Граматична категорія роду є однією з визначальних, класифікаційних характе
ристик іменника як частини мови.
Усі іменники, за незначними винятками, поділяються за граматичним родом на три
групи: чоловічого, жіночого і середнього роду.
Значення роду в іменниках виражається переважно морфологічно — характером
основ і системою флексій.
Синтаксично рід іменників визначається формою узгоджуваних з ними слів — прикметників, займенників, порядкових числівників: круглий сирота, моє дитя, третій
маестро, овочеве рагу.
У назвах істот, особливо людей, значення роду виражається ще за допомогою
словотворчих суфіксів: українець -українка, шахіст — шахістка.
У поодиноких випадках віднесеність слова до певного роду грунтується лише на
семантичній мотивації, а граматичні засоби не є визначальними. Так, наприклад,
іменники суддя, староста, воєвода належать до чоловічого роду, хоч їхні морфологічні ознаки спільні з іменниками жіночого роду. Це пов’язано з семантичною мотивацією слів: посади судді, старости, воєводи в минулому обіймали тільки особи чоловічої статі.
Іменник чоловічого роду батько має флексію, спільну з іменниками середнього
роду. Рід цього іменника визначається за семантичною віднесеністю особи до чоло
вічої статі.Більшість іменників розподіляється за родами залежно від характеру основи і
системи флексій. До чоловічого роду належать:
а) більшість іменників із кінцевим приголосним основи (вії, степ, гай, дріб, ступінь, гараж), за винятком деяких жіночого роду;
б) частина іменників на -я (-я), що семантично вказують на віднесеність осіб до чоловічої статі (староста, Микала, Ілля)’,в) деякі іменники на -о (батько, Павло, Дніпро).
До жіночого роду належать:
а) більшість іменників на -а (-я) (сестра. Софія, ткаля), крім деяких чоловічого роду з семантичною мотивацією та середнього роду;
б) частина іменників на приголосний (ніч, радість, міль, тінь) та іменних мати.
До середнього роду належать:
а) майже всі іменники на -о, -є (срібло, марево, море, поле);
б) частина іменників на -а (-я) (насіння, життя, дозрівання, теля, ягня, курЧа
і т. ін.).
Спеціальної флексії для вираження родової віднесеності, як видно із прикладів
немає. Вона (родова віднесеність) виявляється в системі всіх відмінкових закінчень.
Так, іменники з нульовою флексією розрізняються в інш их відмінках: ткач, ткач-а,
ткач-еві (-у), ткач-ем; ніч, ноч-і, нічч-ю. Проте система флексій — не завжди достатній критерій для розрізнення роду іменників. Так, наприклад, іменники чоловічого і середнього роду об’єднуються в одному типі відмінювання (II відміна), а іменники ж іночого роду на -а (-я) разом з іменниками чоловічого роду з цією ж флексією становлять І відміну. Частина іменників на -а (-я) може мати значення двох родів — жіночого й чоловічого, наприклад: нероба, плакса, сирота, причепа, Валя, Шура.
Іменники спільного роду не виражають якогось особливого граматичного значення роду. Позначаючи людей залежно від їхньої статі, вони поєднуються з означуваними словами у формах чоловічого або жіночого роду (круглий сирота, кругла сирота; такий причепа, така причепа; другий плакса, друга плакса; прийшов Саиіа, прийшла Саша).
У назвах істот граматичне значення роду певною мірою обґрунтовується семантично, але не збігається з розподілом істот за статтю. Наприклад, іменники з нульовою
флексією (інженер, шофер, директор, геній, педагог, пілот, вожак, міністр і т. ін.)
належать до чоловічого роду. Щоправда, семантична мотивація може виявлятися в
синтаксичній вказівці і на жіночу стать особи: лікар Валентина порадила; педагог
Іванова розповіла; цей пілот; дівчина-пілот.
У назвах тваринного світу спостерігається ще менша семантична вмотивованість
розподілу іменників за родами. Більшість назв позначають істот без вказівки на стать,
наприклад: крокодил, барс, сом, кит, шпак, метелик (іменники чоловічого роду)»
куниця, сорока, гусінь, білуга (іменники жіночого роду).
