Центральна Рада.

                9 січня 1918 Українською Центральною Радою був ухвалений закон про національно-персональну автономію. Згідно з цим законом кожна з етнонаціональних спільнот Української Народної Республіки отримувала «право на самостійне влаштування свого національного життя, що здійснюється через органи Національного союзу, влада якого шириться на всіх його членів, незалежно від місця їх поселення в межах Української Народної Республіки».

Гетьманат Павла Скоропадського.

                У Скоропадському побачили лідера, здатного навести лад у країні, не тільки консервативні елементи українського суспільства, яким набридли радикальні експерименти соціалістів із Центральної Ради, а й німецьке командування, яке фактично контролювало ситуацію в Україні.

                Гетьманський переворот відбувся майже без жертв (загинули троє офіцерів-гетьманців, застрелився один січовий   стрілець та при нез'ясованих  обставинах було  поранено М. Грушевського, який 29-30 квітня переховувався в казармах). Встановлення нової влади пройшло досить спокійно.

                Одразу ж було проголошено про утворення "Української Держави" па чолі з Гетьманом, який тимчасово взяв на себе надзвичайно великі повноваження по осібному управлінню краєм. Було відновлено право на приватну власність. Сім з половиною місяців Гетьманщини, як свідчать спогади сучасників, відзначалися відносним спокоєм і відновленням господарства.

Директорія УНР.

                Надзвичайно складною для Директорії стала проблема формування регулярних збройних сил. Командири нерідко виявляли самоправство, не бажали опановувати новітні методи ведення бою й управління військами. Доводилося постійно здійснювати кадрові перестановки, посилати каральні загони проти бунтівних частин, страчувати отаманів.

                16 січня 1919 р. Директорія УНР оголосила війну більшовицькій Росії, що засвідчило країнам Європи принципове відмежування українських соціалістів від російських більшовиків.

                Напружена боротьба точилася серед прихильників класових та загальнодемократичних принципів будівництва української державності. Було вирішено дотримуватися "трудового принципу". Вибір такої форми влади зумовлений особливістю етносоціальної структури тогочасного українського суспільства, адже в ньому за соціально-класовою структурою в українському суспільстві домінувало селянство. Тому суперечності між етнічно українським селом та інонаціональним містом, українським селянством і чужоземним панством суттєво впливали на ідеологію державотворення доби Директорії. На думку провідників УНР, "трудовий принцип" передбачав владу трудового народу при позбавленні представників експлуататорських класів виборчих прав.

                Провідні в Директорії партії — УСДРП та УПСР — залишалися адептами соціалістичного будівництва, але якщо соціал-демократи були прихильниками поступового просування до соціалізму, то есери виступали за якомога швидке перетворення суспільства завдяки реформам, революційним заходам.