Керування — форма (спосіб) підрядного зв'язку, за якого опорне (головне) слово із значенням дії, процесу, стану тощо (або у широкому розумінні — із значенням власне-ознаки) вимагає залежного слова (переважно іменника) у певній відмінковій або прийменниково-відмінковій формі. Воно суттєво відрізняється від інших форм (способів) підрядного зв'язку: на відміну від узгодження, де вибір граматичної форми залежних прикметникових, займенниково-прикметникових, дієприкметникових і подібних слів мотивується граматичною формою опорного іменника, керування грунтується на лексико-граматичному значенні керуючого слова, і на противагу приляганню, що не зумовлюється формальними чи значеннєвими характеристиками опорного компонента й відбиває слабкий підрядний зв'язок залежного слова з опорним компонентом, керування стосується семантично передбачуваної сполучуваності (валентності), а отже, вирізняється тіснішим об'єднанням слів.
Формальні різновиди керування диференціюють залежно від морфологічних особливостей опорного або залежного слова. Відповідно до морфологічного класу опорного слова розрізняють - керування дієслівне (посадив деревце, допомагали дітям, захоплюється музикою), іменникове (написання повісті, любов до мистецтва, перемога над ворогом), прикметникове (притаманний людині, гідний пошани, схожий на батька) і керування слів категорії стану (сумно дівчині, видно, гори). За формою залежного слова розрізняють керування власне-відмінкове (безпосереднє), коли залежне слово виражене безприйменниковими відмінками (завдячуємо долі, захоплення музикою, відданий справі), і прийменниково-відмінкове (опосередковане), коли підпорядкування опорним словом відмінкової форми здійснюється за допомогою прийменника (розповідати про мандрівку, зустрічі з друзями, подібний до гриба). У ролі опорних слів найчастіше виступають дієслова, які керують різноманітними відмінковими і прийменниково-відмінковими формами іменників.
Опорне слово щодо керованого в реченні можна поставити в будь-якій, притаманній йому, словозмінній формі, а вибір форми керованого слова визначається опорним словом й тими семантико-синтаксичними відношеннями, які передаються залежним словом, пор.: писав (пишу, пишеш, пише, пишемо, пишете, пишуть, писатиму, пиши, пишіть, писав би) поему.
За ступенем вияву необхідності керованого слова для розкриття змісту опорного розрізняють керування сильне і слабке. Пропонують різні критерії, відповідно до яких здійснюють внутрішню диференціацію керування. Під сильним керуванням розуміють таку залежність відмінка іменника чи відмінка з прийменником від опорного слова, за якої між залежним іменником й опорним словом наявний тісний зв'язок і відповідні семантико-синтаксичні - відношення, напр.: заспівали пісню, милувалися садом, розуміється на квітах. Типовим випадком сильного керування е поєднання слів з об'єктними відношеннями між ними, коли головним словом виступає прямо-перехідне дієслово, а залежним — іменник у знахідному безприйменниковому відмінку, що позначає предмет, на який спрямовано дію: шануємо батьків, косять овес, зустріла дідуся.На тлі сильного керування рельєфніше постає слабке керування, диференційною ознакою якого виявляється менша обов'язковість залежного слова для опорного й нерідке вживання останнього в реченні без супроводу такого залежного слова, пор.: Я написав приятелеві листа олівцем і Я написав приятелеві листа.
До важливих теоретичних проблем синтаксису належить проблема окреслення меж, охоплюваних керуванням. Великого поширення набув погляд, згідно з яким кожна відмінкова і прийменниково-відмінкова форма іменників або їх еквівалентів поєднана з Опорним словом способом керування. Цей погляд не відбиває синтаксичної специфіки керування, оскільки він орієнтований лише на морфологічні показники. Більшу пояснювальну силу має кваліфікація керування як форми (способу) підрядного зв'язку, що стосується значеннєво передбачуваної опорним словом сполучуваності непрямих відмінків іменників без прийменників і з прийменниками У такому разі керованими формами слід вважати тільки ті форми, які зумовлюються валентністю слів із значенням власне-ознаки.
