Управлінський облік, його сутність.

Сутність управлінського обліку полягає у створенні інформації для здійснення ефективного управління за відповідними рівнями: оперативним, стратегічним, тактичним.

Управлінський облік - це процес виявлення, вимірювання, накопичення, аналізу, підготовки, інтеграції та передачі інформації, що використовується управлінською ланкою для планування, оцінки і контролю всередині організації та для забезпечення відповідного підзвітного використання ресурсів МФБ (міжнародна федерація бухгалтерів)

2. Управлінський облік у своєму розвитку пройшов декілька етапів:

1) кінець XIX - початок XX ст. - зародження та становлення теорії обліку витрат і калькулювання собівартості продукції. На цьому етапі облік витрат, їх узагальнення і калькулювання собівартості є частиною бухгалтерського обліку. Калькуляційна бухгалтерія забезпечувала управління оперативно-аналітичною інформацією щодо формування витрат, забезпечувала їх контроль у всіх виробничих структурних підрозділах;

2) початок XX - 50-ті роки XX ст. - виробничий облік з елементами управлінського. Головною метою виробничого обліку є розподіл витрат на кожну операцію або кожен окремий продукт з метою калькулювання собівартості продукції та послуг. Його інформація використовується менеджерами для встановлення продажних цін, оцінки запасів, визначення прибутку. Інформацією виробничого обліку користуються не тільки внутрішні споживачі, частково вона використовується для складання фінансових звітів, призначених переважно для зовнішніх користувачів. Управлінський же облік задовольняє потреби лише внутрішніх користувачів, надаючи їм інформацію для прийняття рішень, планування, контролю та регулювання;

3) 50-70-ті роки XX ст. - управлінський облік як окрема галузь теоретичних і практичних знань. Характерною ознакою управлінського обліку є те, що він спрямований на вивчення запитів користувачів, аналіз ситуацій, прийняття рішень на основі використання ЕОМ;

4) 70-ті роки XX ст.- сучасний період - стратегічний управлінський облік. Оскільки організація існує у середовищі, як стрімко змінюється, і сама знаходиться у процесі розвитку на шляху до досягнення своєї стратегічної мети, останнім часом посилюється роль стратегічного управління. Управління може бути ефективним, якщо воно не тільки зосереджується на ретроспективному моніторингу, а діє на випередження, передбачаючи майбутнє і готуючись до нього. За умов глобальних змін в технологіях і системах управління, управлінський облік, розвиваючись, дедалі частіше розглядається як складова процесу стратегічного управління.

3. Відмінності між управлінським і фінансовим обліком

4. Важливим методологічним питанням організації управлінського обліку є його місце в системі рахунків бухгалтерського обліку.У міжнародній практиці застосовуються два варіанти побудови Плану рахунків і організації управлінського обліку: автономна та Інтегрована системи.Перший підхід передбачає відокремлення систем рахунків фінансового й управлінського обліку. Для системи управлінського обліку створюється спеціальний План рахунків і облік ведеться за допомогою рахунків-екранів. Такий підхід реалізований у планах рахунків майже 80 країн світу, зокрема й у більшості країн-членів ЄС.Інтегрована система характеризується тим, що рахунки управлінського обліку кореспондують з рахунками фінансового обліку в межах єдиної системи рахунків. Такий підхід характерний для підприємств країн англосаксонської групи (США, Великої Британії, Австралії, Канади). Облікова система цих країн характеризується відсутністю жорсткого регулювання з боку держави, бухгалтерський облік є саморегульованим: його правила, принципи і концепції розробляються і приймаються професійними організаціями. Характерним для цих країн є відсутність єдиного національного плану рахунків. Системи рахунків обираються компаніями самостійно, виходячи із масштабів і характеру їхньої діяльності. У процесі історичного розвитку цих країн сформувалися і розвивалися три основні системи обліку:

• загальна;
• інтегрована;
• переплетена.

