Після завершення війни СРСР постав перед проблемою відбудови зруйнованої економіки. Збитки, завдані війною, складали величезнув тодішніх підрахунках суму – близько 300 млрд крб.
У серпні 1946 р. Верховна Рада УРСР прийняла Закон про п'ятирічний план відбудови й розвитку народного господарства. Завдання: довести валовий продукт промисловості в 1950 р. порівняно з 1940 р. до 113%. Основні зусилля спрямовувалися на розвиток промисловості за рахунок селян. Влада розгорнула політику колективізацію на селі. Основними засобами були примус, «розкуркулення», депортації. Селянство утискувалося надмірними податками, проте в сільське господарство спрямовувалося менше 10 % витрат. В 1946- 1947 рр. країна пережила голод у зв'язку з неврожаєм. Незважаючи на це, поставки сільгосппродукції державі майже не знизилися. СРСР експортував мільйони тонн зерна.
Міжнародна спільнота запропонувала свою допомогу в подоланні наслідків Другої світової війни та голоду 1946-1947 рр., однак Москва відмовилася від неї, а також від допомоги, запропонованої США («план Маршалла»). Розбудова держави впала на плечі простого народу. Ціною величезного напруження сил до 1950 р. були в основному загоєні рани війни. Обсяг валового виробництва промисловості перевищив рівень 1940 р. на 15%. Валова продукція сільськогосподарського виробництва у 1950 р. становила 91% довоєнного рівня. Позитивні зрушення сталися в галузях освіти, науки, культури.
Після перемоги над нацизмом життя у СРСР не змінилось у політичному і культурному житті. Більшовики на чолі зі Сталіним були стурбовані тим, що могли похитнутися ідеологічні впливи комуністичних ідей на людей, які були під окупацією та за кордоном. Одразу після капітуляції Німеччини було видано наказ про створення концентраційних таборів (на 1 млн осіб) для червоноармійців, які були у німецькому полоні. Однак репресії почалися ще раніше, коли у 1944 р з Криму поголовно було виселено десятки тисяч татар, греків, болгар та вірменів. Сталін виробив план нещадної боротьби з інакомисленням. Ідеологічний відділ очолив А.Жданов, який робив усе можливе для винищення західної культури на території СРСР.
Швидкими темпами почалося зростання російського шовінізму, усіляко наголошувалося на абсолютному пріоритеті російського народу в літературі, мистецтві, науці й техніці. Під час одного зі своїх виступів Сталін сказав, що російський народ є найвидатнішою нацією з усіх націй які входять до складу Радянського Союзу, що це керівний народ.
Україна отримала особливо багато ідеологічних звинувачень. Оскільки вона була під окупацією гітлерівців, то вважалася зараженою буржуазним духом. Сталін пропонував виселити всіх українців у Сибір, але цей план не здійснили тільки тому, що не вистачило транспортних засобів. Перший секретар КП(б)У М. Хрущов та його співробітники почали кампанію цькування української інтелігенції. Осіню 1946 р. ЦК КП(б)У видав ідеологічні постанови, внаслідок яких постраждали такі українські діячі як О.Вишня, М.Рильський, І.Сенченко, В.Сосюра, М.Петровський та ін. Засуджено було «Нарис історії української літератури», журнали «Вітчизна» та «Перець», твори Ю. Яновського, А. Малишка, О. Довженка. Репресії та переслідування у сфері культури торкнулися також і інших національностей, які проживали в Україні. Це відчули на собі, зокрема, представники єврейської культури.
Особливо нещадним був уряд до представників західноукраїнської інтелігенції. Щоб врятуватися, багато українців емігрували на Захід. Інші були закатовані, перебували в концтаборах або піддавалися адміністративним гонінням. Керівництво УРСР посилило масові репресії на західноукраїнських землях у 1949 р. після загибелі письменника-комуніста Я.Галана. У вузах арештовували і звільняли місцевих професорів й викладачів, масово виключали студентів. Трагічною подією була операція «Вісла», що полягала у примусовій депортації українців з Лемківщини, Посяння, Підляшшя і Холмщини на території у зхідної та північної частині Польщі у знищені війною села. Активну участь у спротиві насильницькій депортації брали формування Української повстанської армії. Бої в польських Карпатах практично не вщухали і в повоєнні роки. Багатьох було вбито, заарештовано, заслано у концтабори.
1947 р. вийшла спеціальна постанова Ради Міністрів СРСР, якою було заборонені шлюби між радянськими громадянами та іноземцями.
Наприкінці 1948 р. уряд розпочав політику засудження усього буржуазного, забороняючи розвиток таких наук як кібернетика, генетика, електроніка, прирікаючи країну на хронічне відставання в розвитку науки і техніки.
Отже, післявоєнна ситуація в Україні характеризувалася командно-адміністративними методами, державна, соціалістичною власністю, пануванням колгоспно-радгоспної системи в сільському господарстві, відсутністю економічної зацікавленості працівника в розвитку виробництва, тотальним ідеологічним контролем.