Аргументоване розв'язання цього питання, побудоване на вузькому розумінні керування, пов'язано з ім'ям геніального українського мовознавця О. О. Потебні, який стверджував: «Щоб поняття керування не перейшло в туман, потрібно розуміти під ним тільки такі випадки, коли відмінок додатка визначається формальним значенням Доповнюваного (напр., знахідний прямого об'єкта при активному дієслові, відмінок із прийменником при прийменниковому (префіксованому) дієслові, як "надеяться на бога"). Якщо ж доповнюване саме по собі не вказує на відмінок додатка, то про керування не може йтися. Іншими словами, зв'язок між доповнюваним і додатком може бути найтісніший і, більш віддалений» (Потебня А. А. Из записок по русской грамматике. М., 1958. Т. 1—2. С. 120).
Здатністю керувати наділені передусім дієслова. Залежно від валентного потенціалу дієслово вимагає різної кількості керованих слів-іменників: одного слова (любимо працю, був у Луцьку), двох слів (присвятив вірш матері, накривають стіл скатертиною), трьох слів (приїхала з Києва до Харкова поїздом), чотирьох слів (принесла з саду квіти бабусі в кімнату), п'ятьох слів (привезли вантаж бабусі машиною з Києва до Сосниці).
Позицію керованої відмінкової чи прийменниково-відмінкової форми можуть заміщати компоненти невідмінкової природи, зумовлені, проте, валентністю дієслова або іншого предиката. З цього погляду варто розрізняти морфологізовані й неморфологізовані члени речення, поєднані способом керування, пор.: любити малювання і любити малювати.
За наявності декількох керованих слів при тому самому опорному слові виразно виявляється більш тісний і менш тісний зв'язок цих залежних членів речення. Валентна своєрідність керуючого дієслова породжує градацію сили керування: зокрема, іменникові у формі знахідного відмінка з об'єктною функцією притаманний тісніший зв'язок з опорним словом, ніж давальному відмінкові з адресатною функцією, який вказує на напівсильне керування, та орудному відмінкові з інструментальною функцією, що поєднується з опорним дієсловом способом слабкого керування, пор.: привіз цеглу братові машиною. У сучасній українській мові при дієсловах, які можуть сполучатися з послідовним рядом відмінків, знахідному відмінкові об'єкта та його функціональним еквівалентам належить найцентральніше місце, давальний відмінок адресата або його функціональні еквіваленти займають проміжне місце між центральними і периферійними відмінковими та прийменниково-відмінковими формами, а орудний відмінок інструментальний і його прийменниково-відмінкові функціональні еквіваленти вказують на найпериферійнішу позицію керованого дієсловом компонента.
Від керованих другорядних членів речення потрібно відрізняти другорядні члени речення, які у морфологічному плані збігаються з першими (тобто виражені відмінковими і прийменниково-відмінковими формами іменників), проте поєднані способом не керування, а прилягання. Ці залежні форми можуть сполучатися зі словами різних груп, що із значеннєвого боку не передбачають залежних іменників, а отже, не керують ними, напр.: Ясним усміхом дитини Гляне сонце із-за гір (Г. Чупринка); Старий співав без гриму і гримас (Л. Костенко). Крім того частина відмінкових і прийменниково-відмінкових засобів являють собою детермінантні члени речення, тобто такі компоненти, які формально не поєднані з жодним словом, а поширюють граматичну основу речення (у двоскладному реченні — присудково-підметову основу) в цілому. Вони виражають обставинні відношення і звичайно розташовуються на початку речення: Місяцями дерева лежать, зламані бурею (О. Гончар); Для присвяти пам'яті Гейне є й чисто літературна, сказати б, причина (М. Рильський); За білим тереном виростим дерево, Повне квіту До мого світу, Повне щебету з дитячого серця (А. Малишко). Детермінантним членам речення властивий слабкий підрядний зв'язок із граматичним ядром речення, який засвідчує їх більшу синтаксичну автономність. Вони становлять немовби зовнішній компонент щодо внутрішньо об'єднаних головних і прислівних другорядних членів речення.
