Процес творення відмін розпочинається у 12-13 столітті, в той час, коли виникають російська, білоруська і українська мови.
На грунті системи іменникового відмінювання давно-руської мови поступово утворюються типи відмін іменників сучасних східнословянських мов.
В історії української мови чи не найраніше утворився тип відміни іменників жіночого роду, частково - іменників чол. та сер., які закінчуються на в Н.в. одн. -а, -я, в Р.в. одн. - и, -і.
Історично 1 відміну утворюють в основному іменники з давньою основою на - а довгий, - йа (довгий).
Склад і система відмінкових закінчень іменників прасловянської мови з давніми основами на - а довгий, - йа довгий через давньоруську мову успадковується сучасною українською мовою. З усіх відмін суч. укр. мови саме перша найбільшою мірою зберігає систему відмінювання прасловянських іменників з основою на - а довгий, - й а довгий.
Закінчення, властиві іменникам з основами на - а довгий, - й а довгий, поширилися й на іменники, які в прасловянський період мали в Н.в. однини флексію -і, а також на іменники з давніми основами на -й, - і надкороткий та на приголосний, що ввійшли до складу першої відміни.
Іменники з давніми основами на - о надкороткий, - й о надкороткий, - у надкороткий, - і надкороткий та на приголосний замнюють свої стародавні флексії у Д.в., О. в і М.в. множини на флексії ам+єр, - ами, ах + єр, засвоєні з основ на - а довгий, - й а довгий.
Найбільша кількість іменників ч.р та с.р. належала до основ на - о надкороткий, - йо надкороткий. Згодом до них приєднувалися іменники ч. р. на - у надкороткий, на - і надкороткий і на приголосний та іменники с. р. на приголосний.
В історії укр. мови із цих пяти груп іменників ч. р. та с. р. почав утворюватися новий тип відмінювання, до якого в СУМ належать іменники ч. р. з нульовим закінченням, із закінченнями - о та с. р. з флексіями - о, - е, - я - друга відміна.
У межах 2 відміни виділяються тверда і мяка групи іменників, як і в межах основ на - о надкор. та - йо надкор. мішана група утворилася вже в процесі історичного розвитку.
2 відміна охоплює іменники з давніми основами на - о надкор., - й о надкор., - у надкор., - і надкор., на пригол. Провідну роль в оформленні системи відмінкових закінчень відіграла найбільша в кількісному відношенні група іменників з давніми основами на - о надкор., - йо надкор.
1 відміна вийшла вже готовою із давньоруської мови. 2 відміна утворювалася на українському грунті з різних давніх основ.
Сучасну 3 відміну утворюють іменники ж.р. на мякий (значно рідше - на твердий) приголосний. та своєрідне за будовою слово мати.
У прасловянській мові до основ на - і надкор. належали здебільшого іменники ж.р. і незначна кількість іменників ч.р. Більш-менш чітко 3 відміна почала формуватися ще в давньоруській мові у той час, коли нечисленна група іменників ч.р. з давньою основою на -і надкор. перейшла до 2 відм., а до 3 відм. у формі З.в. одн. приєдналися деякі іменники з давньою основою на - у надкор. та іменник мати із суф. -тер - з основою на приголосний.
Частина іменників ж.р. з давньою основою на - і надкор. внаслідок фонетичних змін та певних фонетичних процесів перейшла до 2 або до 1 відміни. Чимало виникло нових іменників, зокрема із спільнословянськими суфіксами - ость _ -ість, та -інь, що ввійшли до складу 3 відм.
До 4 відміни в СУМ належать іменники с.р. на -я та - а після шиплячих, що приймають при відмінюванні суфікси - ат-, - ят-, - ен-.
З історичного погляду 4 відміна обєднує іменники с.р. з давніми основами на -ент та на --(м)ен, що разом з іменниками с.р. давніх основ на -н, - мен і ж.р. з давніми основами на - р- утворювали основи на приголосний.
До 4 відміни належать іменники тільки с.р., іменники з суфіксами - ат, - ят, - ен, іменники певних семантичних , категоріальних груп із своєрідним відмінковими флексіями. За своєю будовою і складом вони поділяються на дві підгрупи: перша - з суф. - ен, до якої належать іменники зі спадною продуктивністю, друга - з суфіксом - ат, - ят - іменники з висхідною, зростаючою продуктивністю.
Фактори утворення сучасних типів відмін:
- утрата детермінативами своїх категоріальних значень;
- утрата детермінативами своїх структурних функцій;
- посилення вагомості в морфологічній системі імен граматичної категорії роду;
- процесі внутрішнього вдосокналення системи відмінювання іменників;
- наслідки взаємозвязків, взаємозалежностей мж структурними компонентами мови.
