- Організаційні і технічні заходи з електробезпеки
Щоб уникнути опіків і уражень струмом, необхідно перш за все точно дотримуватися правил улаштування електроустановок і правил техніки безпеки при експлуатації обладнання. Крім того, в кожному виробничому приміщенні, з урахуванням місцевих умов, може бути ціла система заходів безпеки при експлуатації обладнання. Основні заходи:
- Ізоляція струмопровідних частин, які нормально знаходяться під напругою;
- Мала напруга в електричних ланцюгах змінного струму, що не перевищує 40 В, і постійного струму - не вище 110 В;
- Елементи для захисного заземлення металевих, нетокопроводящих частин, які випадково можуть потрапити під напругу (при порушенні ізоляції, режиму робот і т.п.);
- Автоматичні пристрої, які відключають електроспоживачів від мережі, якщо доступні для людського дотику здебільшого потрапляють під напругу;
- Захисні кожухи для запобігання можливого випадкового дотику до струмоведучих, рухомим або нагрівальним частин електроустановок;
- Блокування проти помилкових операцій і дій персоналу;
- Засоби контролю ізоляції та сигналiзацiї про їх ушкодженнях, а також для відключення установки при зменшенні опору ізоляції нижче припустимого рівня;
- Попереджувальні написи, знаки, фарбування струмопровідних частин у сигнальні кольори та інші засоби сигналізації про небезпеку.
При ремонті, технічному обслуговуванні, експлуатації, зупинці та пуску електротехнічного устаткування обслуговуючий персонал може проводити роботу відповідно до інструкції, затвердженої головним інженером підприємства. У такому випадку дозволяється застосовувати тільки таке електротехнічне обладнання, двигуни, трансформатори, вимірювальні прилади, апарати захисту, кабелі, дроти і т.п., які відповідають вимогам Держстандарту або затверджених технічних умов.
Значна кількість нещасть при обслуговуванні рубильників трапляється через дотик до незахищених струмопровідних частин рубильників і від виникнення електричної дуги при відключенні рубильників. Для безпеки рубильники накривають глухим кожухом без щілин для переміщення рукоятки. Рубильники встановлюють так, щоб відключати зверху вниз, що не дає мимовільно включитися рубильника під дією маси рухомих частин його приводу. Для виробничого обладнання застосовують магнітні пускачі з втопленою кнопкою пуску для дистанційного керування струмоприймачами.
Роз'єднувачами відключають і включають електричні ланцюги, які не перебувають під навантаженням. Щоб уникнути помилкового включення або відключення роз'єднувачів під навантаженням, яке призвело б до аварій і нещасних випадків, встановлюються блокування.
Для захисту електричних ланцюгів від струмів перевантаження та від короткого замикання застосовують запобіжники. Залежно від типу електропотребітеля, запобіжники можуть бути пробкових, трубкові, пластинчасті і інших видів.
Небезпека від різних маніпуляцій з запобіжниками виникає при знятті і установці їх. Плавкі вставки в запобіжниках будь-якого типу потрібно міняти при знятій напрузі. Як виняток допускається заміна без зняття напруги, але при обов'язковому відключенні навантаження і при користуванні захисними окулярами, діелектричними рукавичками та ботами. При заміні запобіжників трубкового типу в мережі напругою 500 В і більше, крім вищеназваних захисних засобів, необхідно застосовувати ізолюючі камери.
Персонал виробничих приміщень досить часто в процесі роботи контактує з електроосветітельнимі обладнанням, як0е певною мірою становить небезпеку ураження струмом. При розташуванні світильників нижче 2,5 м від рівня підлоги або робочих майданчиків є небезпека дотику до арматур світильника. У такому випадку потрібно заземлювати арматуру світильників напругою понад 110 В, а в приміщеннях з підвищеною небезпекою і в особливо небезпечних приміщеннях напруга не повинна перевищувати 36 В. Переносний електроосвітлення також повинно бути під напругою не більше ніж 36 В, а при особливо несприятливих умовах, наприклад при роботі в металевих резервуарах, всередині барабанів, дробарок і т.д., застосовується напруга не більше 12 В. Переносні лампи повинні бути в безпечній арматурі, а струмопідвідний кабель надійно ізольований
30.Дія електричного струму на організм людини.
