Присудок

Присудок виступає організаційним, композиційним і смисловим центром речення та виражає два значення:

• конкретне, лексичне (дію суб'єкта, його ознаку, стан, родове поняття тощо);
• граматичне - віднесеність предмета, що конкретизується, до дійсності.

Лексичне і граматичне значення можуть поєднуватись в одній лексемі або поширюватись в інших лексемах, пор.: Він учителював // Він був учителем; Вода синіє // Вода стає синьою.

Граматичне значення присудка включає:

• віднесеність ознаки до суб'єкта;
• значення часу;
• комплекс модальних значень.

Як головний член речення присудок характеризується такими диференційними озна­ками:

1. належність до структурної схеми речення;
2. є носієм предикативності;
3. за прямого порядку слів є носієм "нового" (реми) (комунікативний аспект);
4. спеціалізованою формою вираження виступає дієслівно-відмінювана форма (фор­мально-граматичний аспект);
5. постає основним виразником предиката (семантико-синтаксичний аспект);
6. перебуває з підметом у предикативному зв'язку;
7. за прямого порядку слів займає позицію після підмета
8. поєднується з підметом координацією як основною формою предикативного зв'язку.

Присудок є однією з визначальних граматичних категорій формального рівня речення.

5. Морфологічні та семантичні вияви присудка

Присудки поділяються:

• за будовою (простий, складений, складний (подвійний)),
• за морфологічною реалізацією структури (дієслівний та іменний).

5.1. Простий присудок

У простому присудку поєднуються основне та граматичне значення в одному компо­ненті.

Різновидами простого присудка виступають:

1. особово-дієслівний;
2. нульовий;
3. інфінітивний;
4. вигуковий.

Їхнє виділення та диференціація ґрунтуються на морфологічному вираженні та їхній формальній репрезентації.

Найпоширенішим в українській мові виступає особово-дієслівний простий присудок: Тільки сонце на просторі ллє палючий промінь свій (Б. Грінченко). А ми будем тую правду сіяти в народі (П. Куліш).

Власне дієслівний присудок виражається формами дійсного, умовного і наказового способів.

Вигуковий, або однослівний – присудок, виражений однослівними частками. Означає швидку раптову дію: стриб, скрип.

Інфінітивний – зазвичай вживається в усному та художньому мовленні: Я їй розказувати, а вона

Засобом реалізації простого дієслівного присудка виступає відмінювана дієслівна форма: Мою ходу ніхто не спинить (Є.Летюк).

Простий дієслівний присудок може ускладнюватися частками, спільнокореневим дієс­ловом, повторами, синонімічним дієсловом, орудним тотожним, дієсловами зі значеннями частки та ін.: Ідуть хлопці та знай жартують; Вітер віє-повіває; Хлопець біжить-біжить; Парубки стоять-поглядають на дівчат; Валом валить дим.

Особливої уваги потребує нульовий присудок.

Його показником виступає в реченні обставина місця, виражена відповідним прислів­ником або іменниково-прийменниковою конструкцією, зрідка – додаток. пор.: Спереду невеликий будинок, праворуч парк, у парку дитячий майданчик. Біля входу дві тополі.

Речення з нульовим присудком виступають варіантними виявами речень з ненульовим присудком, напр.: Діти біля лісу // Діти граються біля лісу.

У мовленнєвому плані такі речення є еліпсованими реченнями-висловленнями. Нульові присудки здебільшого поширюються на дві семантичні групи:

1. З локативною семантикою (перебування, місцезнаходження)
2. Зі значенням руху: над суходолом сизий дим.

Інфінітивний присудок у сучасній українській літературній мові мало репрезентатив­ний, він поширений здебільшого в конструкціях розмовного типу: А ми тікати; А діти спати.

Емоційно насиченими постають похідні утворення типу спатоньки, їстоньки, які окреслюють своєю семантикою пестливість, ласкавість: А ми їстоньки, питоньки (З усн. мовл.).

Особливим виявом простого присудка виступає паралелізм дієслівних відмінюваних форм на зразок Дівчина пішла напитися води (А. Тесленко). Такий різновид присудка на­зивають паралельним.

Розщеплений присудок: у таких присудків кожен із компонентів є певною мірою лексично неповним, і тільки у поєднанні вони передають ту чи іншу семантику. Лексичне і граматичне значення розділене між двома словами: кинути погляд, дати пораду.

Фразеологічні: Йде обертом від щастя голова.

Парний присудок – лексичне і граматичне значення передається двома дієсловами. Семантичне значення 1-го дієслова підготовляє тло, на фоні якого відбувається дія, передана 2-им дієсловом: А ти піди і купи.

Може ускладнюватися повторами однієї і тієї ж форми: іде, іде; синонімічними чи антонімічними дієсловами: блимає й гасне вогник; частками.

5.2. Складений присудок

Складений присудок - це сполучення повнозначного слова з дієсловом-зв'язкою. За­лежно від морфологічного вираження повнозначної частини мови розрізняють:

1. дієслівний складений присудок – поєднання допоміжного дієслова та суб’єктного інфінітива.( позначає дію, виконавцем якої є підмет)
2. іменний складений присудок,
3. прислівниковий складений присудок (інколи його відносять до різновидів іменно­го складеного присудка).

Складений дієслівний присудок

У розгляді дієслівного складеного присудка особливо важливим є розуміння ролі зв'язки, функцію якої можуть виконувати:

фазисні (фазові) дієслова (починати, продовжувати, закінчувати, припиняти та ін. - позначають певний етап перебігу дії): Студенти закінчували малювати;

модальні дієслова + суб’єктний інфінітив (хотіти, намірятися, мусити - виражають волевиявлення): Хлоп­чик намірився зайти до бабусі;

предикативні прикметники, дієприкметники (повинен, здатний, схильний, зобов'язаний та ін.): Кожен з нас повинен шанувати рідну домівку;

фразеологізми модальної семантики: мати змогу, бути в змозі, мати право, не в силі (Хлопець дав згоду співати в хорі).

