З огляду на значне погіршення соціально-
економічних показників, особливої актуальності в
Україні набуває розробка нової концепції вирішення
проблеми зайнятості та безробіття. Найбільш гострою
у цій сфері проблемою є формування цивілізованого
ринку праці, заснованого на плюралізмі форм
власності, свободі підприємницької діяльності, трудової
активності й свободі праці. Основні проблеми ринку
праці у нашій державі пов’язані зі зростанням
тривалості періоду безробіття, збільшенням кількості
громадян, які шукають роботу, а також існуванням
труднощів щодо працевлаштування соціально
незахищених верств населення, які не здатні на рівних
конкурувати на ринку праці, а тому потребують
захисту з боку держави.
Ринок праці – основний регулятор зайнятості
населення, ефективність якої забезпечується саме
через ринок праці. Необхідні передумови цієї
ефективності в Україні закладені в трудовому
законодавстві держави. Зокрема, Закон України «Про
зайнятість населення» гарантує усім громадянам рівні
права на вільний вибір місця роботи, вид діяльності,
забороняє будь-які примусові заходи залучення до
праці.
Праця як свідома, цілеспрямована й організована
діяльність є основою і джерелом існування людини та
суспільства. Вона також становить форму само-
вираження і самоствердження особи й громадянина.
Праця здійснюється тільки через зайнятість як
окремої особи, так і певної частини населення країни
якоюсь справою.
Праця – це одне із основних джерел багатства,
фактор зростання виробництва. Суспільство завжди
зацікавлене питанням про ефективність використання
робочої сили, оскільки доведено, що зростання
безробіття на 1 % скорочує валовий національний
продукт на 2 % [2].
Безробіття – це соціально-економічне явище,
при якому частина робочої сили (економічно
активне населення) не зайнята у сфері економіки.
Проблема безробіття є ключовим питанням у
ринковій економіці, і, не вирішивши його, неможливо
налагодити ефективну діяльність економіки [3].
На сучасному етапі основними причинами
безробіття в Україні є: вивільнення внаслідок
реорганізації чи ліквідації виробництва, скорочення
штатів, звільнення за власним бажанням, неможливість
знайти роботу після закінчення школи або вищого
навчального закладу, звільнення через закінчення
терміну контракту.
До 90-х років ХХ ст. у постсоціалістичних країнах
безробіття офіційно не визнавалося. В Україні вперше
у 1991 році, коли було прийнято Закон «Про
зайнятість населення», законодавчо визналася
проблема безробіття [1].
Україна належить до країн світу, де сформовані
висококваліфіковані трудові ресурси практично для
всіх галузей господарства. Вирішити більшість
проблем трудових ресурсів можливо тільки завдяки
прискоренню темпів будівництва ринкової соціально-
орієнтованої економіки, розробці на державному рівні
механізмів захисту населення від безробіття.
Аналіз статистичних показників безробітних у віці
від 15 до 70 років, починаючи з 2000 р., показав, що
спостерігається значна тенденція до зменшення
безробіття та вихід України з кризи. Так, з 2000 до
2007 р. відбувається тенденція зменшення кількості
безробітних, але в 2008-му та особливо в 2009 р.
знову відбувається збільшення безробітних, з 2010 р.
знову спостерігається поступове зменшення
безробітних. В Україні наявна відсутність тенденції
до скорочення зайнятості. Більше того, втрачено
менше робочих вакансій, ніж у попередні роки, проте
існують певні проблеми та причини виникнення
даного економічного явища (рис. 1).
Розвиток економіки будь-якої держави
визначається наявними людськими ресурсами, їх
здібністю до ефективної праці, а також наявністю
умов для її здійснення. Тому можливість займатися
ефективною працею, забезпечення зайнятості та її
регулювання можна розглядати як чинник забезпе-
чення стійкого економічного зростання держави
[8].
Основними проблеми виникнення безробіття є:
проблема молодіжного безробіття, адже
молодь без досвіду роботи зазнає найбільших
труднощів з пошуку роботи, особливо офіційного
працевлаштування;
структурні зрушення (міжгалузеві, внутрішньо-
галузеві, регіональні) в економіці, що виражаються у
впровадженні нових технологій, згортанні виробництва
в традиційних галузях, закритті технічно відсталих
підприємств;
– проблеми безробіття серед людей старшого віку;
– відповідне скорочення сукупного попиту на
робочу силу;
– політика уряду в галузі оплати праці;
– скорочується купівельна спроможність населення;
– бюджет втрачає платників податків;
– сезонні зміни в рівні виробництва в окремих
галузях;
– зміни в демографічній структурі населення;
– рух робочої сили (професійний, соціальний,
регіональний) [6].