Словотворчо співвідносні назви самця і самки фіксуються переважно в називанні
свійських тварин (наприклад: баран — вівця, кріль — кролиця, гусак — гуска) та деяких
диких (наприклад: слон — слониха, заєць — зайчиха, вовк — вовчиця, ведмідь -
ведмедиця).
Тварини, що мають важливе народногосподарське значення (як корисні, так і хижаки), позначаються через іменникові назви, семантично або словотворчо співвідносні для істот обох статей і малят:
кабан свиня порося
бик (віл) корова теля
кінь кобила лоша
лев левиця левеня
заєць зайчиха зайченя
Граматичні показники належності іменника до роду наявні і в наведених прикладах: нульова флексія в чоловічому роді; флексія ~а (-я), приєднана до кореня або до
словотворчого суфікса іменників жіночого роду; флексія -а (-я), що при відмінюванні
приєднується до суфікса -ат (-ят) іменників середнього роду.
У назвах неістот значення роду не знаходить ніякого семантичного обгрунтування
(порівняйте; трактор, жаль, бритва, сало, зілля).
Іменники множинної форми значення роду не виражають (наприклад, канікули,
Суми), як і будь-який інший іменник, вжитий у формі множини (книги, джерела, змії).
Значення роду у невідмінюваних іменниках пов’язується з віднесеністю їх до назв
істот чи неістот.
Назви осіб жіночої статі за семантичною мотивацією належать до іменників
жіночого роду; місіс, мадам, леді, Бетті, Беатріче, Вірменин, Толейко і т. ін.
До чоловічого роду належать назви осіб чоловічої статі або назви людей без
вказівки на стать (месьє, рантьє, буржуа), а також назви тварин безвідносно до
статевого розподілу (кенгуру, шимпанзе, зебу, поні). Коли треба вказати на самку,
значення жіночого роду передається синтаксично: та кенгуру, маленька колібрі.
Назви неживих предметів належать до іменників середнього роду, наприклад:
резюме, соло, рагу, алібі, па, шасі.
У назвах істот родове протиставлення іменників спирається, хоч і непослідовно,
на семантичну мотивацію — вказівку на стать.
Основним показником родової віднесеності іменників є характер основи і система
флексій.
Так, наприклад, іменники степ, кір, Сибір, біль за характером основ і системою
флексій в українській мові належать до чоловічого роду (в російській мові це імен
ники жіночого роду), а іменник путь — до жіночого роду (рос. путь — іменник
чоловічого роду).
Рід іменників виражається чотирма способами:
Лексичним словами різних коренів: брат — сестра голуб — голубка
Морфологічним закінченнями іменників у Н. в. одн.: □ , -а, -я, -о, -е
Словотворчим співвідносні іменники (для назв людей і тварин), збірні, з
абстрактним значенням: заєць — зайчиха — зайченя; людство
Синтаксичним узгодженням з родовою формою іменника родових форм
інших частин мови: листоноша загартований загартована
В українській мові є іменники спільного роду, рід яких можна встановити тільки за
змістом висловлювання при поєднанні з іншими словами. Ці іменники, позначаючи
осіб обох статей, можуть бути виражені формою граматичного чоловічого роду (про
фесор, лікар, коректор, лауреат) або формою граматичного жіночого роду (сирота,
бідолаха, плакса, нахаба, ледащо, листоноша).
Рід незмінюваних іменників, а це переважно запозичені слова, визначається в
основному за їхнім лексичним значенням. Наприклад, іменники — назви людей мають
рід відповідно до статі позначуваної особи (аташе, фазендейро, денді; мадам, міледі,
фрау) назви тварин, птахів відносяться до чоловічого роду (поні, гну, шимпанзе,
фламінго). Родова віднесеність незмінюваних власних назв залежить від граматичного роду означуваної ними загальної назви (співвідношення роду — виду): ріка
Міссісіпі, озеро Тельбін, Юманіте (газета).
Абревіатури мають рід основного слова: МОН України (Міністерство освіти і
науки України).
Деякі іменники мають паралельні форми роду:
Чоловічий Жіночий Середній
фальш — фальшу, фальшем
абрикос — абрикоса,
абрикосом
зал — залу, залом
плес — плесу, плесом
фальш- фальші, фальшю
абрикоса — абрикоси,
абрикосою
зала — зали, залою
плеса — плеси, плесою плесо — плеса, плесом
