1919 р. – рік встановлення в Україні радянської форми державності. Перший крок – нова назва держави - «Українська Соціалістична Радянська Республіка» (УСРР). Уряд переїхав до Харкова, на чолі уряду, що став називатися Радою народних комісарів (РНК) був Х. Раковський; Підрозділи уряду називалися народними комісаріатами. Тимчасовий уряд перетворився на постійний.
Ради існували переважно в губернських містах, а на місцевому рівні діяли військово-революційні комітети (ревкоми), які впроваджували диктаторський режим в Україні. На селі активно створювалися комітети незаможних селян (комнезами), що були покликані ізолювати заможних селян і цим сприяти реалізації більшовицьких планів.
Юридичне оформлення радянської державності на теренах України відбулося 10 березня 1919 р, коли III Всеукраїнський з'їзд рад (Харків) прийняв першу Конституцію УСРР. Цей документ закріпив радянський лад в Україні, перемогу «диктатури пролетаріату». Центральним завданням було здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалізму. Прокламувалися скасування приватної власності, влада робітничого класу, свобода слова, зібрань і союзів тільки для трудового народу. Влада трудящих мала здійснюватися через систему рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. Центральними органами визначено Всеукраїнський з'їзд Рад, Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК) та РНК, до компетенції яких входили всі загальнодержавні питання.
За російським шаблоном була скроєна не тільки перша Конституція УСРР, а й вся модель соціально-економічної політики РНК України. Запроваджуваний економічний курс «воєнного комунізму» - система політичних та економічних закладів, масове насильство, яке заключалось у примусовому вилученні «надлишків продовольства» та встановленні продовольчої диктатури.
Наприкінці 1920 р. армія Української Народної Республіки у визвольній боротьбі за незалежність України зазнала поразки. На українських землях остаточно утвердилась більшовицька влада, якій протистояло лише селянство. На черговий прихід більшовиків і відновлення практики воєнно-комуністичних методів продрозкладки селяни відреагували невдоволенням у гострій формі опору – повстанським рухом. З 1919 р. у ньому чітко простежується три напрямки: «уенерівські», що виступали за владу Директорії УНР, «махновські», а також ті, що не мали чіткого політичного забарвлення. Застосовуючи тактику партизанської боротьби наприкінці 1920 р., повстанці утримували під своїм контролем майже всю сільську місцевість. За три з половиною місяці 1919 р. на Україні відбулося 328 повстань. Важливою була діяльність у Полтаві "Комітету Визволення України", метою якого було об'єднання всіх роз'єднаних повстанських загонів в Україні у більші бойові одиниці та пропаганда і агітація за владу Петлюри. Відстоювалася ціль за сприятливих умов оголосити себе Урядом України і розпочати переговори з країнами Антанти на державному рівні.Розмах повстанського руху змусив керівні кола республіки розпочати нову форму війни – селянську. Усвідомлюючи масштабність внутрішньої загрози, радянська влада використовувала найбрутальніший арсенал засобів для боротьби проти повстанців. Більшовиків вдались навіть до повного знищення непокірних сіл. Щоб запобігти масовій втечі селян до повстанців, чоловіків із сіл почали арештовувати (ув’язнювати). У губерніях створювались управління начальників губернських дільниць тилу, у повітах – комендатури, які мали боротися з повстанцями. У січні 1921 р. безпосередньо керувати боротьбою з повстанським рухом стали постійні наради по боротьбі з бандитизмом на всіх рівнях.
Спад повстанського руху відбувся у 2-й пол. 1921 року. Особливо помітним він був на Лівобережній Україні, де чисельність повстанських загонів після розгрому Нестора Махна різко зменшилась. В умовах голоду 1921–1923 рр. політична активність селянства знизилася майже до нуля. Голод виявився фактором, який ефективніше за каральні експедиції втихомирював повстанців. Наприкінці 1923 р. повстанство як форма боротьби селян з радянською владою було остаточно розгромлено. Незважаючи на воєнний розгром повстанського руху, більшовики були змушені прийняти селянські умови примирення: замінити продрозкладку продподатком і легалізувати товарно-грошові відносини.
