Словосполученню властива певна семантико-синтаксична організація, яка виявляється в семантико-синтаксичних відношеннях між його компонентами. Підрядні й сурядні словосполучення розрізняються не тільки синтаксичними зв'язками, а й сукупністю семантико-синтаксичних відношень.
Виділимо в підрядних словосполученнях такі три основні (надто узагальнені) типи семантико-синтаксичних відношень:
1. Атрибутивні (означальні) відношення — відношення ознаки до предмета, напр.: здібний учень, обдарований художник, мій учитель; зошит учня, будинок із цегли, людина в окулярах; прихід хлопця. Атрибутивні відношення типові для іменникових словосполучень. У реченні залежне слово з цією семантикою виступає атрибутивною синтаксемою (семантико-синтаксична функція) і другорядним прислівним членом речення (формально-синтаксична функція).
2. Субстанціальні відношення — відношення предмета до дії, процесу, стану та інших ознак, напр.: добувати нафту, принести води, оглянути місто, писати лист матері, накривати стіл скатертиною, розповідати про дітей, дивитися в бінокль; читаючи вірш, пересіваючи борошно на сито, перебігаючи вулицю; притаманний людині, схожий на артиста. Субстанціальні відношення характерні для інфінітивних, дієприслівникових і прикметникових словосполучень. Ці відношення наявні у простому ускладненому реченні, за переміщення предиката з центральних позицій (присудкової позиції або позиції співвідносного з присудком головного члена односкладних речень) у периферійні (вторинні) для предиката позиції підмета, прислівного другорядного члена речення і детермінантного другорядного члена речення.
3. Адвербіальні відношення — відношення обставини до дії, процесу, стану, якості тощо, напр.: працювати влітку, знемагати від болю, творити для прийдешнього; ідучи на світанку, прибувши на відпочинок, зрадіти від зустрічі; сміливий у борні, принишклий у негоду, втомлений від подорожі. Залежний компонент обставинного значення в підрядних словосполученнях приєднується до опорного слова, вираженого інфінітивом, дієприслівником або прикметником (дієприкметником).
Зазначені три типи семантико-синтаксичних відношень (атрибутивні, субстанціальні й адвербіальні) у підрядних словосполученнях виділено на найвищому рівні узагальнення, їх можна конкретизувати відповідно до лексико-граматичного наповнення опорного й залежного компонентів словосполучення. Зокрема, атрибутивні відношення конкретизуються у словосполученнях так: а) опорне слово називає предмет, а залежне — власне-ознаку: сивий дідусь, карі очі, широкий шлях; б) опорне слово називає предмет, а залежне — особу, якій цей предмет належить: олівець учня, книжка дівчини, бритва батька; в) опорне слово називає частину предмета, а залежне — весь предмет: пелюстка квітки, ніжка стола, стіни будинку; г) опорне слово називає опредмечену дію, а залежне — діяча: політ космонавта, розмова інженера, спів дівчинки ґ) опорне слово називає опредмечену ознаку, а залежне — істоту чи предмет, яким властива ця ознака: скромність дівчини, бадьорість хлопчика, щирість друга, широчінь ріки та ін. Значення об'єкта при віддієслівних і відприкметникових іменниках набуває також функції означення: вивчення мов, виконання завдання, вірність заповітам.
Характерно, що типовими семантико-синтаксичними відношеннями для іменникових словосполучень є атрибутивні, для прикметникових, інфінітивних і дієприслівникових словосполучень — субстанціальні й адвербіальні. Субстанціальні відношення відбивають вторинну валентність предикатних слів, дериваційно пов'язаних зі структурою семантично елементарних простих речень, а атрибутивні і адвербіальні грунтуються на семантико-синтаксичних відношеннях у складному реченні. Семантико-синтаксичні відношення у підрядних словосполученнях виражаються узгодженими формами прикметників, відмінковими і прийменниково-відмінковими формами іменників, прислівниками тощо.
У системі підрядних словосполучень спостерігаємо перехідні семантичні процеси, коли семантика компонента словосполучення взаємодіє з семантикою відношень. Багато словосполучень поєднує кілька значень, на семантику компонента нашаровується семантика відношення. Нерідко поєднуються атрибутивні й обставинні значення (місто наприкінці сторіччя, мандрівка восени, праця задля поступу), атрибутивні й об'єктні значення (дума про тебе, написання книжки) та ін.
Основними в сурядних словосполученнях є такі типи семантико-синтаксичних відношень:
1. Єднальні відношення — відношення переліку, напр.: пісня і праця; веселий і щасливий; діброви, долини і луги; учитель, порадник, друг.
2. Протиставні відношення, які стосуються значення протиставлення, напр.: суворий, але добрий; важкий, проте переможний; не вічність, а мить; шаную, проте не славословлю.
3. Розділові відношення, що вказують на несумісність, чергування дій, явищ, ознак, тощо, напр.: сніг або дощ; то сонце, то хмари; чи то веселий, чи то сумний; то мовчить, то розмовляє; то поспішає, то бариться.
4. Градаційні відношення, які увиразнюють смислову вагу одного з однорідних членів речення, напр.: не тільки батьки, але й діти; не лише скромний, але й обдарований; не тільки співчуває, але й допомагає.
Єднальні, протиставні, розділові і градаційні відношення в сурядних словосполученнях грунтуються на семантико-синтаксичних відношеннях у складносурядному реченні і здебільшого виражаються сполучниками.
