Основу державної політики охорони здоров’я формує Верховна
Рада України шляхом закріплення конституційних і законодавчих
засад охорони здоров’я, визначення її мети, головних завдань,
напрямів, принципів і пріоритетів, встановлення нормативів і обсягів
бюджетного фінансування, створення системи відповідних кредитно-
фінансових, податкових, митних та інших регуляторів, затвердження
загальнодержавних програм охорони здоров’я.
Для вирішення питань формування державної політики охорони
здоров’я при Верховній Раді України можуть створюватися дорадчі та
експертні органи з провідних фахівців у галузі охорони здоров’я та
представників громадськості. Порядок створення та діяльності цих
органів визначається Верховною Радою України.
Складовою частиною державної політики охорони здоров’я в
Україні є політика охорони здоров’я в Республіці Крим, місцеві і
регіональні комплексні та цільові програми, що формуються
Верховною Радою Республіки Крим, органами місцевого і регіонального
самоврядування та відображають специфічні потреби охорони
здоров’я населення, яке проживає на відповідних територіях.
Реалізація державної політики охорони здоров’я покладається на
органи державної виконавчої влади.
Особисту відповідальність за державну політику в цій сфері несе
Президент України. Президент України у своїй щорічній доповіді
Верховній Раді України передбачає звіт про стан реалізації державної
політики в галузі охорони здоров’я, виступає гарантом права громадян
на охорону здоров’я, забезпечує виконання законодавства про охорону
здоров’я через систему органів державної виконавчої влади, проводить
у життя державну політику охорони здоров’я та здійснює інші
повноваження, передбачені Конституцією України.
Кабінет Міністрів України організує розробку та здійснення
державних цільових програм, створює економічні, правові та органі-
заційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в галузі охорони
здоров’я, забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров’я,
укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з
питань охорони здоров’я, а також в межах своєї компетенції здійснює інші повноваження, покладені на органи державної виконавчої влади в
галузі охорони здоров’я.
Міністерства, відомства та інші центральні органи державної
виконавчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і
прогнози в галузі охорони здоров’я, визначають єдині науково
обгрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають
сприяти охороні здоров’я населення, формують і розміщують державні
замовлення з метою матеріально-технічного забезпечення галузі,
здійснюють державний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу
діяльність в галузі охорони здоров’я.
Рада Міністрів Республіки Крим, Представники Президента
України та підпорядковані їм органи місцевої державної адміністрації,
а також виконавчі комітети сільських, селищних і міських Рад
народних депутатів реалізують державну політику охорони здоров’я в
межах своїх повноважень, передбачених законодавством.
Спеціально уповноваженим центральним органом державної
виконавчої влади в галузі охорони здоров’я є Міністерство охорони
здоров’я України, компетенція якого визначається положенням, що
затверджується Кабінетом Міністрів України. МОЗ є головним
(провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади
із забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони
здоров’я.
Основними завданнями МОЗ України є: забезпечення реалізації
державної політики у сферах охорони здоров’я, санітарного та
епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва,
контролю якості та реалізації лікарських засобів і виробів медичного
призначення; розроблення, координація та контроль за виконанням
державних програм розвитку охорони здоров’я, зокрема профілактики
захворювань, надання медичної допомоги, розвитку медичної та
мікробіологічної промисловості; організація надання державними та
комунальними закладами охорони здоров’я безоплатної медичної
допомоги населенню; організація надання медичної допомоги в
невідкладних та екстремальних ситуаціях, здійснення в межах своєї
компетенції заходів, пов’язаних з подоланням наслідків Чорнобильської
катастрофи; розроблення заходів щодо профілактики та зниження
захворюваності, інвалідності та смертності населення; організація
разом з Національною академією наук України, Академією медичних
наук України наукових досліджень з пріоритетних напрямів розвитку
медичної науки.
Функції спеціально уповноважених органів державної виконавчої
влади в адміністративно-територіальних одиницях України покладаються на відділ охорони здоров’я Ради Міністрів Республіки Крим та органи
місцевої державної адміністрації.
Безпосередню охорону здоров’я населення забезпечують санітарно-
профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі,
санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші заклади охорони
здоров’я. Заклади охорони здоров’я створюються підприємствами,
установами та організаціями з різними формами власності, а також
приватними особами при наявності необхідної матеріально-технічної
бази і кваліфікованих фахівців. Незалежно від юридичного статусу
закладу охорони здоров’я керівництво ним може здійснювати тільки
особа, яка відповідає встановленим державою єдиним кваліфікаційним
вимогам. Керівнику закладу охорони здоров’я має бути забезпечена
незалежність у вирішенні всіх питань, пов’язаних з охороною здоров’я.
