У XV-XVI ст. виникає нова верства українського суспільства - козацтво. Уперше термін «козак» згадується в Початковій монгольській хроніці (1240 p.). Слово "козак" - тюркського походження і означає вільна людина, воїн-вершник.Отже, подібна категорія людей була також і в інших народів, але унікальність козацтва в Україні полягає в тім, що тут воно стало окремим суспільним станом з певними правами й привілеями і мало свою територію, незалежну від державної адміністрації. Перші згадки про українських козаків датовані 80-90 pp. XV ст.
Причини виникнення українського козацтва:
— економічні (нестача орної землі, колонізація вільних земель Придніпров'я та Дикого поля);
— соціальні (посилення феодальної експлуатації українського населення з боку литовських та польських магнатів, шляхти, оформлення кріпосної залежності);
— політичні (цілеспрямована політика польської прикордонної адміністрації поставити козацтво на службу по охороні південних рубежів від татарської небезпеки);
— стратегічні (постійна небезпека з боку Кримського ханства);
— національно-релігійні (політика полонізації українського населення та наступ католицької церкви на права православної).
З'явилося уходництво — уходи на промисел у степи. Основними джерелами формування нової соціальної верстви в Україні були селянство, яке, тікаючи у степ, протестувало проти закріпачення та посилення феодальної експлуатації, та міщанство, котре йшло на південь спочатку з метою сезонного промислу, полювання, рибальства, а потім об'єднувалося й будувало на Дикому полі невеличкі захисні містечка — прообрази Січі. Там утікачі поступово об'єднувались у групи, які спільно полювали, нападали на татар, відбиваючи в них полонених та награбоване майно. Постійна загроза нападів змушувала козаків турбуватись про оборону, тому виникали укріплення, які називалися січчю. Оскільки козаки розміщалися за дніпровськими порогами, їх резиденція називалась Запорозькою Січчю. Поряд з цим вживався термін «запорозький кіш», який означав керівництво козаків, їх місцеперебування, табір. Головними справами козаків були організація походів проти татар і заготівля дичини та риби. На новоколонізованих землях склався самобутній козацький лад. Козаки об'єднувалися у самоврядні громади, які одночасно були й військовими осередками. Всі важливі питання вирішували на радах, де також вибирали старшину. Значна частина козацтва були городові, або міські козаки, що проживали у таких містах, як Чигирин, Канів, Корсунь, Черкаси. Вони займалися торгівлею та промислами, але відмовлялися підпорядковуватися магістратам і не виконували повинностей. Склад цієї групи поповнювався за рахунок "покозачення" міщан.
У 1556 р. на о. Мала Хортиця черкаський староста Д. Вишневецький заснував фортецю, яка започаткувала Запорізьку Січ. В 1580-х pp. починає вживатися термін "січові козаки". Запорізька Січ: християнсько-православна демократична республіка. Козаки вважали себе самостійною військово-політичною силою і вели незалежну від Польщі політику: укладали договори з Москвою, Кримом, Молдовою. У 1572 р. король Сигізмунд II прийняв на державну службу для захисту південних кордонів 300 козаків (реєстр). Реєстровці організовувалися в десятки, сотні та полки.
Протягом XVI ст. склалося три категорії козацького стану: 1) реєстрові козаки — кількісно обмежене формування, яке перебувало на королівській службі; 2) нереєстрові козаки — основна частина козацтва, що мешкала у прикордонних містах, вела козацький спосіб життя; 3) запорізькі (низові) козаки — проживали за порогами Дніпра, де створили військово-політичну організацію Запорізька Січ.
Своє місцеположення Січ періодично змінювала. У 70-ті роки XVI ст. вона містилася на о. Томаківка (біля м. Марганець Дніпропетровської обл.), у 90-ті роки — на о. Базавлук. З 1638 по 1652 рр. Січ розташовувалася на Микитиному Розі (тепер м. Нікополь).З політичної точки зору Запорізька Січ була фактично зародком майбутньої української держави.