5. норми етичної поведінки управлінських бухгалтерів, складовими яких є компетентність, конфіденційність, чесність, об'єктивність. Дотримання цих норм є запорукою досягнення цілей управлінського обліку.Сучасною вимогою до професії є володіння ширшим спектром знань, вмінь та навичок, ніж вимагалося віл неї будь-коли. Фахівець з управлінського обліку вміє оперувати не лише кількісною фінансовою інформацією, він готовий працювати з нефінансовими показниками, які інколи важко піддаються кількісній оцінці; він не лише інформаційно забезпечує прийняття рішень, а в певний момент готовий приймати рішення в багатофункціональній управлінській команді; він не лише оцінює поточне виконання операційних бюджетів, а розуміє стратегію організації, бере участь у її розробці і контролює її втілення

6.Предмет, обэкти та методи

Предметом управлінського обліку є сукупність процесів виробничо-господарської діяльності, які відображаються в системі узагальнення облікової інформації виходячи з вимог контролю, аналізу, планування, прогнозування, забезпечення ухвалення обґрунтованих і ефективних управлінських рішень на всіх етапах управління.

Об'єктами управлінського обліку виступають витрати й результати, що реєструються у процесі виробничо-господарської діяльності підприємства.

Під методом управлінського обліку розуміється сукупність прийомів і способів оперативного, статистичного і бухгалтерського обліку, що відповідають специфіці та потребам системи контролю і управління діяльністю підприємства.

Сукупність прийомів і процедур може змінюватися залежно від цілей управління. Проте можна виділити наступні основні й найважливіші інструменти управлінського обліку: документація, контроль, оцінка, калькуляція, рахунки, аналіз, прогнозування, бюджетне планування, звітність, інформування.

Документація як інструмент бухгалтерського обліку в системі управлінського обліку виконує функцію носія інформації. Контроль як інструмент управлінського обліку забезпечує взаємозв'язок і взаємодію різних операцій і процесів у системі виробничих відносин. Він покликаний забезпечувати ефективність результатів діяльності як окремих служб і підрозділів підприємства, так і їх керівників. На основі своєчасного виявлення причин і винуватців відхилень від встановлених Оцінка покликана визначити і затвердити вартість об'єкта, що облікується, на певних етапах виробничої діяльності. Вона встановлює вартість кінцевого готового продукту (товарів, робіт, послуг), виходячи з його споживацької вартості, яка складається із значущості та необхідності продукту на ринку, купівельної спроможності, якості продукту і суми витрат (собівартості) на його виготовлення.Калькуляція є особливим інструментом управлінського обліку, оскільки забезпечує розподіл витрат з метою оцінки і управління. Облік витрат по статтях калькуляції дає можливість розділити всю сукупність витрат конкретного об'єкта на певні види, що дозволяє ефективно управляти не тільки витратами, собівартістю продукції, технікою, технологією, але й економічними відносинами, що складаються як всередині, так і поза підприємством.Рахунки обліку дозволяють забезпечити систематизацію всієї облікової інформації виходячи з поставлених внутрішньогосподарських та виробничих завдань.Аналіз забезпечує можливість дослідження і прогнозування планів, результатів і відхилень минулої, нинішньої і майбутньої виробничої діяльності, дослідження складних економічних взаємозв'язків і взаємодій між окремими структурними підрозділами. Бюджетне планування як інструмент управлінського обліку забезпечує поетапну розробку бюджетів окремих економічно відособлених структурних підрозділів. Бюджети, що розробляються на основі програм виробничої діяльності, формують внутрішню систему фінансового управління. Звітність у системі управлінського обліку розглядається як інструмент передачі облікової інформації користувачам для цілей прийняття управлінських рішень, контролю і управління.

7. Витратити як об’єкт управлінського обліку

Одним з основних об'єктів управлінського обліку є витрати, які є вартістю ресурсів, що використовуються для отримання прибутку або досягнення інших цілей підприємства. До витрат відносяться вартість матеріальних і трудових ресурсів, необхідних для виробництва тієї чи іншої продукції або послуг.

