Деклара́ція про́ держа́вний сувереніте́т Украї́ни — документ про проголошення державного суверенітету України. Прийнята Верховною Радою Української PCP 16 липня 1990 року.
Декларація приймалася в роки розвалу СРСР. Міжнаціональна напруга в азійських і кавказьких республіках подекуди виплеснулася у криваві міжетнічні сутички. 11 березня 1990 року Литва вже проголосила свою незалежність від СРСР, Латвія і Естонія активно готували відновлення незалежності. На вулицях українських міст Українська Міжпартійна Асамблея вже вела реєстрацію громадян Української Народної Республіки.
12 червня 1990 була прийнята Декларація про державний суверенітет РРФСР, основною метою якої був перерозподіл владних повноважень і власності від союзного центру до республіки. Перебуваючи під тиском суспільних настроїв, XXVIII з'їзд КПУ прийняв резолюцію «Про державний суверенітет Української РСР» (16 липня 1990р.). Оскільки більшість у Верховній Раді УРСР формально складали комуністи, депутати Верховної Ради УРСР прийняли Декларацію на виконання резолюції з'їзду.
Проте Декларація про державний суверенітет України далеко випередила декларації Росії і комуністів. По-перше, це фактично була програма побудови незалежної держави. По-друге, Декларація надала поштовх і напрямок процесу утворення національних держав на теренах падаючої комуністичної імперії. За місяць Верховна рада Білоруської РСР прийняла декларацію про суверенітет республіки, яка повторювала тези української декларації про побудову самостійної держави.
Практично всі положення Декларації суперечили чинній на той час Конституції УРСР. Однак це не означало революційної зміни поглядів комуністів. Заключним в Декларації стало положення про те, що принципи Декларації про суверенітет України будуть використані для укладення нового союзного договору.
День прийняття Декларації був оголошений святковим і вихідним на території України. За відсутності інших ритуалів у першу річницю прийняття Декларації комуністичні керівники урочисто несли квіти до пам'ятників Леніну, які обов'язково були у центрі кожного міста.
26. Охарактеризуйте об’єктивні та суб’єктивні фактори для проголошення незалежності України.
Причин та передумов власне відродження незалежної України саме в 1991 році було чимало. Українці не могли вічність зносити тягар меншовартості і непотрібності у складі СРСР. Але серед найпопулярніших і найбільш широко вживаних можна назвати такі.
Зовнішні чинники:
1) поразка соціалістичного табору в «холодній війні», порушення світового балансу сил у зв'язку з розпадом соціалістичної системи;
2) помітне погіршення соціально-економічної та політичної ситуації в СРСР;
3) втрата центром контролю за подіями на місцях;
4) синхронне посилення відцентрових тенденцій у союзних республіках;
5) поразка путчу, тимчасова деморалізація консервативних сил;
6) намагання Росії зберегти домінуючу роль у післяпутчовий період.
Навіть російські історики сучасності зазначають, що поява Акта про незалежність України та відмова від принципів Союзу значною мірою були зумовлені проімперськими діями лідерів РРФСР. Відкрито проголошені претензії Росії на всі головні посади у новому Союзі, перехід Всесоюзної телерадіокомпанії і ТАРС у власність, а підприємств союзного підпорядкування — під юрисдикцію РСФРР та інше — все це абсолютно однозначно свідчило про бажання керівництва Росії, ліквідувавши старий центр, забезпечити собі роль лідера в новому Союзі. Така позиція Росії ще більше посилювала відцентрові тенденції.
Внутрішні чинники:
1) існування в Україні системи формально легітимних (законних за радянським правом) органів державного управління;
2) бажання київської номенклатури звільнитися з-під опіки центру;
3) певна стабільність українського товарного ринку;
4) активізація націонал-демократичного крила політичних сил республіки;
5) післяпутчове посилення відцентрових настроїв у суспільній думці;
6) дотримання політичного нейтралітету армійськими формуваннями, небажання правоохоронних органів виступити проти власного народу;
7) багатовікова боротьба народу за створення власної незалежної держави.
Факт проголошення незалежності України не можна назвати випадковістю або спонтанністю. Цей процес почав свій відлік іще дуже давно, просто був повільним, незначним та ще й постійно пригнобленим.
Так відбувається завжди у історії, і так трапилося з Україною. В певний момент наростання незадоволення і обурення народу стає настільки масштабним, що досягає свого апогею, і вибухає. Українцям набридло бути лише частинкою чогось, постійно займати другі позиції, тому, власне, 24 серпня 1991 року ми і засвідчуємо факт незалежності України.
День Незалежності України прийшов як результат тисячолітньої боротьби українського народу за право мати свою національну державу, проте, як пізніше виявилося, Україна була не готова чи то не навчена правити самостійно, і тому і досі ми можемо спостерігати спроби верхівки української влади займати вагомі позиції у світі.
Певне пройде час, але ми таки свого доб’ємося, адже ми український народ – сильний духом, вільний серцем і завзятий розумом!!!