Прилягання — форма (спосіб) підрядного зв'язку за якого головне слово (або граматична основа речення) не вимагає у залежного слова певних граматичних форм. Порівняно із залежними членами речення, поєднаними способом керування й узгодження, оформлене за допомогою прилягання залежне слово являє собою автономнішу (відносно самостійну) синтаксичну одиницю, що не зумовлюється лексико-граматичною природою або граматичною формою головного слова. Воно поєднується, з головним словом чи граматичною основою речення за змістом. Типовими морфологізованими формами залежних слів тут виступають прислівники й дієприслівники: По садах пустинних їде гордовито осінь жовтокоса на баскім коні (В. Сосюра); Так швидко відминули кавуни (М. Вінграновський); Між зелено-синіми полями, звиваючись, висвічує водами на сонці лагідна тиха ріка (О. Гончар).
Різновиди прилягання можна диференціювати залежно від граматичних особливостей опорного й залежного компонентів, поєднаних цим способом підрядного зв'язку. Відповідно до граматичних особливостей опорного компонента варто розрізняти прислівне прилягання, коли залежне слово підпорядковується іншому слову (наполегливо працює, гарно співає, мандрівка восени), і приреченневе прилягання, коли залежне слово підпорядковується граматичному ядрові речення (підметово-присудковій основі двоскладного речення, односкладному реченню з прислівними компонентами тощо, напр.: Увечері стрілися друзі; Давно чекаємо звістки). Прислівне прилягання у свою чергу поділяється на придієслівне, приіменникове, приприкметникове, придієприкметникове, придієприслівникове: захоплено розповідав, відпочинок улітку, набридливі восени дощі, довго очікуваний поєдинок, голосно розмовляючи. За формою залежного слова розрізняється прилягання прислівникове (плідно працює, розмова пошепки),Дієприслівникове (Співаючи, дівчата ішли селом), інфінітивне (Він прийшов зустріти друга), прийменниково-відмінкове (Після вечері бабуся читала внукам казки), відмінкове(Вечорами лунали пісні)..
Опорним словом при приляганні є те, яке залежно від комунікативних потреб може набувати різних форм, пор.: гарно співаю, гарно співаєш, гарно співає, гарно співаємо, гарно співав, гарно співала, гарно співаймо, гарно співали б. Також опорне речення з приреченневим приляганням здатне зазнавати різних модифікацій, напр.: Вечорами ми слухаємо розповіді батька, Вечорами ми слухали розповіді батька, Вечорами ми слухатимемо розповіді батька, Вечорами послухайте розповіді батька, Вечорами ми послухали б розповіді батька, Вечорами послухати б розповіді батька, Вечорами нам хотілося послухати розповіді батька. Залежний же компонент відповідної структури залишається незмінним.
До важливих проблем синтаксису належить проблема окреслення меж, охоплюваних приляганням. Панівним є погляд, згідно з яким залежні слова, виражені прислівниками, дієприслівниками та інфінітивом, завжди поєднуються з опорним компонентом способом прилягання. Прибічники цього погляду звичайно не зважають на синтаксичну природу прилягання й будують свою аргументацію на морфологічній основі. Більшу пояснювальну силу має кваліфікація прилягання як форми (способу) підрядного зв'язку, що стосується не передбачуваної опорним компонентом сполучуваності (у значеннєвому і формально-граматичному планах). Тому залежні слова можуть виражатися різними формами, які не перебувають у валентному зв'язку з опорним словом, не уподібнюються опорному слову і не перебувають з іншим словом у зв'язку координації. У цій позиції стоять як морфологізовані, спеціалізовані з формального боку члени речення — прислівникові й дієприслівникові обставини, так і неморфологізовані члени речення — інфінітивні, прийменниково-відмінкові і відмінкові обставини (іноді означення). У типових випадках поєднані способом прилягання другорядні члени речення передають обставинні відношення: обставинно-означальні і власне-обставинні (просторові, часові, причинові, цільові, умовні, допустові тощо): Спадає сніг повільно й терпеливо (Д. Павличко); А угорі про таїнства природи задумався мислитель чорногуз (Л. Костенко); Після цих подій Павло зробився ще мовчазнішим (Г. Тютюнник); Твої коси від смутку, від суму Вкрила прозолоть, ой ще й кривава (П. Тичина); На сповідь йдем до Маркіяна (І. Драч); На випадок загибелі сержанта приймаю командування (О. Довженко);Всупереч тим віщуванням проходили грози (М. Рильський) .