Складений дієслівний присудок може ускладнюватися і в такому разі він складається з трьох компонентів. Ускладнення відбувається за рахунок поєднання лексем фазової, модаль­ної та предикативної семантики, в силу цього поєднуються два інфінітиви: Сьогодні ми пови­нні почати працювати о 8-ій годині.

Присудок, що складається з двох компонентів, є двочленним, а присудок, що містить три компоненти, постає тричленним..

Складений іменний присудок

за морфологічними типами значно розмаїтіший, ніж складений дієслівний.

У складеному іменному присудку з-поміж іменних частин треба розрізняти:

1) власне-присудкові форми (спеціалізовані для вираження присудковості - це форми наз., орудн., знах.в. без прийменника та знах.в. з прийменником за, род.в. ознаки, транспонованої із атрибутивної функції в предикативну), напр.: Весна стояла суха й вітряна (М. Коцюбинський). Хмари в небі йому здаються привидами колись давно баченого (А. Яна). Був, річ відома, молодим я, тому до дна тепер збагну, що навіть звук чи тон, чи ім'я були мені за тайну (М. Рильський);

2) невласне-присудкові форми, пор.: Того року трави і пшениці стояли, як Дунай, косарі були в ціні (М. Стельмах). Найчастіше невласне-присудковими бувають форми місц.в.

Диференціація допоміжних дієслів-зв'язок на неповнозначні, напівповнозначні та повно­значні розкриває їхню специфіку у структурі присудка як аналітичних компонентів.

До неповнозначних належить найбільш абстраговане дієслово-зв'язка бути, до якого набли­жаються являти собою, становити: Присудок являє собою один з двох головних членів речення.

Напівповнозначні - це такі лексеми, які частково зберігають лексичне значення. До них на­лежать дієслова зі значенням буття, волевияву, збереження стану або переходу із одного стану в інший: вважатися, видаватися, виявлятися, доводитися, залишатися, зоставатися, здатися, зватися, іменуватися, називатися, правити, прикидатися, робитися.

Вони виражають:

1. постійність ознаки: доводитися: Він мені доводився братом;
2. якісну зміну ознаки: ставати, робитися: На сході ширшою ставала червоно-рожева смуга;
3. динаміку ознаки: здаватися, виглядати, представляти: Дрібним і мізерним видалось йому теперішнє захоплення фізикою.

Повнозначні дієслова в ролі допоміжних повністю зберігають своє значення і тільки в межах певної конструкції реалізують свій допоміжний потенціал: Хлопець пішов на будів­ництво звичайним вантажником, а прийшов майстром (А. Яна).

Одним зі складних випадків розмежування функціонування іменниково-прийменнико­вих конструкцій є форми місц. в.

Форма місц. в. виступає іменною частиною тоді, коли виражає:

внутрішній стан людини (захоплення, уподобання, ступінь вияву її можливостей): Він у напрузі. Я у захопленні;

внутрішній зміст предмета: Та головне, звичайно, не в харчах, а в духовній поживі, що її так прагне моя душа (О. Гончар);

рід діяльності: Батько в саперах. Товариш у хіміках. Брат у партизанах;

ознаки зовнішнього стану, якісної характеристики, наявності в предмета тієї чи іншої риси: Дме рівний, спокійний бриз, і небо все в зорях, у промінні, у радості (Ю. Яновський). Брат у мандрах (такі сполуки синонімічні дієсловам, пор.: у сварці - сваряться, у мандрах - ман­друє, у роз'їздах - роз'їжджає, у дружбі - дружить і под.).

5.2.3. Складений прислівниковий присудок

становить поєднання дієслова-зв'язки та призв'язкового прислівникового компонента: Пра­цювати в селі без бібліотеки було дуже важко (А. Яна). Призв'язкові прислівники називають предикативними: Усе було по-новому; Відпочивати було ніколи.

5.3. Складений тричленний (ускладнений складений) присудок

У сучасній українській мові вирізняються три типи таких присудків:

складений тричленний іменний (допоміжне дієслово + дієслово-зв'язка + предикативний член): бажав стати інженером;

складений тричленний дієслівний (допоміжне дієслово + перший інфінітив + другий інфіні­тив): мусив перестати читати;

складений змішаний (дієслівна зв'язка + предикативний член + допоміжний інфінітив): був змушений повернутися, був ладен провалитися.

5.4. Складний (подвійний) присудок

Складний присудок складається з двох повнозначних компонентів: дієслова й імені. У функції першого можуть виступати дієслова:

руху: йти, бігти, ходити, тікати, рушати, їхати (Я зайшов сюди безвинний (Ю. Муш- кетик));

тимчасового перебування в стані: стояти, сидіти, лежати, спати, чекати (А люди ще стояли стривожені (А. Яна));

зі значенням переходу в інший стан: прокинутися, стати, рости, родитися, зупинитися, впасти (Миколародився душею сім'ї (Я. Гоян));

на позначення типу діяльності, існування: жити, працювати, слухати (Хлопці працювали інженерами; У ці дні всі жили в чеканні зустрічі з новими лекторами);

мовлення: сказати, заговорити, промовити, питати, доповідати (Дівчина заговорила першою).

Присудок, як синтаксична категорія, належить до реченнєво-твірних ознак речення. Це один з головних членів речення, який на формально-граматичному рівні перебуває у рівноправних відношеннях з підметом, а на структурно-семантичних виступає ядром речення. Відповідає на питання: що робить підмет? Що робиться з підметом?