Витрати підприємства, понесені в процесі виробництва будь-якого виду продукції (надання послуг), виражені в грошовій формі, називають собівартістю. 

У практичній діяльності підприємств в рамках управлінського обліку можуть розраховуватися наступні види собівартості: технологічна, виробнича, планова (нормативна), реалізованої продукції, операційної діяльності і звичної діяльності.

Технологічна собівартість – всі витрати, які безпосередньо пов'язані з певним видом продукції, що випускається. Її розрахунок пов'язаний з розподілом витрат на прямі й непрямі.

Під виробничою собівартістю продукції (робіт, послуг) розуміються поточні витрати підприємства на її виробництво, які виражені у грошовій формі.

Планова (нормативна) собівартість – це нормативні витрати ресурсів на виробництво конкретного виду продукції в майбутньому (планованому) періоді, розраховані на підставі існуючих норм витрачання ресурсів, стандартів і технічних умов, які встановлені для цього виду продукції.

Собівартість реалізованої продукції складається з частини виробничої собівартості, що припадає на реалізовану продукцію, понаднормових витрат і нерозподіленої частини постійних загальновиробничих витрат.

Собівартість операційної діяльності є аналогом повної (заводської)  собівартості і відображає всі витрати на виробництво та реалізацію продукції, а також інші витрати, пов'язані із здійсненням операційної діяльності.

Найекономічнішим і доцільним підхідом до побудови системи обліку витрат і калькуляції собівартості – це виділення типових груп управлінських рішень (наприклад, контроль за трудовитратами або використанням матеріалів) і вибір відповідних їм об'єктів обліку витрат (наприклад, продукція або підрозділ).

8,) для оцінки запасів і визначення фінансових результатів:

• вичерпані й невичерпні;
• витрати на продукт і витрати на період;
• прямі й непрямі;
• основні й накладні;

•  для ухвалення управлінських рішень:

• релевантні й нерелевантні;
• постійні й змінні;
• маржинальні й середні;
• реальні й можливі;

• для контролю і регулювання:

• контрольовані й неконтрольовані.

К-ція в-т з метоб оцінки запасів : в-ти які включ.в собівартість запасів( ви-ти на в-во),

ті,які не включ.(в-ти діяльності)

З точки зору управління : релевантні(змін.шляхом управл.рішення), не релевантні,контрольовані(їх можна передбачити), неконтрольовані, обов’язкові(матимуть місце на п-ві, навіть якщо в-ва немає); дискреційні(звяз.з реаліз. Управл. Рішення).

Також є витрати : прямі, непрямі, спожиті, неспожиті,умовно змінні, умовно постійні, сукупні.

9) За обсягом діяльності: умовно зміння умовно постійні, сукупні.

10) По ступеню залежності від кількості продукції, що випускається, всі витрати на її виробництво і збут діляться на умовно-постійні (непропорційні) і змінні (пропорційні). Умовно-постійні витрати не залежать від зміни обсягу виробництва за умови максимального використання виробничих потужностей підприємства, що діють. До умовно-постійних витрат відносяться амортизація основних засобів, заробітна плата управлінського персоналу і робітників-повременщиків, орендна плата за приміщення і устаткування, комунальні послуги і ін. Загальна сума умовно-постійних витрат розраховується в цілому по підприємству і його структурним підрозділам; потім по кожній статті витрат в калькуляції собівартості визначається їх частка залежно від технологічних умов виробництва. До змінних відносяться витрати на сировину і матеріали, заробітна плата робітників-відрядників, транспортні послуги з перевезення сировини, готової продукції і ін. Деякі витрати розглядають як частково змінні, такі, що є сумою змінних і постійних витрат. До них відносяться витрати на змінне устаткування, інструмент, малоцінні і швидкозношувані предмети, витрати на вміст і експлуатацію основних засобів, заробітна плата виробничих робітників з нарахуваннями, загальновиробничі витрати і ін. Сума змінних і умовно-постійних витрат утворює собівартість продукції.