5. Формальні і семантичні типи словосполучень
Відповідно до формальних і семантичних ознак словосполучення як одиниці мови і як мовленнєві утворення можна згрупувати у ряд типів. Типи словосполучень визначають на основі синтаксичних зв'язків, форм (способів) синтаксичних зв'язків, елементарності / неелементарності структури, морфолого-синтаксичних ознак, семантико-синтаксичних відношень тощо.
Визначальну формально-синтаксичну ознаку словосполучень становить тип синтаксичного зв'язку. Залежно від типу синтаксичного зв'язку словосполучення членують на два великі угруповання: словосполучення підрядні і словосполучення сурядні. Підрядні словосполучення утворюються поєднанням компонентів неоднакової синтаксичної природи: опорного компонента і залежного компонента. У реченні підрядні словосполучення стоять у відповідній формі і являють собою синтаксичні блоки, організовані опорним словом, напр.: жовте листя, й обрій синій, І тускле сонце, й день осінній Злились у мовчазний акорд — У вересневий натюрморт (Є. Маланюк). Це речення включає шість підрядних словосполучень, компоненти яких поєднані формою узгодження: жовте листя, обрій синій, тускле сонце, день осінній, мовчазний акорд, вересневий натюрморт. Опорні слова-іменники тут стоять у різних синтаксичних позиціях: у формально-синтаксичному плані опорні іменники перших чотирьох словосполучень — у позиції підмета, а опорні іменники останніх двох словосполучень — у позиції прислівного другорядного члена речення. Підрядні словосполучення структуровано за схемою «опорне слово + поєднана з ним підрядним зв'язком «форма іншого слова». На противагу підрядним словосполученням сурядні словосполучення утворюються поєднанням однофункціональних форм слова на основі сурядного зв'язку. Компоненти сурядних словосполучень виступають як синтаксично рівноправні, граматично не підпорядковані один одному, напр.: подвиги, й сум, і утрата У місті, як вічність, новім (М. Рильський); Я стежу за хмарками, Ловлю їх світлий сум (П. Тичина).
Формальні типи словосполучень виділяють за формою (способом) синтаксичного зв'язку. Підрядні словосполучення за формою підрядного зв'язку поділяють на три групи: 1) словосполучення, компоненти яких поєднано формою узгодження, напр.: довічний спомин, ранкова зоря, морське узбережжя; 2) словосполучення, компоненти яких поєднано формою керування, напр.: шелест верб, роздуми про поезію, байдужий до розкошів, пишучи статтю; 3) словосполучення, компоненти яких поєднано формою прилягання, напр.: велично шумить, стовбур дерева, хатинка біля лісу, освітлений уночі, співаючи від радощів. Із сурядними словосполученнями пов'язана незалежна координація як форма сурядного зв'язку. За незалежної координації утворюється сурядний ряд одно-функціональних компонентів, у типових виявах поєднуваних сурядними сполучниками й оформлюваних тотожними морфологічними засобами, напр.: думи і сподівання; то холоднеча, то теплінь; не роман, а повість; дужий, але худорлявий; поспішно, проте майстерно.
Істотною формально-синтаксичною характеристикою підрядних і сурядних словосполучень виступає елементарність / неелементарність їх будови. За цією ознакою виділяють два формальних типи словосполучень: словосполучення елементарні і словосполучення ускладнені (неелементарні). Елементарні словосполучення складаються з двох компонентів, ускладнені — з трьох і більше компонентів, пор.: дотепна людина; пахощі хвої; горіх біля хати; професори й доценти (елементарні словосполучення) ідотепна людина з нашого села; цілющі запахи хвої; крислаті горіх і груша біля хати; професори, доценти та асистенти (ускладнені словосполучення).
Підрядні словосполучення як найрозгалуженіші у формальному плані словосполучення поділяють на морфолого-синтаксичні класи за частиномовними параметрами. За частиномовною природою опорного компонента розрізняють словосполучення іменникові, дієслівні, прикметникові, інфінітивні, дієприслівникові: темний бір сумно усміхається, сумний упродовж тижня, опрацьовувати матеріали експедиції, дивлячись на хвилі річки. Класифікацію словосполучень за опорним компонентом доповнюють морфолого-синтаксичними характеристиками залежного компонента. Із-поміж найпродуктивніших іменникових словосполучень відповідно до природи залежного компонента вирізняють прикметниково-іменникові, іменниково-іменникові, прислівниково-іменникові, інфінітивно-іменникові: казкове мереживо, магія танцю, трави вдосвіта, прагнення допомогти. Поділ за граматичною формою залежного компонента можна диференціювати далі. Наприклад, іменникові словосполучення членують на безприйменникові і прийменникові, а ті у свою чергу — на словосполучення з формою родового, давального, орудного чи місцевого відмінка в позиції залежного компонента: наближення весни, зустріч із друзями, жадоба дії, допомога дітям, захоплення мандрівками, яблуня в лісі.
Крім формальних типів, виділяють семантичні типи словосполучень на основі семантико-синтаксичних відношень. Відповідно до розглянутих вище атрибутивних, субстанціальних, адвербіальних, єднальних, протиставних, розділових і градаційних семантико-синтаксичних відношень вирізняємо словосполучення атрибутивні, субстанціальні, адвербіальні, єднальні, протиставні, розділові і градаційні, напр.: гіркий трунок; пишучи баладу; самотня на березі моря; озеро і хвилі; вродлива, але нещаслива; то гори, то доли; не тільки добробут, але й поступ.
