Суспільний устрій
Київська Русь держава ранньофеодальна, поділ суспільства на два класи: феодалів (власників земельних угідь) і феодально-залежного населення (здебільшого селян, що господарювали на дрібній земельній ділянці, переданій їм у користування за умови відбування служби або оплати встановлених платежів). У межах названих класів населення Київської Русі поділялося на окремі групи, відмінності у становищі яких мали не лише економічний, а й правовий характер.
Соціальне значення панівного класу феодалів (князів, бояр, а згодом і духовенства), насамперед ґрунтувалося на володінні землею. Найбагатшими були князі. Великий князь київський вважався власником усієї землі й держави. Як верховний власник землі, великий князь мав право на частину додаткового продукту з підвладної території, що вилучався через податки (данина, судові збори).
Феодальна власність на землю мала ієрархічний характер. Князі роздавали землі боярам, дружинникам на правах умовного володіння. Така форма феодального землеволодіння називалася помістям. Безумовне землеволодіння називалося вотчина. Проте будь-яке землеволодіння не було захищеним від загрози конфіскації з боку великих князів. Таке становище забезпечувало систему економічної підпорядкованості.
Основою класу феодалів було боярство (місцева родоплемінна знать і князівські дружинники, що ставали великими землевласниками). Бояри поділялися на дві групи - "великих" (тисяцькі й воєводи) та "малих"(займали нижчі шаблі князівського судово-адміністративного апарату).
Князівська дружина брала участь у воєнних кампаніях та в управлінні державою і поділялася на дві групи: старшу ("княжі мужі", найближче оточення князя, нерідко мали своє військо – дружини). й молодшу ("гридь", виконували також різні судово-адміністративні та господарські доручення князя). За свою службу старші дружинники одержували землі, а молодші - частину військової здобичі або плату.
Феодально-залежне населення формувалося з особисто вільних общинників (смердів), напіввільних (закупів, рядовичів, ізгоїв) і рабів (холопів).
Найчисленнішими смерди - особисто вільні селяни, що жили на державних землях і експлуатувалися збиранням данини і виконанням повинностей. Ізгої - особи, яки втратили своє колишнє соціальне середовище внаслідок розорення, викуплення з холопства, виходу з громади тощо. Закупи - колишні смерди, які відпрацьовували отриману від землевласника грошову позику ("купу") і опинялись у становищі, близькому до невільників. Близькими до закупів були рядовичі - люди, що юридично оформили свій стан спеціальним договором - "рядом". Суспільний поділ у Київській Русі замикався групою невільників (рабів). їх називали холопами, челяддю.
Що стосується населення давньоруських міст, то воно поділялося на дві основні категорії - міську аристократію (князі й бояри, князівська адміністрація, багате купецтво, заможні ремісники, вище духовенство) й міські низи (ремісники, дрібні торговці, челядь).
Політичний устрій
За формою правління Київська Русь - монархія, державність якої розвивалась у двох основних напрямах. Перший: від системи управління, що випливала з військової організації, - до цивільних форм правління. Другий: від посилення централізму - до децентралізації. Ці тенденції були причиною неодноразової трансформації влади на Русі.
На етапі становлення Давньоруської держави утворилася дружинна форма державності: на ґрунті княжої дружини утворився примітивний апарат управління, судочинства та збирання данини. Центральною фігурою цієї форми державності є князь, який більше виявляє себе як воєначальник, а не як державний діяч. У добу піднесення формується централізована монархія: вся повнота влади дедалі більше зосереджується в руках князя, дружина відходить від державних справ, а на рішення князя впливають бояри. Київська держава будувалася на принципі сюзеренітету-васалітету. Сюзеренові - великому князеві Київському підпорядковувалися місцеві правителі - його васали. У період феодальної роздрібненості одноосібна монархія поступилася місцем федеративній монархії. Долю Русі вершив не великий князь, а група найвпливовіших князів, що шукали компромісних рішень на своїх зібраннях («снемах»). Цю форму правління називають «колективним сюзеренітетом».
Основними елементами механізму політичної влади в Давньоруській державі були князь, боярська рада та віче. Великий князь - головний носій державної влади, репрезентант країни на міжнародній арені тощо. У своїй діяльності князь спирався на військову підтримку дружини та ідеологічну - церкви. Дружина - постійне військо, що виконувало роль апарату примусу. Важливою була і боярська рада, що володіючи правом «вето», неодноразово змінювала плани великих князів.
Віче - це народні збори дорослого чоловічого населення, що вирішували важливі справи. Віче мало досить широкі права: оголошувало війну і укладало мир, виганяло або ж запрошувало князя, розпоряджалося фінансовими та земельними ресурсами, усувало адміністрацію, чинило вічовий суд.