Узагальнюючи розмаїття засобів реалізації оцінки повідомлюваного, які наявні в українській мові, слід наголосити на поширеності: 1) спеціальних слів, що традиційно кваліфікуються як вставні (вони охоплюють різноманітні спектри оцінки): Ні, з такою людино, напевне, добре буде працювати (М. Стельмах) — вірогідність; Художня кінематографія існує, як відомо, на базі літератури, кінодраматургії (О. Довженко) — джерело повідомлення; 2) спеціальних модальних часток, що у своєму загалі охоплюють значення сумніву, недостовірності, виділення з-поміж інших, передбачуваності, здивування, подиву, небезпеки тощо: І ніби гори оживають (Т. Шевченко); Немов ласкаві вересневі феї спинили час, — і всесвіт не тече (Є. Плужник); То. білий кінь, то білий-білий кінь шукає літо в сухому листі (Л. Костенко); Хіба шо я сьогодні до тебе зайду (В. Підмогильний); Ти й наче славна подруга (Леся Українка); Ну й будні пішли в інтернаті (О. Слісаренко); Чого доброго ти ще мене у всьому звинуватиш (У. Самчук); 3) спеціальних вигуків: Ой, плив човен, води повен (Нар. тв.); Ох. ох. ох!.. Стара нестрашна, так молода кирпу гне (І. Котляревський); Нумо до праці святої, брати… (В. Самійленко); Ой гоп не пила, на весіллі не була (Т. Шевченко);
4) спеціальних інтонаційних засобів для акцентування суб’єктивно- емоційних відтінків подиву, сумніву, впевненості, недовіри, протесту, іронії та ін.: Ти прийшов сюди?; 5) порядку слів, зокрема винесення одного з головних членів речення на початок структури з метою реалізації заперечних відношень, заперечення з відтінком іронії: Стану я тебе слухати про все те, що сталося: Добре ти зробив!; 6) спеціалізованими конструкціями зі спеціалізованою структурною конфігурацією, набором основних носіїв предикативності: Нема щоб відразу сказати (жаль із приводу того, що знання про певний факт стало надзвичайно запізнілим); Трава травою, вода водою (оцінка спроможності людини когось переконати, навести додаткові факти для переконання); Вона візьми й скажи (оцінка непідготовленості когось до сприйняття висловленого).
Семантико-синтаксична структура речення співвіднесена з обсягом його об’єктивних смислів, мінімальний обсяг яких складає семантична конфігурація, тобто набір необхідних для семантичного вирізнен- ня речення семантичних ролей плюс значення дії. Так, семантичною конфігурацією для речення Хлопець розповідає дівчині казку є агенс, об’єкт (об’єктив), адресат + дія. Здебільшого кількість семантичних ролей як компонентів семантичної структури речення корелює з їх відповідним формальним вираженням. Тому основною одиницею семантико-синтаксичного рівня речення виступає синтаксема, під якою мається на увазі мінімальна, далі нечленована семантико-синтаксич- на одиниця української мови, що виступає одночасно як носій елементарного смислу і як конструктивний компонент складних синтаксичних побудов, характеризована певним набором синтаксичних функцій (пор.: [Золотова 1988, с. 4]). До розрізнювальних ознак синтаксеми належать: 1) категорійно-семантичне значення слова, від якого вона утворена; 2) відповідна морфологічна форма; 3) здатність синтаксично реалізовуватися у певних позиціях. Саме тому діапазон синтаксичних потенцій кожної синтаксеми визначається її функціональними властивостями, належністю до того чи іншого функціонального типу. При тлумаченні функціональної типології синтаксем Г. О. Золотова виходить із розуміння синтаксичної функції як конструктивної ролі синтаксичної одиниці в побудові комунікативної одиниці [Золотова 1988, с. 4], що дозволяє диференціювати три функції синтаксем: 1) самостійне, ізольоване використання одиниці; 2) вживання одиниці як компонента речення; 3) прислівне вживання одиниці як компонента словосполучення (або сполучення слів). Таке розмежування функцій призводить до послідовного розрізнення трьох функціональних типів синтаксем: а) вільних ҐЛля новоселів. Для пенсіонерів — у заголовках; Біля моря. Біля вогнища): б) зумовлених (предикований суб’єкт: Бапгь- ко пише. Хліб свіжий; суб’єкт посесивний: / ноти у моєї дитини є, й інструмент купили (О. Опанасюк); суб’єкт квалітативний: У кожної хати є своя душа, і, якщо хочеш, Ті завжди відчуєш (А. Яна); суб’єкт стану: У кого — свято, и кого — справжнісінький будень з безкінечними проблемами (М. Руденко); суб’єкт реципрокальний: 3 кожним з ичнів він встиг порозмовляти, щось мовити тепле та обнадійливе (О. Слісаренко); каузований суб’єкт емоційного стану: Умене ця пісня завжди викликає приємні спогади, щось тепле оживає в душі, якийсь ніжний дотик дитинства відчувається (В. Дрозд); суб’єкт — власник відчужуваного об’єкта: Забирати у мене час і нічого не давати навзаєм — що може бути гіршим (В. Підмогильний); каузований адресат звертання і каузований суб’єкт: Смішний і бідний, хто вимагає всяких благ за віру (Г. Квітка-Основ’яненко)); в) зв’язаних (об’єкт контактно-локальної дії: Все, до чого ти доторкнувся, навіює теплий смуток мені (А. Яна); суб’єкт: Я не чув вибухів, не бачив спалахів військових (О. Гончар)). При такому розгляді синтаксеми в основу кладеться валентний потенціал дієслівного предиката (третій різновид функцій), статус синтаксеми у реченні-висловленні (другий різновид функцій) та постання синтаксем як самостійних смислових репрезентантів (перший різновид функцій).
