Дисперснимиє системи, в яких одна речовина в подрібненому стані рівномірно розпо-ділена серед частинок іншої речовини. Розрізняють дисперсну фазу (диспергована речовина, або частинки) та дисперсне середовище (тобто розчинник). Головною особливістю дисперс-них систем є наявність поверхні розподілу фаз, тобто гетерогенність.
За розміром частинокдисперсні системи ділять на три типи:
1. Грубо–дисперсні системи (суспензії, емульсії, порошки, грубі зависі) – розмір частинок більше 1 мкм (10–6м), а питома поверхня менше 1м2/г;
2. Системи середньої дисперсності 1 – 0,1 мкм (10–6– 10–7м); Іноді їх об`єднують з грубо–дисперсними системами.
3. Колоїдно–дисперсні системи (або золі) мають розмір частинок 100 – 1 нм (10–7 10–9м), а питома поверхню більше 10 м2/г.
Далі йдуть істинні (молекулярні та іонні) розчини, які мають розмір частинок менше 10–9м. В таких розчинах вже немає поверхні поділу фаз і вони не належать до дисперсних систем
І За міжфазною взаємодією:
1 Ліофільні – добре взаємодіючі з розчинником за рахунок сольватації (гідратації – для води). Поверхневий натяг на межі розподілу фаз малий, і тому ці системи термодинамічно стійкі, D G < 0. Деякі такі системи можуть самовільно диспергуватися. До ліофільних систем належать розчини білків, ферментів, ДНК, РНК, гликогенів тощо.
2 Ліофобні (погано взаємодіють з розчинниками) – дисперсні частинки слабо взаємодіють з дисперсійним середовищем, міжфазовий натяг досить великий, система має значний надлишок вільної енергії і термодинамічно нестійка, D G >0. До ліофільних систем належать золі металів, латекси і т.д.
3 Особливе місце займають розчини ВМС – вони гомогенні, стійкі, зворотні і за цими ознаками можуть бути віднесені до справжніх розчинів. Але розміри макромолекул ВМС сумірні з розмірами колоїдних частинок, і тому вони виявляють деякі властивості, характерні для дисперсних систем.
51.