Дія електричного струму на організм людини супроводжується зовнішнім ураженням тканин та органів у вигляді механічних ушкоджень,електричних знаків електрометалізації шкіри, опіків. Електричний струм, проходячи через організм людини, спричинює термічну, електролітичну та біологічну дії.Термічна дія струму виявляється в опіках окремих ділянок тіла, ураженні внаслідок високої температури кровоносних судин, нервових клітин, серця, мозку, що призводить до серйозних функціональних розладів.Електролітична дія струму виявляється в розкладанні органічної рідини та крові, що призводить до значних порушень їх фізико-хімічного складу.Біологічна дія струму виявляється у подразненні й збудженні живої тканини організму, що супроводжується мимовільним скороченням м'язів.Тривалість проходження струму через організм впливає на кінцевий результат ураження: чим довше проходження струму, тим більша можливість тяжкого і смертельного наслідку.
31.Мікроклімат виробничих приміщень.
Мікроклімат виробничих приміщень – умови внутрішнього середовища цих приміщень, що впливають на тепловий обмін працюючих з оточенням шляхом конвекції, кондукції, теплового випромінювання та випаровування вологи. Ці умови визначаються поєднанням температури, відносної вологості та швидкості руху повітря, температури оточуючих людину поверхонь та інтенсивністю теплового (інфрачервоного) опромінення.
Показниками, що характеризують мікроклімат, є: температура повітря (ºС), відносна вологість повітря (%), швидкість руху повітря (м/сек.), інтенсивність теплового випромінювання (вт/м2).
Загальні положення
Санітарні норми поширюються на умови мікроклімату в межах робочої зони виробничих приміщень підприємств, закладів, установ тощо, незалежно від їх форми власності та підпорядкування.
Цей документ регламентує нормативні величини оптимальних та допустимих показників мікроклімату та встановлю є вимоги до методів вимірювання мікрокліматичних параметрів та їх оцінки.
Норми не поширюються на мікроклімат підземних та гірничих виробок, пересувних
транспортних засобів, тваринницьких та птахівницьких приміщень для зберігання
сільськогосподарської продукції, холодильників, складів і т. ін., а також приміщень, в
яких параметри мікроклімату встановлюються відповідно до технологічних вимог.
1. Вимоги до параметрів мікроклімату
Мікрокліматичні умови виробничих приміщень характеризуються такими показниками:
- температура повітря,
- відносна вологість повітря,
- швидкість руху повітря,
- інтенсивність теплового (інфрачервоного) опромінення,
- температура поверхні.
За ступенем впливу на тепловий стан людини мікрокліматичної умови поділяють на
оптимальні та допустимі.
Для робочої зони виробничих приміщень встановлюються оптимальні та допустимі
мікрокліматичні умови з урахуванням важкості виконуваної роботи та періоду року. При одночасному виконанні в робочій зоні робіт різної категорії важкості рівні показників мікроклімату повинні встановлюватись з урахуванням найбільш чисельної групи працівників.
1.1.1. Оптимальні умови мікроклімату встановлюються для постійних робочих місць
(табл. 1).
1.1.2. Показники температури повітря в робочій зоні по висоті та по горизонталі, а також протягом робочої зміни не повинні виходити за межі нормованих величин оптимальної температури для даної категорії робіт, вказаної в табл. 1.
1.1.3. Температура внутрішніх поверхонь робочої зони (стіни, підлога, стеля),
технологічного обладнання (екрани і т. ін.), зовнішніх
поверхонь технологічного устаткування, огороджуючих конструкцій не повинна виходити більш ніж на 2° C за межі оптимальних величин температури повітря для даної категорії робіт, вказаних в табл. 1.
1.1.4. При виконанні робіт операторського типу, пов'язаних з нервово-емоційним
напруженням в кабінетах, пультах і постах керування технологічними процесами, в залах обчислювальної техніки та інших приміщеннях повинні дотримуватися оптимальні умови мікроклімату (температура повітря 22
-24° C, відносна вологість 6
0 - 40 %, швидкість руху повітря не більш 0,1 м/сек.).
Допустимі умови мікроклімату
32.Вентиляція виробничихприміщень. Види вентиляції, загальні вимоги.
Одним з ефективних засобів нормалізації повітря у приміщенні є вентиляція.
Вентиляція (ventilation)- повітрообмін, завдяки якому забруднене повітря виводиться з приміщення, а замість нього вводиться свіже зовнішнє або очищене повітря.
Задачі вентиляції - забезпечення чистоти повітря та заданих мікрокліматичних умов. Вентиляція класифiкується :
· За засобами переміщення повітря розрізнюють системи природної, штучної (механічної) та змішаної вентиляції.
