Визначення функції витрат

Функція витрат - це математичний опис взаємозв'язку між витратами та ' їх факторами.

Технологічний аналіз (інженерний метод) - системний аналіз функції діяльності з метою визначення технологічного взаємозв'язку між витратами ресурсів та результатом діяльності.Даний аналіз потребує детального вивчення всіх операцій, доцільності їх здійснення, визначення найнеобхідніших операцій, потреби ресурсів та оцінки адекватності їх використання. Перевагою даного аналізу є те, що він зорієнтований на майбутні операції, а не на вивчення минулої діяльності.Проте недоліком є те, що він потребує значних витрат коштів і часу.

Метод аналізу рахунків (метод аналізу облікових даних, метод аналізу бухгалтерських рахунків) - метод визначення функції витрат шляхом розподілу їх на змінні та постійні щодо відповідного чинника на підставі вивчення даних рахунків бухгалтерського обліку. Перевагою даного методу є можливість розрахунку функцій всіх витрат підприємства. То недоліками методу вважають певну суб'єктивність та можливість суттєвих відмінностей між майбутніми і минулими умовами діяльності.

Метод вищої-нижчої точки (метод абсолютного приросту, мінімаксний метод) - це метод визначення функції витрат на підставі припущення, що змінні витрати є різницею між загальними витратами за найвищого та найнижчого рівнів діяльності. Тобто цей метод використовує вищу і нижчу точки. Вища точка визначається як точка, яка відповідає найбільшому випуску чи найвищому рівню діяльності. Нижча точка визначається як точка з найменшим випуском чи найнижчим рівнем діяльності.Суть цього методу полягає в тому, що ми проводимо лінію функції витрат через вищу і нижчу точку графіка, ігноруючи всі інші точки.

Регресійний аналіз - це статистична модель, яку використовують для визначення зміни середнього значення залежної змінної величини під впливом зміни значення однієї або кількох незалежних змінних величин.Під час застосування регресійного аналізу для визначення функції витрат загальну суму витрат розглядають як змінну величину, залежну від певного чинника (обсягу виробництва, кількості замовлень тощо), який виступає як незалежна величина.Регресійний аналіз, на відміну від методу вищої-нижчої точки, враховує всі дані спостереження для визначення функції витрат.

Спрощений статистичний аналіз - це метод визначення функції витрат, що передбачає розподіл показників на дві групи, виходячи із зростання значення х, та розрахунок постійних витрат на основі середніх значень х і у.Перевагою методів регресійного аналізу є забезпечення об'єктивності методів точними математичними розрахунками. Проте недоліком є потреба наявності великої кількості спостережень за реагуванням витрат на зміну фактора.

12) Процес калькуляції є розрахунком собівартості продукції з використанням прийомів обліку витрат на виробництво. Результатом калькуляції як процесу є складання калькуляції, що є розрахунком витрат на одиницю виробленої продукції. С-ма калькулювання вкл. В себе об’єкт витрат, об’єкти обліку витрат , об’єкт калькулював.

Калькуляційна одиниця –одиниця виміру оєкта калькулюв.Види калькуляціх- планові, нормативні,попередні,фактичні

13.  С-ма калькулювання вкл. В себе об’єкт витрат, об’єкти обліку витрат – це ті обєкти по яких ведеться облік в-т  , об’єкт калькулював ( це собівартість чого визначається).

Фактори : технологічні, характер п-ції, організаційні фактори,облікові.

15) Попроцесна калькуляція використовується в масовому виробництві однорідної продукції, що звичайно проходить послідовно декілька стадій обробки. Прикладами є хімічна, мукомельно-круп'яна, скляна і лакофарбна промисловості. Витрати акумулюються по підрозділу або процесу за певний період часу. Загальні витрати потім ділять на кількість вироблених одиниць для визначення питомих витрат.

До того як одиниця продукту завершується обробкою, вона проходить через декілька підрозділів або процесів. У кожному підрозділі відносять витрати на продукт. У кінці виробничого процесу дані витрати підсумовують для визначення загальних витрат на одиниції продукту. Для обліку незавершеного виробництва при попроцесному калькулюванні в міжнародній практиці використовують еквівалентні одиниці, Підрахунок еквівалентних одиниць є розрахунком кількості одиниць, яка була б вироблена, якби все виробництво привело тільки до завершених одиниць

16) Позамовная калькуляція застосовується в індивідуальному виробництві при виготовленні видів продукції, що не повторюються або мало повторюються. Позамовная калькуляція використовється в поліграфічній промисловості, кораблебудуванні, консалтингових компаніях.