Об’єктивні смисли речення таким чином можуть бути описані з опорою на валентність предиката, що характеризує речення як знак ситуації і є інструментом розмежування елементарних і неелементарних простих речень.
Основою семантико-синтаксичної структури є її предикат, що експлікується предикатними словами. Оскільки така структура являє собою тип відношень, що перебуває в основі численних конкретних висловлень, остільки вона, як і логіко-семантична структура, являє собою віртуальний аспект речення. Семантико-синтаксична структура речення постає позиційною моделлю. Відповідно до свого змісту се- мантико-синтаксичний предикат визначає кількість актантів та їх функцій. Функції останніх повністю залежать від того, який з актантів виступає в ролі вихідного в реченні, при цьому вибір такого актанта ні в якому разі не випадковий, він повністю окреслюється логіко-семантичною структурою.
Семантико-синтаксична структура предиката моделює мовну презентацію речення. Вона відображає всі найзагальніші властивості, які притаманні конкретному типу речення як одиниці мови: загальну його структурну схему і значення, категорійне і субкатегорійне значення кожного з його компонентів, порядок розташування цих компонентів і синтаксичні відношення між ними.
Опора на семантико-синтаксичну валентність уможливлює розмежування семантично елементарних і семантично неелементарних простих речень на засаді диференціації носіїв пасивної й активної валентності. До перших належать дієслівні предикати, семантична структура яких передбачає відповідну кількість при них носіїв субстанційної семантики, при цьому визначається їх рольовий статус, пор. хто? відчищати що? від чого? чим? Таку ж валентність повністю зберігають похідні девербативи.
Для похідних деад’єктивів властивою є також активна валентність, оскільки правобічний компонент окреслює, кому або чому належить певна ознака: бадьорість —> хлопия: мужність —> дівчини: хворобливість —> дшпшш; білизна —> будицзсу; краса —> жінки та ін. Здатність поєднуватися з носіями активної валентності притаманна іменникам як носіям пасивної валентності. Розрізнення предикатних (ознако- вих) і непредикатних (неознакових) знаків дозволяє принципово розмежовувати семантично елементарне і семантично неелементарне просте речення. У семантично елементарному реченні знаходить вияв один предикатний знак: До лісу йшли діти; Дівчина вишивала ришник голкою; Гості приїхали автобусом з міста до села. Два і більше предикатних знаки у семантичній структурі речення засвідчують нееле- ментарність останньої: До лісу йшли радісні діти = До лісу йшли діти + Діти били радісні: Дівчина вишивала ришник новою голкою =» Дівчина вишивала ришник + Голка била нова.
Загалом об’єктивні смисли можуть реалізовуватися: 1) предикативною конструкцією, яка і становить реченнєву структуру: Пітям показували кіно: 2) напівпредикативною конструкцією: Син, втомлений від роботи, зайшов до хати = Син зайшов до хати + Син був втомлений роботою; 3) детермінантом: Діти пішли в ліс по гриби = Діти пішли в ліс + Діти хочуть назбирати грибів; 4) дуплексивом: Сул тан волів бачити її [Хуррем] розвеселеною, розсміяною. безтирбот ною, безжурною (П. Загребельний) = Султан волів бачити її + Вона повинна бути розвеселеною + Вона повинна бути розсміяною + Вона повинна бути безтурботною + • Вона повинна бути безжурною; 5) атрибутивним компонентом: Щасливі діти йшли дорогою = Діти йшли дорогою + Діти були щасливі; 6) предикатним знаком, який заповнює, невластиву для нього синтаксичну позицію: Вибих розбудив хлопчика = Щось вибухнуло + Це розбудило хлопчика та ін.