Основні риси:
- Історична наука тісно переплітається з ідеологією. Практично всі історики були членами партій;
- Тепер відносно мало уваги звертається на проблеми економіки4
- Частина істориків відмовляються від окремих положень своїх попередників;
- Багато праць філософського, теоретичного характеру;
- Історики скрупульозно вивчають деякі питання;
- Активна б-ба представників офіційної історіографії з марксизмом;
- Помітною стає тенденція до агностицизму;
- Частина істориків розглядають історію не як науку, а як мистецтво, вид художньої творчості, у дослідженнях багато субєєктивного4
- Немає загальної єдності на ідейній основі серед вчених. Віппер (1859-1954) «Кризис исторической науки» (1921 р.).
Слідом за неопозитивістами стверджує, що історична дійсність категорія суб’єктивна.
У цей період на Україні вперше виникають історичні школи (історична школа Грушевського, Київська школа документалістів Антоновича). Розвиваються спеціальні історичні дисципліни.