Основні характеристики позамовної калькуляції:

• безліч замовлень виконуються протягом періоду;
• витрати на виробничі матеріали, оплату праці виробничих робітників і виробничі накладні витрати акумулюються по кожному замовленню;
• позамовна картка є ключовим документом;
• витрати списуються у міру завершення замовлення;
• звітна калькуляція складається після закінчення робіт за замовленням.

Основний підхід до позамовної калькуляції. Можна виділити наступні кроки для віднесення витрат на конкретне замовлення:

• 1) Визначення замовлення як об'єкта витрат.
• 2) Визначення прямих витрат (матеріали і основна праця), пов'язані із замовленням.
• 3) Вибір бази для розподілу накладних витрат на замовлення.
• 4) Співвідношення накладних витрат з базою розподілу.
• 5) Обчислення ставки розподілу накладних витрат.    

17) Калькуляція собівартості з повним розподілом витрат (абзорпшен-костінг) - це метод калькуляції собівартості продукції з розподілом всіх виробничих витрат між реалізованою продукцією і залишками продукції на складі.

Калькуляція собівартості за змінними витратами (дірект-костінг) – це метод калькуляції собівартості, при якому змінні виробничі витрати трактуються як витрати на продукт (запасоємкі витрати), а постійні виробничі витрати відносять до витрат за період.

18) калькулювання собівартості спільних продуктів передбачає дві стадії: вимірювання витрат на виробництво кожного спільного продукту після точки розділення; розподіл спільних витрат між спільними продуктами. Спільні витрати – витрати одного процесу, внаслідок якого одночасно виробляють кілька продуктів. Методами розподілу цих спільних витрат автор називає такі: натуральних одиниць, вартості продажу, чистої вартості реалізації, валового прибутку [6].

20) Необхідно організувати нормування мат витрат там де це можливо, якщо на п-ві використ.нормування то мож е виникнути наст ситуація

Розподіл витрат матеріалів на собівартість

Необхідно : 1) визнач що є базою розподілу, 2) розрах коеф розподілу витрат

 К = В-ти які розподіл ( фактичні) : база розподілу

Інструменти контролю факт витрат: 1) нормування в-т, 2) по партійний метод контролю матеріалів, 3) м-д інвентар. На роб місцях, 4) рецептний метод контролю, 5) викор служб внутр. контролю

21)  Методи контролю витрачання матеріалів

Сировина, матеріали, покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру займають майже 70 % усіх витрат на виробництво промислової продукції, а у м’ясній, бавовнопереробній та деяких інших галузях – більше 90-95 %. Цим визначається необхідність особливо точного обліку та суворого контролю за раціональним використанням сировини й матеріалів у виробництві, адже економія матеріальних витрат набагато знижує собівартість продукції.
Попередній контроль витрачання матеріалів здійснюється шляхом розробки прогресивних, технічно обґрунтованих норм витрат, установлення ліміту відпуску матеріалів у виробництво, застосування лімітних або лімітно-заборних карток для документування відпуску матеріалів у межах норм, вимог або інших документів при заміні матеріалів, відпуску їх понад норм.
Проте відпуск матеріалів зі складів у цехи не вважається їх остаточним витрачанням, а розглядається лише як внутрішній рух матеріальних цінностей. Саме тому потрібен і остаточний контроль, суть якого полягає в зіставленні фактичних витрат матеріалів з витратами за нормою на фактично випущену продукцію і виявленні відхилень від норм (економії або перевитрат), їх причин і винних осіб.
Методи контролю залежать від особливостей матеріалів, що використовуються, і технології виробництва. Найбільш розповсюдженими з них є: документальне оформлення відхилень від норм, облік розкрою за партіями, попередні розрахунки за фактичною рецептурою, наступні розрахунки з використанням даних інвентаризації.

23)  Під загальновиробничими розуміють витрати на організацію виробництва й управління роботою цехів та інших підрозділів основного і допоміжного виробництва. Докладний перелік витрат, що підлягають включенню до складу ЗВВ, наведено в п. 15 П(С)БО 16 (див. таблицю 1 на с. 34).

