Інтерес (в перекладі з лат. – мати важливе значення) – форма вияву потреби, усвідомлене прагнення людини до її задоволення.
Економічні інтереси – усвідомлене прагнення суб’єктів господарювання до задоволення економічних потреб, що є об'єктивним спонукальним мотивом їхньої господарської діяльності.
Суб’єкти економічних інтересів – окремі індивіди, сім’ї, домогосподарства, колективи, групи людей, держава, суспільство в цілому.
Об’єкти економічних інтересів – економічні блага (товари, послуги, інформація тощо).
Економічні інтереси можуть бути класифіковані за різними критеріями:
За суб’єктами:особисті;колективні, групові;суспільні.
За важливістю: головні, першочергові;другорядні.
За часовою ознакою:поточні;перспективні.
За об’єктами:майнові;фінансові;інтелектуальні.
За ступенем усвідомлення:дійсні;уявні.
За територіальною ознакою:муніципальні;регіональні;національніоб’єднання держав;загальнолюдські (глобальні).
При неузгодженні інтересів економічними суб’єктами виникає таке явище, як корупція.
Корупція – негативне соціальне явище, пов’язане зі зловживанням державною владою, корисливим використанням службовцями офіційних повноважень, авторитету для отримання особистих вигод.
Основні форми корупції: хабарництво, зловживання посадовим становищем, перевищення владних або посадових повноважень, розкрадання державного або колективного майна, нецільове використання бюджетних коштів тощо.
Суб’єкти економічних відносин є виразниками специфічних економічних інтересів у ринковій економіці:
• економічні інтереси домашніх господарств – спрямовані на максимізацію корисності благ з урахуванням існуючих цін та доходів;
• економічні інтереси підприємств спрямовані на максимізацію прибутку зниження витрат і підвищення конкурентоспроможності продукції;
• економічні інтереси держави спрямовані на реалізацію потреб суспільства в цілому.
Природа не дає в готовому вигляді всього того, що необхідно для задоволення людських потреб. Все це люди добувають в процесі виробництва. Таким чином, виробництво є основою життя людського суспільства і основним фактором формування потреб.
Структура виробництва може розглядатися як з позиції поділу на матеріальне і нематеріальне (див. лекцію 2), так і з позиції його поділу на первинне, вторинне та третинне, в результаті чого одні види виробничої діяльності є похідними від інших.
Первинне виробництво ґрунтується на безпосередньому привласненні того, що дає людині природа. До первинного виробництва належать сільське господарство (землеробство і тваринництво), гірничодобувна промисловість, лісництво, рибальство.
Вторинне виробництво ґрунтується на первинному і є похідним від нього. Воно охоплює всі галузі обробної промисловості, що створюють засоби виробництва та продукти споживання, а також будівництво.
Третинне виробництво, що є похідним від первинного та вторинного, – це створення різноманітних послуг.
Результатом будь-якого виробництва є певний продукт. Продукт виробництва має різні властивості, зокрема, корисність.
Розрізняють об’єктивну та суб’єктивну корисність продукту.
Об’єктивна корисність продуктів виробництва – це їх спроможність задовольняти ті чи інші потреби людей. Наприклад, корисність хліба – це задоволення потреб людей в їжі, в отриманні певних, необхідних організму калорій і речовин.
Суб’єктивна корисність – це задоволення, яке споживач отримує від споживання товарів чи послуг.
Корисність – поняття виключно індивідуальне: що для одного споживача може мати високу корисність, іншим може не сприйматися взагалі. Наприклад, окуляри для людини, яка має поганий зір.