Історико-етнографічний регіон – це етнотериторіальне утворення в межах розселення даного етосу, що за історичною долею та етнічним образом населення є самобутнім. Його назви зафіксовані в історичних документах, крайовій символіці та в історичній пам’яті людей.

                Процес формування українських етнографічних регіонів поділяється на 3 етапи. Перший охоплює 6-10-е ст. і пов’язаний із етноплемінними утвореннями. Якщо заставити територію розселення східнослов’янських племен з історико-етнографічними регіонами, то можна побачити, що деякі з них  певним чином співпадають. Так, територією розселення полян, Волинь – волинян, Полісся – деревлян і т. ін..

                Другий етап відбувався у 9-14-ому ст. і пов’язаний з процесом дроблення держави на окремі етнотериторіальні частини, головною одиницею серед яких була земля. Тривалість такої самостійності відбивалася на етнокультурних особливостях населення землі, сприяла поступовій трансформації землі як політично-територіального утворення в етнічну землю.

Чинники роздробленості Русі:

                1.            Велика площа, поліетнічність;

                2.            Прагнення влади, складний механізм наслідування, отже бажання бути головним у своєму князівстві.

                3.            Існування зовнішньої загрози з боку степових кочових племен.

                4.            Створення інших шляхів, які оминали КР (занепад «Із варяг у греки», який приносив великі доходи…)

                Закарпаття («проблема русинства») – до Угорщини,

                Буковина – близькість до Румунії, Молдови, складова Гал.-Вол. Князівства, потім – Угорщини, потім – Молдови. Румунізація. Потім – Австрія.

                Наддніпрянщина – найбільше збережена власна ідентичність (Золота Орда не втручалась у культуру і релігію), впливи Литви («бархатне проникнення»), але після Кревської (1385) і Люблінської (1569) уній – жорстоке ополячення.

                Слобожанщина («Дике поле») – вплив Москви.

                Регіональна своєрідність етнічності населення України різко окреслюється на третьому етапі – (15)14-(19)18ст. – у зв’язку з колонізацією українцями «вільних» земель Півдня і Сходу. Колонізація сусідніми державами: Росією, Польщею, Австрією, Литвою…

                Позитиви: вплив на культуру, звичаї, отже вироблення особливостей етнокультурного обліку окремих земель.

                Негатив: немає єдності.