Особливості обліку ЗВВ  Відповідно до П(С)БО 16, до складу виробничої собівартості можуть бути віднесені не всі витрати, зібрані підприємством протягом місяця на рахунку 91 «Загальновиробничі витрати», а лише їх частина, залежно від співвідношення фактичного випуску продукції (виконання робіт, надання послуг) і нормальної виробничої потужності. Решта визнається витратами в періоді їх виникнення. Іншими словами, ЗВВ повинні щомісяця розподілятися між рахунками 23 «Виробництво» і 90 «Собівартість реалізації».Отже, облік ЗВВ складається з порядку розподілу ЗВВ, за яким основна частина цих витрат (розподілені ЗВВ) включається до собівартості конкретного виду продукції, а нерозподілені ЗВВ збільшують собівартість реалізованої продукції того періоду, в якому такі витрати виникли.Нагадаємо також, що до ЗВВ належать витрати підприємства в усіх випадках, а не лише передбачені законодавством на:1) забезпечення працівників спеціальним одягом, взуттям, обмундируванням, форменим одягом, захисними пристосуваннями і спеціальним харчуванням, якщо є список відповідних професій і посад та якщо це передбачено колективним договором; 2) платежі щодо обов’язкового страхування майна цехів, виробництв і цивільної відповідальності, а також окремих категорій працівників, зайнятих у виробництві відповідних видів продукції (робіт, послуг) безпосередньо на роботах з підвищеною небезпекою для життя і здоров’я.

24) розподіл ЗВВ

Так, ЗВВ належать до непрямих витрат, тобто до тих витрат, що не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкта витрат економічно доцільним шляхом і в зв’язку з цим підлягають розподілу. Особливістю визначення виробничої собівартості готової продукції, відповідно до норм П(С)БО 16, є застосування поняття «нормальна потужність»1. Обсяг, що відповідає нормальній потужності, визначається підприємством самостійно. Саме виходячи з нормальної виробничої потужності і розподіляються постійні ЗВВ.ЗВВ поділяються на постійні та змінні. Відразу застережемо, що формують виробничу собівартість продукції лише змінні та розподілені постійні ЗВВ. Нерозподілені ЗВВ підлягають списанню на витрати звітного періоду, в якому вони виникли, і до складу виробничої собівартості не включаються. Перелік і склад змінних і постійних ЗВВ установлюється підприємством самостійно. Так, до змінних ЗВВ відносяться витрати на обслуговування й управління виробництвом, що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно зміні обсягу виробництва.До постійних ЗВВ належать витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу виробництва.Нерозподілені постійні ЗВВ включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Підприємства з цеховою структурою управління роблять розподіл ЗВВ у розрізі наявних цехів.З обліком вищевикладеного для визначення суми розподілених і нерозподілених постійних ЗВВ підприємствам необхідно мати такі дані:

• базу для розподілу ЗВВ;
• нормальну потужність;
• загальну планову величину ЗВВ із розбивкою на змінні і постійні.

26) Метод прямого розподілу передбачає, що витрати обслуговуючих підрозділів списуються безпосередньо на витрати виробничих підрозділів, тобто взаємні послуги, які надають тільки обслуговуючі підрозділи іншим, не приймаються до уваги.

Метод послідовного розподілу передбачає, що витрати кожного обслуговуючого підрозділу розподіляються послідовно між виробничими підрозділами та іншими обслуговуючими підрозділами.

Метод одночасного розподілу – при цьому для розподілу витрат між самими допоміжними підрозділами викрист систему рівнянь.

Метод врахування взаємних послуг – передбачає що витрати допоміжних виробництв спочатку розподіл між допоміжними в-вами пропорційно наданих послуг , виходячи з початкової суми витрат до розподілу , а потім сукупні витрати  кожного допоміжного  підрозділу списують на основні підрозділи за м-дом прямого розподілу.

27) дірект-костінг – це метод калькуляції собівартості, при якому змінн) і виробничі витрати трактуються як витрати на продукт (запасоємкі витрати), а постійні виробничі витрати відносять до витрат за період.

Директ-костінг базується на наступних принципах:

• витрати підрозділяють за елементами на постійні і змінні;
• собівартість вироблених і реалізованих виробів обчислюють тільки на основі розподілу змінних витрат;
• постійна спрямованість обліку на кінцевий результат, тобто визначення маржинального доходу по виробах, в цілому по підприємству і по виробничому результату;
• облік постійних витрат в цілому по підприємству і їх віднесення на зменшення маржинального доходу для визначення результату діяльності й рентабельності підприємства;
• визначення маржинального доходу по виробах як бази процесу оперативного управління цінами і ціноутворенням.