· За напрямком руху повітря - підрозділяються на припливну (повітря подається у приміщення), витяжну (забруднене повітря видаляється з приміщення) та припливно-витяжну.
· В залежності від місця дії вентиляція може бути загальнообмінною (використовується, коли шкідливі речовини рівномірно розміщуються у робочій зоні), місцевою (шкідливі речовин виділяються на декількох робочих місцях), локалізованою (шкідливі речовин виділяються на робочих місцях, розташованих одне біля одного) та комбiнованою.
Загальнообмінна вентиляція забезпечує створення необхідного мікроклімату та чистоти повітряного середовища у всьому об'ємі робочої зони. При місцевійвентиляції шкідливі речовини виводяться (або розчинюються шляхом подачі чистого повітря) безпосередньо від місць їх створення.
· За призначенням вентиляція може бути робочою (використовується при нормальному режимі роботи технологічних процесів) та аварійною (використовується у випадку, якщо стався викид шкідливих речовин у результаті аварії).
Природна вентиляція
Здійснюється за рахунок різниці температур повітря у приміщенні та зовнішнього повітря (тепловий напір) або дії вітру (вітровий напір).
Природна вентиляція може бути організованою та неорганізованою.
Неорганізована природна вентиляція (провітрювання) здійснюється за рахунок витиснення зовнішнім холодним повітрям через вікна, щілини та двері внутрішнього теплого повітря. При неорганізованій природній вентиляції невідомі обсяги ввідного та вивідного повітря з приміщення, і повітрообмін залежить від випадкових факторів (напрямку та сили вітру, температури зовнішнього та внутрішнього повітря).
Організовану природну вентиляцію, при якій подачу та віддалення повітря регулюють точно, згідно із зовнішніми метеорологічними умовами та у заздалегідь заданих об'ємах, називаютьаерацією (aeration)
Загально-обмінна механічна вентиляція
Механічна вентиляція має ряд переваг перед природною:
- повітря виводиться та подається у будь-яку частину приміщення;
- проточне повітря можна піддавати необхідній обробці (очищати, підігрівати у холодний період року або охолоджувати у теплий, зволожувати або підсушувати і т. п.), а те, що на виході - очищати від забруднень;
- кiлькiсть повітря, що виводиться та подається, можна змінювати у будь-яких межах в залежності від технологічного процесу.
Механічна вентиляція здійснюється за рахунок різниці тисків, яка створюється за допомогою вентилятора.
Вентилятор - пристрій для переміщення повітря.
Для вентиляції цехів використовують у основному радіальні (відцентрові) та осьові вентилятори загально-промислового призначення.
Осьовий вентилятор (рис. 2.4) складається з робочого колеса - втулки з насадженими або привареними до неї лопастями (лопатками) 3, циліндричного кожуха 1 та електродвигуна 2.
Припливно-витяжна механічна вентиляція
Розрізнюють чотири основні схеми організації повітрообміну при загальнообмінній вентиляції: зверху вниз, зверху вверх, знизу вверх, знизу вниз.
Схеми зверху вниз забезпечують подачу повітря вверх та витяжку внизу (від підлоги) приміщення. В схемі зверху вверх повітря подається та видаляється у верхній зоні приміщення. Обидві схеми доцільно застосовувати у випадку, якщо припливне повітря має температуру, нижчу температури приміщення.
Cхема знизу вверх передбачає подачу повітря у нижню зону, а віддалення з верхньої схеми знизу вниз - подачу та віддалення знизу приміщення. Ці дві схеми рекомендується використовувати тоді, коли температура припливного повітря у холодний період року вища температури внутрішнього повітря.
Якщо у виробничому приміщенні виділяються пари або гази з щільністю, яка пеpевищує щільність повітря (пари кислот, бензину, керосину і т. п.), то загальнообмінна вентиляція повинна забезпечити видалення 60% з нижньої зони приміщення та 40% - з верхньої. Якщо щільність газів менша щільності повітря, віддалення забрудненого повітря відбувається у верхній зоні, а подача - безпосередньо у робочу зону.
Вимоги до вентиляції :
1. Кiлькiсть припливного повітря за одиницю часу повинна відповідати кiлькості витяжного повітря.
2. Правильне розташування припливних та витяжних завіс. Свіже повітря подається туди, де концентрація шкідливих речовин менша, а видаляється звідти, де концентрація більша.
3. Вентиляція не повинна створювати перегрівання або охолодження працюючих.
4. Вентиляція має бути пожежовибухонебезпечною.
