє собою окрему, самостійну пропозицію, пор.: Лиш тобою, муд­рою. дано Цьому життю пінитись та іскритися, Кінцевосте, незрівня- не вино! (О. Ольжич); Ніч кричала мені, розтерзана. Оперезана гро­мом навхрест (В. Симоненко); / небезпечно це бажання дляти, збира­ючи благочестивим рихом знайомі губи, очі, підборіддя, аби інкрусту­вати білу тінь (В. Стус).

Семантико-синтаксичні відношення в семантично елементарному реченні охоплюють предикативні, прислівні, що репрезентують себе через словосполучення. Наявність у реченнєвій структурі детермінант — них, подвійних (дуплексивних) та опосередкованих семантико-синтак- сичних відношень сигналізує про семантичну неелементарність речен­ня. У формально та семантично неелементарному реченні наявні по­ряд із названими також відношення напівпредикативності, синтак­сичної еквівалентності, приєднувальності та ін.

В організації формально елементарного простого речення використо­вуються форми слів (аналітичні і синтетичні), порядок слів, інтонація, а в організації формально ускладненого простого речення використову­ються також власне-синтаксичні засоби: сполучники, частки та інші слова службової функції (займенники, вставно-модальні слова). Спо­лучник завжди є показником ускладненого речення і сполучникам на­лежить головна роль в ускладненні простого речення. Одним із основ­них засобів ускладнення формально елементарного речення виступає зворот, кваліфікацію якого можна здійснювати за семантичним при­значенням (порівняльний, цільовий), або за його синтаксичним відно­шенням (приєднувальний, уточнювальний, напівпредикативний та ін.).

Зворот — це член речення з єдиною функцією, незалежно від кількості його внутрішніх складників і характеру зв’язку між ними.

З граматичного погляду будь-яке ускладнення йде шляхом субор­динації або координації. Введення до складу простого елементарного речення дієприкметникових, дієприслівникових, інфінітивних, по­рівняльних, прийменникових зворотів — це розширення й ускладнен­ня структури на основі субординації, оскільки кожний такий компо­нент включається в речення як синтаксично підпорядкований якому- небудь члену елементарної структури речення (дієприслівниковий зво­рот підпорядкований дієслівному члену і т. д.). Введення однорідних, уточнювальних, пояснювальних членів — це ускладнення на основі координації.

Кількість позицій при цьому не збільшується, але речення усклад­нюється і семантично, і синтаксично завдяки виникненню відношень між координованими членами.

2.2. Конструктивне і неконструктивне ускладнення. З формального погляду спроби ускладнення можна розділити на конструктивні і не­конструктивні. Конструктивним є ускладнення речення за допомогою якої-небудь конструкції. Конструкція — це відносно самостійна, цілісна (неподільна на частини без втрати загального значення) й оформлена за певною граматичною схемою синтаксична єдність. Вона складаєть­ся із компонентів, кількість і характер яких визначаються абстракт­но. Конструкція існує тільки у мовленнєвих реалізаціях. Так, є конст­рукція, що складається з двох незалежних одна від одної словоформ, з’єднаних сполучником: батько і мати; літній, але прохолодний тощо.

Неконструктивними є ускладнення речення додатковими семанти­ко-синтаксичними відношеннями, що оформляються за допомогою інто­нації та порядку слів. Неконструктивний спосіб ускладнення ґрун­тується на моделях зв’язку слів, що діють у простому неускладненому реченні, пор.: Дні, по-весняному теплі, наступили раптово. Усклад­нення по-весняному теплі неконструктивне. Воно побудоване на ґрунті сполучення слів весняний день, але оформлене за допомогою інтонації та порядку слів, пор. без ускладнення: По-весняному теплі дні насту­пили раптово.

Основним, найпоширенішим і функціонально навантаженим спо­собом ускладнення речення за допомогою службових слів є сполуч­никове ускладнення. При ускладненні речення можуть виникати відно­шення внутрішньорядності та додаткової предикативності (напівпре- дикативності).