Індикаторними ознаками, які вказують на певні умови навколишнього середовища, можуть бути різноманітні
ознаки рослинних угруповань (флористичний склад, наявність або відсутність видів – індикаторів, екологічних
груп, їх чисельність) та окремих рослин (зовнішній вигляд, морфологічні й анатомічні особливості, форма росту, галуження, незвичне забарвлення або форма листків, квіток, хімічний склад, інтенсивність окремих
фізіологічних процесів тощо).
Індикаторні критерії поділяють на дві групи – індивідуальні, що стосуються окремих рослин, та ценотичні, які
характеризують рослинні угруповання.
Основними індивідуальними ознаками є:
- таксономічні одиниці (види, родини, різновидності);
- життєві форми;
- екологічні форми за Вармінгом (мезофіти, галофіти, психрофіти, оксилофіти, ксерофіти та ін.);
- форми росту (особливості будови окремих особин рослин у різних екологічних умовах).
Ценотичними ознаками є:
- асоціативні характеристики рослинних угруповань (колонії, асоціації, мікроугруповання);
- просторові структурні ознаки (ярусність синузій, поєднання асоціацій).
Вивчаючи фітоіндикацію, слід чітко розрізняти такі поняття, як рослинність, рослинне угруповання, мікро
угруповання, фітоценоз та синузія.
Рослинність – це сукупність рослинних угруповань будь-якої території незалежно від того, наскільки зімкнені
рослини і наскільки істотною є взаємодія між ними.
Рослинне угруповання – це будь-яке поєднання автотрофних макроскопічних видів рослин, що зростають на
однорідній ділянці земної поверхні й перебувають у тісній взаємодії як між собою, так із довкіллям.
Мікроугруповання (мікроценоз) - найменші просторово-гомогенні угруповання, що перебувають у межах
фітоценозу.
Фітоценоз – сукупність видів рослин, які зростають на однорідній території. Структурним елементом
фітоценозу є синузія.
Синузія – частина фітоценозу, відокремлена не тільки екологічно, фітоценотично і флористично, а й
просторово або у часі. Це частина ярусу рослинного угруповання, що відрізняється від інших складом і
кількісним співвідношенням видів, що його населяють.
Вважають, що для фітоіндикації достатньо дослідити такі яруси: деревний, чагарниковий, травяний та
мохово-лишайниковий.Єдина класифікація геоботанічних індикаторних ознак була проведена Виноградовим. Він розділив усі
індикаторні ознаки на чотири групи: флористичні фізіологічні, морфологічні та фітоценотичні.
Флористичні ознаки – це основні індикаторні властивості рослинності, зокрема відмінності у флористичному
складі. Основною індикаційною одиницею є вид.
Фізіологічні ознаки – це характеристики хімічного складу та процесів обміну речовин рослин (зміни й
аномалії вмісту в тканинах рослин іонів металів і легко розчинність солей, відмінності у складі концентрації
пігментів і т. ін.).
Морфологічні ознаки – це аналіз внутрішньої (анатомічної) та зовнішньої структури окремих рослин (ширина
річних кілець у дерев, особливості будови різних екологічних груп рослин, відмінності в будові клітин, висота,
діаметр стовбура, розміри листкової пластини тощо).
Фітоценотичні – це ознаки асоційованості рослин і особливостей структури рослинного покриву. Фітоценотичні ознаки поділяють на соціальні (кількісні дані, проективне покриття, зустрічаємість та
дисперсність) та структурні (ярусність, мозаїчність, конфігурація).
Для оцінки екологічних факторів, таких як кліматичні або едафічні, застосовують фітоіндикаційні шкали.
