Стiйкiсть до хвороб – це здатнiсть рослин застерегти, стримати розвиток патогенiв.
Види патогенну, іншими словами раси класифікують як:
- вірулентну ( ту, що зумовлює хворобу),
- авiрулентну.
Розрiзняють вертикальну i горизонтальну стiйкiсть. Вертикальна високоефективна проти одних рас патогенiв
i не ефективна проти iнших. Горизонтальна стiйкiсть дiє проти всiх його рас, причому вона є менш ефективна i
легше переборюється патогеном за умов, сприятливих для розвитку iнфекцiï.
Расово-специфiчна стiйкiсть проявляється головним чином пiсля проникнення в рослину i зумовлена реакцiєю
на чутливостi рослини, завдяки чому попереджується наступне поширення патогену по тканинах рослин.
Одним iз основних захисних механiзмiв, що лежать в основi надчутливостi, є синтез органiзмом
антимiкробних речовин (слабкі антибіотики) – фiтоалексинів. У кожного виду синтезують фiтоалексини певноï
природи.
Утворення в тканинах рослини бар’єра може складатись з декiлькох фiтоалексинiв, що пiдвищує ïх захисну
здатнiсть. Так, у бульбах картоплі при ураженні фітофторою утворюється три фунгітоксичні речовини: ришитин, любимін, фітуберин. Здатнiсть рослин продукувати фiтоалексин залежить вiд ïхнього фiзiологiчного стану.Так, молоді рослини продукують їх значно більше, ніж старі.
Будова i властивостi фiтоалексину визначаються генотипом рослин. В цiлому захиснi реакцiï рослин
(синтез фiтоалексинiв, утворення бiлкiв) можуть бути iндукованi факторами абіотичної або бiотичноï природи, якi називаються елiситери (провокатори).
Отже, адаптація, одна з центральних проблем у фізіології рослин, є процесом пристосування структури та