Міграція – внутрішня( переселення, просторове пересування, переміщення мешканців країни, пов’язане зі зміною місця проживання в межах цієї країни) Міграція – зовнішня (міждержавна) – це переміщення з однієї держави на території іншої або тимчасове прожвання. Міграція поділється на: еміграцію – вибуття і міграцію – прибуття. Еміграція вимушене або добровільне переселення частини населення з Батьківщини до іншої країни на певний час або на постійне мешкання. Міграція відбувається з давніх давен , вона є природнім явищем і означає пошук кращих умов проживання у тому числі з точки безпеки. Саме безпека була головною в історії Українських земель. За часів Київ-Рус. Почалася міграція населення, яке рятувалося від постійних набігів: Печенігів, Половців у ІХ-ХІІ ст. Значні міграційні явища були викликані монгольською навалою у ХІІІ-ХІV ст. Ще більш масштабною стала вимушена міграція на Українських землях з середини ХV ст. після утворення Кримського Ханства. У XVI ст. з початком формування запорозького козацтва та Запорозької Січі, обезлюднені території «дикого поля» почали заселятися великими масами селян від Галичини до Лівобережжя, від польського гноблення та обкатоличення. У середині XVIIст. В період визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького та руїни з українських земель, особливо з правобережжя, відбувався масовий відгін населення, що рятувалася на території московії в наслідок чого на слобожанщині було створено 5 козацьких полків. Вони проіснували до 1765р. У XVIIІ ст. Коли було ліквідування Козацької січі за наказом Катерини ІІ, а також входження Криму. Південного причорномор’я, правобережної України до складу Російської Імперії викликало викликало велику міграцію на території Уркаїни. У ХІХ скасування кріпосного права 1861р. та капіталістична модернізація економіки україни. Отже масштаби та географія міграційних процесів на Українських землях з кожним століттям ставали все більш значними.