11.3. Ключові проблеми у сфері охорони здоров’я та їх
вирішення
На сучасному етапі стан здоров’я населення України характе-
ризується значною поширеністю хронічних хвороб та соціально
небезпечних захворювань. Високими залишаються рівні інвалідності
та смертності при короткій середній тривалості життя. На здоров’я і
відтворення населення негативно впливають якісні показники життя,
забруднення довкілля, незадовільні умови праці, поширення
інфекційних і паразитарних захворювань, криза галузі медичного
обслуговування, недостатній контроль за якістю та вживанням
лікарських засобів і біологічно активних домішок, тютюнокуріння.
До погіршення стану здоров’я населення, збільшення нещасних
випадків у побуті та на виробництві, руйнування сімей, духовної,
моральної і фізичної деградації суспільства призводить надмірне вживання
алкогольних напоїв, вживання наркотичних засобів, психотропних
речовин, що згубно позначається й на демографічній ситуації.
Не сприяє розв’язанню проблем у сфері охорони здоров’я й
відсутність належного моніторингу за станом генофонду, рівнем
популяційного імунітету населення, циркуляцією збудників інфекційних
хвороб. Сучасна система охорони здоров’я в Україні спрямована
більше на лікування, ніж на профілактику захворювань і пропаганду
здорового способу життя. Як наслідок, за останні п’ять років кількість
захворювань і смертність зростала.
Ключовими проблемами охорони здоров’я населення є:
– незадовільний стан здоров’я населення;
– нераціональна організація системи надання медичної допомоги;
– брак сучасних медичних технологій, недостатнє володіння
ними;
– низький рівень інформованості про сучасні медичні технології,
засоби збереження здоров’я та активного дозвілля;
– недостатність фінансових і насамперед бюджетних, ресурсів
для забезпечення ефективної діяльності системи охорони здоров’я;
– практична відсутність ринку медичних послуг;
– недосконалість нормативно-правових актів, які впливають на
створення умов для поліпшення стану здоров’я населення та
підвищення ефективності використання в системі охорони здоров’я
людських, матеріально-технічних та фінансових ресурсів в умовах
ринкової економіки.
З метою вирішення цих проблем, державна політика у сфері
охорони здоров’я має спрямовуватися на підвищення рівня здоров’я,
поліпшення якості життя і збереження генофонду Українського
народу.
Реалізація цієї політики потребує здійснення комплексу державних
і галузевих заходів. Державні заходи мають передбачати:
– поетапне збільшення державних асигнувань у сферу охорони
здоров’я, їх ефективне використання;
– забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя
населення, переорієнтацію охорони здоров’я на суттєве посилення
заходів з попередженн захворювань, запобігання інфекційним
захворюванням, зниження ризиків для здоров’я людини, що пов’язані з
забрудненням та шкідливим впливом факторів довкілля;
– вирішення проблем гігієни та безпеки праці, профілактики
виробничого травматизму та професійних захворювань;
– створення умов для формування та стимулювання здорового
способу життя, вдосконалення гігієнічного виховання і навчання
населення, особливо дітей та молоді; посилення боротьби із шкідливими
звичками; розвиток фізичної культури і спорту; забезпечення
раціонального збалансованого харчування населення;
– здійснення активної демографічної політики, спрямованої на
стимулювання народжуваності і зниження смертності, збереження та
зміцнення репродуктивного здоров’я населення, а також соціальної
політики підтримки молоді та захисту інвалідів і людей похилого віку;
– забезпечення всебічного гармонійного фізичного та психічного
розвитку дитини, починаючи з народження, її раціонального харчування,
оптимальних умов побуту, виховання і навчання;
– запровадження ефективної системи багатоканального фінансу-
вання сфери охорони здоров’я;
– удосконалення системи соціального та правового захисту
медичних і фармацевтичних працівників та пацієнтів;
– визначення критеріїв щодо диференціації розміру оплати
праці медичних та фармацевтичних працівників залежно від рівня їх
кваліфікації, обсягів, якості, складності, ефективності та умов виконуваної
роботи;
– інтенсивний розвиток медичної та фармацевтичної промисловості,
в тому числі медичного приладобудування, виробництва лікарських
засобів та виробів медичного призначення, здешевлення їх вартості.
Таким чином, державна політика у сфері охорони здоров’я повинна
спрямовуватися на зміцнення здоров’я всіх верств населення,
збільшення тривалості активного життя, поліпшення демографічної
ситуації, підвищення якості та ефективності медико-санітарної допомоги,
удосконалення фінансування та управління галуззю. Погіршення стану
здоров’я зумовлене насамперед комплексом не тільки медичних, а
соціально-економічних та екологічних чинників, недосконалим способом
життя населення. Тому поліпшення здоров’я є інтегральним показником
успішності функціонування держави, всіх її інституцій, і в основу
реформування цієї сфери має бути покладений міжгалузевий
комплексний підхід.