Переваги директ-костінгу:

1. Надає інформацію, яка більш значуща для прийняття рішень.
2. Усуває вплив на прибуток змін вартості запасів.
3. Дозволяє уникнути капіталізації постійних накладних витрат у неліквідних запасах.

28) Переваги директ-костінгу:

1. Надає інформацію, яка більш значуща для прийняття рішень. Розподіл витрат на постійні й змінні дозволяє одержати інформацію про витрати, необхідну для ухвалення рішень. Так, для ухвалення різних рішень короткострокового характеру потрібні дані про релевантні витрати; наприклад, чи треба компанії якийсь компонент придбати або вигідніше виготовити його у себе, такі ж проблеми виникають і при визначенні асортименту продукції. Часто подібний аналіз витрат можливий тільки при використанні системи калькуляції собівартості за змінними витратами.

2. Усуває вплив на прибуток змін вартості запасів. Коли величина запасів істотно коливається, а прибуток обчислюється на основі повного розподілу витрат, її величина може бути спотворена, оскільки зміни запасів суттєво впливають на величину постійних накладних витрат, віднесених на звітний період. При використанні директ-костінгу дані спотворення величини прибутку відсутні, оскільки постійні накладні витрати прямо відносяться на фінансовий результат звітного періоду.

3. Дозволяє уникнути капіталізації постійних накладних витрат у неліквідних запасах. У період, коли попит на продукцію зменшується, компанія може накопичувати надмірні запаси. При використанні системи повного розподілу витрат тільки частина постійних накладних витрат, які підприємства понесло протягом періоду, буде віднесена на витрати виробництва, решта накладних витрат буде включена в оцінку неліквідних запасів. Це спричиняє неточність розрахунку прибутку, оскільки постійні накладні витрати просто переносяться на наступні облікові періоди.

29) Відмінності між калькуляціями з повним розподілом витрат і за змінними витратами також виявляються при складанні звітності для внутрішніх і зовнішніх користувачів для оцінки собівартості товарно-матеріальних цінностей і фінансових результатів:

- калькуляції з повним розподілом витрат використовуються в міжнародній практиці для підготовки Звітів про прибутки і збитки відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, а в національному обліку – для складання Балансу і Звіту про фінансові результати;

- Звіт про прибутки і збитки, підготовлений з використанням директ-костінга, застосовують для внутрішньої звітності. У цьому звіті показують маржинальний дохід, який є різницею між доходом і всіма змінними витратами.

30) Аналіз "витрати – обсяг -  прибуток" – це метод системного аналізу взаємозв'язку витрат, обсягу виробництва, виручки (доходу) і прибутку, що формує основну модель фінансової діяльності, дозволяє здійснювати короткострокове планування діяльності підприємства і оцінювати ефективність альтернативних рішень.

При використанні цього методу необхідно враховувати такі допущення:

• всі витрати можуть бути розглянуті або як постійні, або як змінні;
• поведінка загальних витрат і виручки жорстко визначена і лінійна в межах області релевантності;
• постійні витрати не змінюються разом із змінами обсягу виробництва в межах області релевантності;
• змінні витрати прямо пропорційні обсягу в межах області релевантності;
• змінні витрати на одиницю продукції (питомі змінні витрати) є постійними;
• ціна реалізації одиниці продукції не зміняються;
• ціни на матеріали і послуги, використовувані у виробництві, не змінюються;
• продуктивність праці не зміняються;
• відсутні структурні зрушення;
• обсяг виробництва є єдиним чинником, що впливає на зміну витрат і доходів підприємства;
• обсяг продажу рівний обсягу виробництва (тобто протягом даного періоду змін у рівнях запасів не відбувається);
• асортимент продукції на підприємстві, де виробляється ряд різних товарів або виконуються декілька видів послуг, є незмінним. Змінні витрати і продажна ціна на одиницю продукції, використовувані при аналізі, є середньо зваженим показником витрат на різні одиниці продукції і цін на відповідні товари і послуги.

Основними елементами аналізу співвідношення "витрати – обсяг -  прибуток" є:

• поріг рентабельності (точка беззбиткової);
• маржинальний дохід;
• маржинальний запас міцності;
• операційний важіль (виробничий леверидж).