Основні шляхи вирішення проблем безробіття
мають включати цілу низку заходів, зокрема:
приведення законодавства України у
відповідність до міжнародних норм і принципів;
запровадження механізмів захисту внутріш-
нього ринку праці;
реалізацію Державної та регіональних
програм зайнятості;
сприяння стабільній діяльності стратегічно
важливих підприємств;
зниження податків для підприємств за умови
збереження робочих місць (для компенсування витрат
на прийом нових працівників);
забезпечення збереження ефективно функціо-
нуючих робочих місць та створення нових;
створення сприятливих умов для розвитку
малого бізнесу та підприємницької діяльності
безробітних;
надання державою пільгових кредитів для
виплати зарплати додатково зайнятим на виробництві,
які за розміром будуть дорівнювати зарплаті;
легалізацію тіньової зайнятості [5].
Запорукою вирішення проблеми безробіття в
Україні є розробка і реалізація широкого комплексу
відповідних заходів, насамперед, у соціально-
трудовій сфері. Слід посилити увагу щодо оновлення
та підвищення технічного рівня робочих місць,
зокрема, для того, щоб кожне з них забезпечувало
зайнятому прожитковий мінімум і подальше
зростання заробітної плати (з урахуванням інфляції).
Це дозволить привести заробітну плату у
відповідність з продуктивністю праці, ліквідувати
фіктивні робочі місця, зменшити приховане
безробіття [7]. Регулювання зайнятості на рівні
держави являє собою процес впливу на трудову сферу
для досягнення цілей, нормативно зумовлених
суб’єктами регулювання. Такими суб’єктами в
Україні виступають: Міністерство праці та соціальної
політики України, Державна служба зайнятості,
міністерства й відомства України, регіональні органи
виконавчої влади, профспілки, Український союз
промисловців і підприємців, включаючи регіональні
підрозділи. Поряд з державними структурами
зайнятості в Україні дедалі більшого розвитку
набувають приватні агентства зайнятості. З метою
вдосконалення структури зайнятості необхідно
вирішити такі завдання: боротьба з молодіжним
безробіттям; подолання регіональної диференціації в
рівнях зайнятості; допомога безробітним, що не мали
роботи протягом тривалого періоду часу. На
державному рівні має бути створений регуляторний
комітет з контролю за проведенням заходів у сфері
зайнятості по регіонах. Окремим напрямом діяльності
регуляторного комітету повинно стати усунення
кризового становища регіонів у сфері зайнятості.
Рівень безробіття в країні напряму залежить від
стану економіки країни. Проблема безробіття в країні
є однією з головних. Безробіття не може бути
доцільним ні в економічному, ні в соціальному плані,
оскільки його зростання створює цілий комплекс
проблем: скорочується купівельна спроможність
населення, бюджет втрачає платників податків,
підприємство – персонал. Зростають ризик
соціального напруження, додаткові витрати на
підтримку безробітних. Безробіття вважається, з
одного боку, важливим стимулятором активності
працюючого населення, а з іншого – великим
суспільним лихом. Усі країни світу докладають
багато зусиль для подолання безробіття, але жодній
ще не вдалося ліквідувати його повністю.
Висновки та перспективи подальших розвідок у
даному напрямі
Отже, одним із напрямків відновлення економічної
динаміки в Україні визначається боротьба з
безробіттям. Ринок спроможний забезпечити
зростання економічної ефективності, проте не
здатний вирішити соціальні проблеми. Проблема
безробіття є однією із ключових у ринковій економіці.
Політику зайнятості необхідно провадити в межах
загальної економічної політики, де зайнятість одна з
головних економічних цілей держави.
Економічна криза, що має місце в Україні,
відчутно позначилася на ринку праці. Вирішити
проблеми зайнятості та безробіття покликана активна
та послідовна політика соціального захисту
населення. В Україні повинна проводитись політика
покращення зайнятості. Зокрема, надання дотації
підприємцям, які беруть на себе зобов’язання
підтримувати обумовлений рівень зайнятості, надання
консультаційної допомоги безробітним. Важливим
напрямом запобігання безробіттю серед молоді є
реалізація спеціалізованих програм, які забезпечують
розширення зайнятості молоді шляхом створення для
неї додаткових робочих місць без великих
матеріальних витрат, зокрема шляхом організації
сезонної і тимчасової участі в проведенні
сільськогосподарських робіт. Державна активна
політика зайнятості передбачає розроблення програм
сприяння зайнятості. Ці програми можуть
охоплювати як окремі категорії населення (молодь,
жінок, інвалідів), так і специфічні випадки загрози
безробіття, зумовлені економічною або іншою
ситуацією. Метою державних і регіональних програм
зайнятості повинно бути сприяння зайнятості
населення, задоволення потреб громадян у праці.